Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Республіка Вірменія

Україна і Грузія активно розвивають стратегічне партнерство. Відносини між країнами мають давню історію. Дві республіки уклали перший міждержавний Договір про дружбу і співробітництво 5 грудня 1918 p., а перше дипломатичне представництво Грузинської Республіки було відкрите в Києві. 12 грудня 1991 р. Республіка Грузія визнала державний суверенітет, державну незалежність і територіальну цілісність України. Взаємні візити президентів обох країн зміцнили й розширили договірно-правову базу двосторонніх відносин підписанням угод, зокрема Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія (12 квітня 1993 p.). Посольство України в Республіці Грузія було відкрито у 1994 р.

Всебічне співробітництво України з Грузією відповідає стратегічним інтересам України у Закавказькому регіоні в цілому. Через Грузію Україна може вирішувати нагальні питання диверсифікації джерел постачання нафти і газу, розширювати сфери співробітництва з Азербайджаном і Вірменією, країнами азіатського регіону. Співробітництво з Україною відповідає економічним і політичним інтересам Грузії: потужний промисловий і сільськогосподарський комплекс України задовольняв значну потребу країни в продукції чорної металургії, легкої та харчової промисловості. Особливого значення обидві сторони надають співпраці в питаннях створення Транскавказького транспортного коридору та трубопровідного і морського транспортування нафти з каспійських родовищ до Європи через територію України. З підписанням у грудні 1996 р. (Оде

са) тристоронньої транспортної угоди між Україною, Грузією та Азербайджаном і відкриттям регулярного поромного сполучення Одеса — Поті співробітництво дістало новий поштовх до поступово розгортання.

Делегація України на третьому засіданні спільної міжурядової комісії з питань економічного співробітництва в Грузії (лютий 2001 р.) обговорювала питання створення Євразійського транспортного коридору (Європа — Кавказ — Азія (ТРАСЕКА). Українсько-грузинська співпраця розвивається на базі двостороннього Договору про довгострокове торговельно-економічне співробітництво на період 1999— 2008 pp. Україна надає Грузії гуманітарну допомогу (наприклад 5 тис. т продовольчої пшениці 2001 p.). Відчутну підтримку Уряд України надав Грузії під час абхазького конфлікту; вертольоти українських Військово-повітряних сил вивезли 7634 біженці, доставили 500 т продуктів, медикаментів, одягу, пального. Транспортними літаками України із Кельна (Німеччина) до Тбілісі було перевезено понад 50 т гуманітарної допомоги, громадські організації України надавали допомогу постраждалим предметами першої необхідності.

Обсяг товарообігу між країнами в 2000 р. досяг 57 млн. доларів. Вдвічі збільшилися поставки у Грузію чорних металів, продуктів машинобудування, хімічної продукції. З Грузії в Україну надходить продукція агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, чорної металургії.

Рівень торговельно-економічного співробітництва між Україною і Грузією є недостатнім. Нині можна стверджувати, що динаміка українсько-грузинських торговельно-економічних відносин розвивається по висхідній: у 2003 р. експорт склав 102,4 млн. доларів, а імпорт — 40,1 млн. (збільшився у 2,5 раза), що є ознакою виходу грузинської економіки з глибокої кризи. Переважна частина товарообороту — український експорт у Грузію (у номенклатурі товарів переважає металопродукція). Україна і Грузія як країни-транзитери нафти співпрацюють з питань транспортування нафти шляхом Тбілісі — Супса — Одеса — Броди — Гданськ, у військово-технічній сфері, а також у сфері розбудови зони вільної торгівлі в рамках СНД.

Україна і Грузія на початок 2005 р. уклали понад 130 угод і протоколів: про вільну торгівлю, виробничу кооперацію, сприяння та взаємний захист інвестицій, організацію розрахунків, пенсійне забезпечення тощо. Серед підписаних документів — угода про приймання і передачу осіб, що нелегально перебувають на території країн, про співробітництво в сфері інформації, "Меморандум про співробітництво між міністерством економіки, промисловості і торгівлі Грузії і Державним комітетом з питань підприємницької і регуляторної політики України". Поглибленню економічних зв'язків між двома державами сприяє виробнича кооперація, що склалася за часів колишнього СРСР: грузинські електростанції практично на 90 % комплектувалися українським устаткуванням, залізничне обладнання також поставлялося в основному з України, значні обсяги становили зустрічні поставки гірничо-металургійної промисловості.

