Банківські операції - Ковальчук К.Ф. - 10.3. Аналіз собівартості металопродукції

В умовах самофінансування, внутрішньогосподарського та комерційного розрахунків металургійне підприємство повинно додержуватися всеохоплюючого режиму економії, запорукою якого є контроль за дотриманням завдань із собівартості металопродукції й вивчення можливостей оптимізації витрат на всіх ділянках виробництва та управління. Цим і визначається роль аналізу собівартості металопродукції (агломерату, сплавів, прокату, труб, шлаку), правильна постановка якого дозволяє виявити причини відхилень фактичних витрат на виробництво та реалізацію продукції від установлених завдань із собівартості, оцінити вплив різних показників-факторів, викрити резерви зниження витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних, трудових і фінансових ресурсів, а отриману економію використовувати для збільшення випуску високоякісної конкурентоздатної продукції.

Аналіз собівартості металопродукції починається зі з'ясування того, як виконані встановлені завдання за показниками собівартості основних видів металопродукції.

Наступним етапом є дослідження тенденцій зміни цих показників за економічними елементами та статтями витрат, а також їхній порівняльний аналіз із витратами у конкурентів та в галузі.

При цьому визначаються співвідношення, тобто частки окремих економічних елементів у кошторисах витрат на виробництво та окремих статей витрат в калькуляціях собівартості металопродукції, тобто визначається структура собівартості металопродукції, яка залежить від особливостей процесів, що здійснюються у тому або іншому виробництві (агломераційному, доменному, сталеплавильному, флюсоплави-льному, прокатному, шлакопереробному та ін.).

Частка кожної статті витрат (У_л %) розраховується як відношення витрат за цією статтею (Д,, грн.) до собівартості продукції (С, грн.), що дорівнює сумі всіх В/:

У, = (В,: С) o 100, (10.9)

де , - стаття витрат собівартості продукції.

Типова структура витрат на виробництво металопродукції за різними рівнями управління представлена в таблиці 10.2. Як видно, структура витрат на виготовлення металопродукції неоднакова. Найбільш матеріаломістким є феросплавне виробництво, а марганцеворудна під-галузь відрізняється великими витратами на амортизацію та заробітну плату. Відмінності в структурі витрат можуть бути обумовлені характером сировини, яка використовується; особливостями технологічних процесів, виробничої структури; технічним рівнем виробництва та ін.

Задача аналізу структури витрат на виробництво - виявити найістотніші статті витрат, тобто ті, що займають найбільшу питому вагу в собівартості продукції, для пошуку найважливіших резервів зниження витрат за цими статтями.

Джерелами інформації для аналізу собівартості продукції є: облікові дані; план підприємства (цеху), зокрема, ті його розділи, що характеризують витрати, технічний розвиток і організацію виробництва;

норми та нормативи; фактично отримані результати від проведення на підприємстві режиму економії, що відображаються в калькуляціях і звітності про витрати на виробництво, та собівартості товарної й реалізованої продукції; звіти про витрати матеріалів у зіставленні з нормами; кошториси витрат за комплексними статтями з їхньою розшифровкою (на поточний ремонт і утримання основних засобів, інші цехові витрати, управлінські витрати та ін.); рівень витрат на інших підприємствах галузі та ін.

Наявність тісного зв'язку собівартості продукції з результатами роботи підприємства обумовлює необхідність аналізу показників-факторів, які визначають зміну витрат, і дослідження шляхів подальшого зниження сукупних витрат, що дозволить підвищити показники прибутку підприємства.

На собівартість металопродукції конкретного виду або групи (чавуну, сталі, прокату, сплавів, флюсів, агломерату, вуглецевої маси та ін.) впливають наступні п'ять груп показників-факторів.

1. Ціни на витрачені матеріальні, паливно-енергетичні та інші ресурси.

Таблиця 10.2

СТРУКТУРА ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО МЕТАЛОПРОДУКЦІЇ, %

2. Питомі витрати ресурсів у натуральному вимірюванні на одиницю металопродукції.

3. Структурні здвижки у складі заданих у виробництво сировини, матеріалів та ін.

