Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Із Угоди про розвиток торговельно-економічного співробітництва між Урядом України і Урядом Республіки Грузія

(6 серпня 1992 р.)

Уряд України і Уряд Республіки Грузія (надалі — Сторони): враховуючи особливості етапів економічних реформ у кожній державі;

прагнучи до інтегрування економік Сторін у світові господарські відносини;

беручи до уваги процес лібералізації економіки, що відбувається;

усвідомлюючи особливе значення поглиблення установлених традиційних торговельно-економічних зв'язків;

керуючись принципами рівноправності, взаємної вигоди і заінтересованості;

ґрунтуючись на принципах міжнародного права, домовились про таке:

Стаття 1

Сторони будуть вживати всіх необхідних заходів для забезпечення розвитку й розширення торговельно-економічних відносин на довгостроковій, стабільній і збалансованій основі та зміцнювати економічне співробітництво в межах реальних можливостей і відповідно до чинного законодавства кожної із Сторін.

Стаття 2

З метою забезпечення взаємовигідних умов економічного співробітництва Сторони нададуть одна одній режим найбільшого сприяння.

Стаття З

Сторони домовилися здійснювати на рівні Урядів регулювання поставок найважливіших видів продукції та товарів згідно з погодженим переліком.

Уповноважені державні органи Сторін до 1 жовтня кожного року погоджують і підписують "Обсяги взаємних поставок продукції та товарів на наступний рік", що буде невід'ємною частиною цієї Угоди.

Номенклатура і обсяги поставок продукції та товарів можуть бути за взаємною згодою Сторін змінені або доповнені.

Стаття 6

Усі розрахунки і платежі за поставки товарів та надання послуг здійснюватимуться згідно з умовами платіжної угоди, що буде укладена в місячний строк між відповідними уповноваженими банками Сторін. Допускається коригування вартості продукції Сторін, яка поставляється за курсом цін, що складається.

Стаття 7

Сторони погодилися, що в разі запровадження національної валюти будь-якою із Сторін порядок розрахунків і платежів регулюватиметься окремою додатковою угодою, яку укладуть між собою уповноважені банки Сторін не пізніше як через 30 днів після оголошення про таке запровадження.

Сторони домовилися в місячний строк визначити порядок транспортування і транзиту вантажів через території обох держав.

Стаття 9

Сторони заохочуватимуть участь регіонів, фізичних і юридичних осіб обох держав у міжнародних виставках і ярмарках, співробітництво торговельно-промислових палат, контакти підприємців, обмін інформацією, розвиватимуть інші форми торговельно-економічного співробітництва...

Стаття 12

Ця угода укладається на п'ять років і набуває чинності з дня підписання, її дія автоматично продовжується на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна з Договірних Сторін за шість місяців до закінчення відповідного періоду у письмовій формі не повідомить іншу Договірну Сторону про своє бажання припинити її дію.

Із Консульської Конвенції між Україною і Грузією

(14 лютого 1997 р.)

Україна і Грузія, які надалі іменуються "Договірні Сторони", керуючись бажанням розвивати свої консульські відносини з метою більш ефективного захисту прав і інтересів обох держав, їх громадян та юридичних осіб, зміцнення дружби і співробітництва між Договірними Сторонами, на розвиток положень Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року ( 995_047 ),

підтверджуючи, що з питань, що не обумовлені в цій Конвенції, будуть застосовуватись норми міжнародного звичаєвого права та багатосторонніх міжнародних договорів, учасниками яких є Договірні Сторони, вирішили укласти цю Конвенцію і домовилися про наступне:

Розділ II ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО КОНСУЛЬСЬКІ ЗНОСИНИ

Стаття 2 Відкриття консульської установи

Консульська установа однієї Договірної Сторони може бути відкрита на території другої Договірної Сторони лише за її згодою.

Місцезнаходження консульської установи, її клас, консульський округ, а також будь-які зміни у цьому відношенні визначаються тільки за домовленістю між акредитуючою державою і державою перебування.

Стаття З

Призначення і допущення глави консульської установи

1. Для призначення глави консульської установи акредитуюча держава має одержати попередню згоду держави перебування. Якщо держава перебування не згодна на це, вона не зобов'язана пояснювати мотиви свого рішення.

2. Акредитуюча держава передає Міністерству закордонних справ держави перебування консульський патент або повідомлення про призначення глави консульської установи.

3. Після подання консульського патенту або повідомлення про призначення глави консульської установи держава перебування видає главі консульської установи в можливо короткий строк екзекватуру.

4. Глава консульської установи може приступити до виконання своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру. Екзекватура не потрібна консульській посадовій особі, яка очолює консульський відділ (консульську службу) дипломатичного представництва.

5. Держава перебування до видачі екзекватури може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати свої функції.

6. Після видачі главі консульської установи екзекватури або дозволу тимчасово виконувати свої функції, держава перебування негайно сповіщає органи влади консульського округу і вживає всіх необхідних заходів, щоб надати главі консульської установи можливість виконувати свої обов'язки і користуватися усіма правами, перевагами, привілеями і імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.

Розділ III КОНСУЛЬСЬКІ ФУНКЦІЇ

Стаття 8 Загальні положення Консульська посадова особа має право:

1. Захищати права та інтереси акредитуючої держави, її громадян, а також юридичних осіб, надавати їм допомогу і сприяння.

2. Сприяти розвитку торгових, економічних, правових, туристських, екологічних, науково-технічних, інформаційних, культурних, гуманітарних зв'язків та зв'язків у галузі освіти та спорту між акредитуючою державою і державою перебування, а також сприяти розвитку дружніх відносин між ними іншим чином.

3. З'ясовувати всіма законними шляхами умови і події в торговому, економічному, культурному, науковому житті держави перебування, повідомляти про них урядові акредитуючої держави.

4. Виконувати інші функції, покладені на консульську установу акредитуючою державою, які не забороняються законодавством держави перебування.