Перспективи двосторонньої співпраці вбачаються в реалізації довгострокової (на 10 років) міжурядової програми економічного співробітництва України і Грузії; у діях сторін щодо реалізації положень Угоди про заохочення і взаємний захист інвестицій (угода набула чинності 1997 p.), хоча обсяг їх незначний (грузинська сторона — 6 млн. доларів, українська — 4,2 млн.). Влітку 2000 р. було підписано українсько-грузинську угоду про зниження транспортних тарифів, що має збільшити оборот товаропотоків на поромній переправі Іллічівськ — Поті — Батумі.

У пошуках альтернативних енергоносіїв Грузія купує в Україні вітряні електростанції, що виробляються в Павлодарі та Дніпропетровську: угоду про передачу Грузії повітряних установок укладено 29 жовтня 1997 р. Україна поставляє в Грузію обладнання для об'єктів металургійної промисловості, бурильне устаткування для шахт, повітряно-енергетичне обладнання, а також тролейбуси, трамвайні вагони, електровози та автобуси.

Розвивається співробітництво держав у створенні оптоволоконної комунікаційної мережі з Китаю до Західної Європи. Традиційно

Грузія закуповує український цукор, зерно продукти, спирт, олію, а Україна — коньячні спирти, вина, цитрусові, чай, мінеральні води.

Наука, високі технології, культура та освіта — це ті сфери людської діяльності, які першими забезпечують наше входження в цивілізований світ. Більш того, інтелект і рівень розвитку науки — це фундаментальні засади безпеки держави. Немає сумніву, що як Грузія, так і Україна є державами з досить вагомим науковим потенціалом. Враховуючи те, що одним із чинників стійкого розвитку є міжнародна науково-технічна співпраця, Україна і Грузія намагаються розвивати контакти в цій сфері. Країни активно співробітничають у наукових розробках в рамках ОЧЕС, беруть участь у роботі Міжнародного центру чорноморських досліджень в Афінах, Робочої групи з науково-технічного співробітництва, Постійного академічного комітету ОЧЕС; спільно працюють у Міжнародному центрі водних проблем і Міжнародному центрі трансферу технологій ОЧЕС. Одним із найбільш показових прикладів діяльності Центру стало створення в листопаді 2001 р. спільно з Національною Академією наук України Міжнародного центру дослідження води на базі Інституту колоїдної хімії НАН України (Київ), на який покладено вирішення проблем, пов'язаних з забезпеченням питною водою країн регіону. У 2002 р. була створена Рада президентів Академій наук ОЧЕС на чолі з президентом НАН України академіком Б. Патоном.

Традиційно співробітництво здійснюється у Міждержавній науково-технічній раді країн СНД, до якої Грузія приєдналася 1994 р. У рамках організації вчені здійснюють такі програми фундаментальних досліджень, як "Створення конкурентоспроможних на світовому ринку зварювальних конструкцій", "Мікросистемні технологи", "Мікронаномехатронні комплекси" тощо. Прийнято рішення про спільне використання науково-технічних об'єктів. З 1995 р. в СНД створений спільний науково-технічний простір країн Співдружності та Міждержавний комітет з науково-технологічного розвитку (МК НТР), перше засідання якого відбулося в 1996 р. (Київ). Учені спільно працюють у рамках Міжнародної асоціації академій наук (МААН) з осені 1993 р. з проблем природничих, гуманітарних і соціальних, технічних наук, з проблем екології, космічних досліджень, енергетики тощо. Президент Академії наук Грузії А. Тавхелідзе у 1994 р. обраний віце-президентом МААН. Представники сфери культурного співробітництва (Міністерства у справах молоді і спорту України і Міністерства культури, охорони пам'ятників і спорту Грузії) підписали Програму співпраці у сфері молодіжної політики на 2005—2006 pp.