На витрати по переділу заданих матеріальних ресурсів у готову продукцію, окрім перших трьох показників-факторів, впливають також наступні.

4. Обсяг виробництва металопродукції.

5. Склад витрат з кожної комплексної статті (наприклад, витрати з утримання основних засобів; витрати на внутрішньогосподарське переміщення сировини, матеріалів та готової продукції; загальновиробничі витрати та ін.).

Показники-фактори груп 2-5 відносяться, в основному, до суб'єктивних, тобто таких, що залежать від результатів роботи трудового колективу, ціна ж є в більшій мірі об'єктивним фактором.

У факторному аналізі собівартості продукції вплив зміни цін і питомих витрат матеріальних, паливно-енергетичних та інших ресурсів розраховується за тими статтями, витрати яких нормуються на одиницю продукції. Вплив зміни витрат унаслідок зміни обсягу виробництва визначається за тими статтями витрат на виробництво, в складі яких є умовно-постійна частина. Вплив зміни складу витрат на собівартість продукції встановлюється за комплексними статтями витрат.

Кількісна оцінка впливу факторів на зміну витрат на виробництво за кожною статтею витрат дається з використанням прийомів факторного аналізу, зокрема прийому абсолютних різниць за наведеними формулами:

+А В,_абс. = В,_ф - В,_ш, (10.10)

+А В_щ =(Ц,_ф - o К_&ф, (10.11)

+А В,_Кв =⁽К_Вхф ^- К_Вхт) ^ Ц_хпл., ^(10.12)

де +А Вз - зміна фактичних витрат у порівнянні з їхнім плановим рівнем або нормою за статтею витрат грн./т металопродукції;

+ А Вщ - зміна суми витрат за статтею , внаслідок зміни цін на ресурси (або зміна виробничої собівартості напівфабрикатів власного виробництва), грн./т металопродукції;

+А Вз_Ке - зміна витрат за статтею що викликана зміною питомої витрати ресурсу даного виду в порівнянні з планом або нормою, грн./т металопродукції;

Цаф та Ц,;_т - відповідно звітні та планові ціни (собівартість) на ресурси за статтею що використані при виробництві металопродукції, грн./т, грн./кВтт та ін.;

Кв*ф та К_Ві,_т - відповідно звітні та планові (або нормовані) питомі витрати ресурсу за статтею , на одиницю продукції, т/т, кВтт/т та ін.

Щоб виключити можливість помилки в розрахунках, перевіряють їхню правильність, застосовуючи прийом балансових ув'язок:

+А В, _а&. = В, _ф - В,_ш = (+АВ_хЦ) + (+АВ,_Ке). (10.13)

За кожною статтею, яка містить умовно-постійну частину, визначається вплив зміни обсягу виробництва на зміну витрат як різниця між фактичною величиною статті (В_х ф, грн./т) та скоригованою плановою (або скоригованою нормативною) на ступінь виконання плану (норми) з виробництва продукції (, грн./т):

де а і р - відповідно частка умовно-постійних і умовно-змінних витрат в даній статті витрат, част.од.;

Кпгш - коефіцієнт перевиконання (або недовиконання) плану по виробництву продукції, част.од.

Встановлення впливу показників-факторів на зміну витрат за комплексними статтями здійснюється шляхом порівняння фактичних та планових кошторисів цих витрат по елементах, у результаті чого знаходяться відхилення витрат за кожним з елементів витрат, які відображені в кошторисах. Сумарне значення цих відхилень показує вплив зміни складових витрат, відображених у кошторису, на зміну собівартості усього обсягу виробництва. При віднесенні цієї суми відхилень на фактичний обсяг виробництва отримують відхилення внаслідок зміни кошторису у розрахунку на одиницю продукції.

Практичне використання наведеного підходу до аналізу собівартості розглянуто в імітаційних вправах.

Імітаційна вправа № 10.1.

Постановка задачі: встановити вплив показників-факторів на зміну витрат на технологічну електроенергію в собівартості силікомарганцю за даними, наведеними в таблиці 10.3.

Таблиця 10.3

АНАЛІЗ ЗМІНИ ВИТРАТ НА ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ ТