Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Із виступу Міністра закордонних справ України А. Зленка "Україна — НАТО. Основні здобутки та перспективи взаємовідносин"

(9 липня 2002 р.)

Сьогоднішнє засідання Комісії Україна — НАТО стало першою зустріччю такого формату після ухвалення РНБО нової стратегії України щодо НАТО. Насамперед хотів би відзначити, що і політичні кола, і громадськість України в цілому позитивно відреагували на рішення РНБО. Не буду приховувати, є й такі, хто поки що не може змиритися з думкою про можливість членства України в НАТО і виступає категорично проти. Суттєвий процент противників Альянсу існує і в нинішніх країнах-кандидатах, і навіть в країнах-членах. Показовим було інше — відсутність зайвої сенсаційності. З наміром України вступити в НАТО можуть погоджуватись, можуть не погоджуватись, але ніхто не сприйняв його як несподіванку.

Коли п'ятдесят три роки тому НАТО з'явилася на геополітичній карті світу, вона мала чітко визначені регіональні обмеження. Це було відображено в самій назві організації — Північноатлантичний Альянс. По мірі розширення НАТО та поглиблення геополітичних змін у світі, розширювався і діапазон її відповідальності. Сьогодні Альянс з повним правом можна назвати не лише північноатлантичним, але й східно-середземноморським або південно-чорноморським.

Переконаний, що потенціал України в змозі суттєво посилити південно-чорноморський та загалом східний вимір Альянсу. Україна визнає НАТО як основу майбутньої європейської і глобальної системи колективної безпеки. Вона хоче зробити до цієї системи свій внесок і готова взяти на себе тягар пов'язаної з цим відповідальності. Україна поділяє цінності, що лежать в основі НАТО як політичного союзу. Врешті-решт, Україна готова виконати свої домашні завдання, які є обов'язковою передумовою набуття членства в НАТО, включаючи військову реформу. На цьому шляху ми покладаємо особливі надії на підтримку Альянсу, перспектива членства в якому, безумовно, стане додатковим і надзвичайно важливим стимулом для поглиблення реформ. Чому для нас важлива принципова визначеність у цьому питанні?

По-перше, тому, що це дозволить зосередити всі необхідні ресурси на досягнення відповідних критеріїв, як у військовій, так у всіх інших сферах.

А по-друге, тому, що це стане визнанням України як європейської держави. Визнанням, якого — скажу відверто — так не вистачає нам поки що у відносинах з Європейським Союзом.

Не отримуючи щедрих авансів щодо членства в ЄС і НАТО, Україна обрала європейський шлях розвитку і не відмовляється від нього понині. Ми змушені своїми діями і працею заробляти те, що іншим східним європейцям дісталося, по суті, автоматично. А саме — формальне визнання за ними права на місце в єдиній Європі, тобто в ЄС і НАТО. Це потрібно мільйонам молодих українців, які відчувають себе європейцями і дивляться на сучасну Європу як на надію та еталон розвитку.

Переважна більшість тих, хто віддав свій голос Альянсу, це — українська молодь. Вона вже не дивиться на НАТО через призму радянських стереотипів. Це — нове покоління українців, яке вірить в єдину Європу.

По-перше, європейські прагнення України цілком відповідають її геополітичному місцю на континенті, ЇЇ культурним традиціям, історії та ментальності українського народу. Україна — це не просто уламок колишньої імперії. Це древня європейська нація і друга за розміром європейська країна. Перспектива нашого членства — це, на мою думку, той мінімум політичної та історичної справедливості, на який вона має право і підстави розраховувати. Іншими словами, з одного боку, ми не хочемо опинитися в ролі стаєра, який не добіг до кінця дистанції. Але з іншого — ми хочемо мати певність, що ця дистанція є для нас відкритою і доступною.

По-друге, розігрувати українську карту на межі Росії та Європи було б авантюрою. Україні це непотрібно, як непотрібно і більшості інших східноєвропейських країн. Ми ніколи не будемо розмінною картою у відносинах Росії та Заходу. Тим більше, що їх конструктивний характер — це запорука стабільності і процвітання України.

І по-третє. Україна і Росія повинні реально оцінювати власні масштаби і можливості. Ці країни прямують різними дорогами.