Збігається ставлення держав до багатьох міжнародних проблем: Україна і Грузія спільно виступають за інтеграцію у світові політичні та економічні структури, визнають пріоритетність двосторонніх відносин у рамках СНД, заперечують створення наддержавних структур на пострадянському просторі. Як і Україна, Грузія розглядає СНД як корисну, але не єдину форму об'єднання для двостороннього та багатостороннього співробітництва, тому вона стала активним учасником ГУ(У)АМ. Своєрідну позицію займає Грузія щодо Чорноморського флоту, на частку якого також претендувала в межах можливого.

Стратегічна співпраця двох країн підтверджена і в їхньому ставленні до внутрішніх конфліктів. Грузія позитивно сприйняла українську позицію щодо абхазького та південноосетинського конфліктів, яка полягає у неприпустимості будь-яких територіальних змін у Закавказзі, у вирішенні спірних ситуацій тільки мирним шляхом. Нагадаємо, що спроби місцевої влади Абхазії (з 1931 р. користувалася всередині Грузії правами автономної республіки) відокремитись від Грузії призвели в 1992 р. до ескалації низки збройних конфронтацій, під час яких загинули сотні людей. Грузи-но-абхазький конфлікт досить тривалий час характеризувався як силове протистояння на кордонах. Бойові дії мають локальний характер і характеризуються періодичними спалахами дестабілізації вздовж кордону.

З огляду на виважену позицію України, а також із завершенням строку дії мандату миротворчих сил Росії в Абхазії (31 липня 1997 р.) Грузія відмовилася продовжувати термін перебування російських миротворчих сил у цьому регіоні і звернулася по допомогу до української сторони. Україну було запрошено також увійти до групи держав "Друзі Генерального секретаря ООН по Грузії". Поза Україною учасниками групи є США, ФРН, Франція, Велика Британія і РФ. За сприяння групи Грузія розраховувала поступово замінити російські миротворчі війська на міжнародний військовий контингент під керівництвом ООН.

Розстановку сил навколо грузинських внутрішніх конфліктів виявили останні президентські вибори в Абхазії, що відбулися у два тури (3 жовтня 2004 р. і 12 січня 2005 p.), які стали підтвердженням впливу Російської Федерації на Південному Кавказі. Росія зіграла на суперечностях між Тбілісі й Сухумі, використавши сепаратистські настрої певної частини абхазців методом так званого психологічного тиску на несумісності абхазів і грузин, спрямувавши протистояння в русло етнічного сепаратизму. В результаті в Абхазії фактично зміниться політична система: повноваження президента нівелюються низкою додаткових повноважень, які отримає віце-президент, — підпорядкування силового блоку, право розпоряджатися 40 % бюджету і право вето на рішення президента.

Експансіоністська діяльність РФ посилюється наданням абхазцям російського громадянства. Згідно з "Законом про громадянство РФ" майже 80 % жителів республіки мають російське громадянство. Російський парламент висунув пропозицію про входження Абхазії до складу Росії, оскільки вона з ініціативи кубанських парламентарів уже ввійшла на правах асоційованого члена до Південноросійської парламентської асоціації (жовтень 2005 p.).

Внутрішні й зовнішні проблеми Грузії не сприяють стабільності в регіоні і негативно віддзеркалюються як на українсько-грузинських відносинах, так і на відносинах між країнами СНД в цілому. Серед завдань України на найближчу перспективу, як окреслив тодішній глава зовнішньополітичного відомства України А. Зленко на засіданні Ради міністрів Організації Чорноморського Економічного Співробітництва 26 квітня 2002 p., — питання про направлення українських миротворців в зону грузино-абхазького конфлікту. 22—23 квітня 2003 р. під час візиту Президента Грузії в Україну обговорювались питання про можливу заміну російського миротворчого контингенту на український в зоні грузино-абхазького конфлікту. На думку української сторони, таке введення контингенту могло б відбутися під егідою ООН, а не СНД (російські миротворці були введені в зону конфлікту в 1994 р. за рішенням країн СНД. В зоні конфлікту загинули 86 росіян).

Грузинська сторона привітала активне залучення України до процесу врегулювання конфлікту в Абхазії. За підтримки України регулярно відбуваються зустрічі представників Грузії та Абхазії, метою яких є зміцнення засобів довіри в рамках Женевського мирного процесу. У результаті наполегливої роботи миротворців Грузія та Абхазія підтвердили взяті на себе зобов'язання з незастосування сили стосовно одна до одної під час розв'язання спірних питань з метою досягнення повномасштабного політичного врегулювання конфлікту.

У зв'язку з подіями в Україні 2004 p., пов'язаними з виборами Президента, глава Грузії Президент М. Саакашвілі одним із перших зарубіжних лідерів визнав конституційність вибору українського народу. Глави держав підписали Декларацію про стратегічне партнерство, домовились про проведення саміту ГУУАМ і заявили про розробку спільного проекту врегулювання конфлікту в Придністров'ї, запропонували свої миротворчі послуги у врегулюванні політичної кризи в Киргизії. В. Ющенко і М. Саакашвілі закликали ОБСЄ до термінових превентивних дій, аби не допустити силового сценарію подій у Киргизії й запобігти кровопролиттю. 2005 рік оголошено Роком Грузії в Україні.

Під час візиту до Грузії (11—14 серпня 2005 р.) Президенти обох країн — В. Ющенко і М. Саакашвілі — підписали Заяву про наміри створити союз держав балто-чорноморсько-каспійського регіону. Приєднатися до цього союзу запросили й Російську Федерацію. Першим кроком на шляху до реалізації президентської ініціативи є скликання міжнародної конференції з участю держав названих регіонів.

Грузія розглядає Україну як регіонального лідера в питаннях економіки, безпеки й політики. Київ, на переконання грузинських колег, є локомотивом євроінтеграції.

Республіка Вірменія

Українсько-вірменські відносини нас цікавлять з погляду стабільності на Кавказі і місця України у врегулюванні регіональних криз. Початок українсько-вірменському співробітництву поклало встановлення 25 грудня 1991 р. дипломатичних відносин між державами. У травні 1992 р. МЗС Вірменії передав Україні на розгляд проекти міждержавного Договору про дружбу та співробітництво, а також Угоди про культурне співробітництво. Наприкінці 1992 р. в Україні було відкрито дипломатичне представництво Республіки Вірменія. З березня 1993 р. за Постановою Верховної Ради Вірменія була визначена пріоритетною країною, де має бути відкрите посольство України. У 1994 р. вірменська сторона повідомила Президента України про готовність надати в центрі Єревана приміщення для дипломатичного представництва України.

Попри, здавалось би, віддаленість Вірменії від України, двосторонні відносини з цією країною мають значний вплив на місце і роль України у кавказькому регіоні. Україна заінтересована в нормалізації вірменсько-азербайджанських відносин, що сприятиме не тільки реалізації спільних економічних проектів (прокладання нафтопроводів, ефективне функціонування транскавказької транспортної магістралі, уведення в експлуатацію нових шляхопроводів тощо), а й стабілізації ситуації в кавказькому регіоні. Намітились перспективи взаємодії України і Вірменії в забезпеченні постачання газу з Ірану (за тристоронніми переговорами у 2004 p.).

Особливістю розбіжностей обох країн у зовнішньополітичній площині виявляються різні підходи до вирішення Нагірно-Карабаського конфлікту. Вірменія не погоджується з принципом територіальної цілісності і непорушності кордонів без урахування іншого ключового аспекту Гельсінкського Заключного акта — права народів на самовизначення. Україна ж ставить принцип непорушності кордонів як основу майбутньої глобальної європейської безпеки.

Негативно сприймають у Вірменії поглиблення співробітництва України з Азербайджаном, зокрема у військово-промисловій галузі. Придбання Азербайджаном українських танків і літаків у 1993 р. спричинило появу антиукраїнських публікацій у вірменських ЗМІ. 8 вересня 1993 р. МЗС Вірменії звернулося до МЗС України з нотою, в якій висловлено протест з приводу поставок Україною озброєння Азербайджану. Цей факт, зазначалося в ноті, ставить під сумнів традиційну дружбу між нашими народами.

У Закавказькому регіоні Україна дотримується традиційної політики збалансованих відносин із кожною з закавказьких держав, передусім це стосується Вірменії та Азербайджану.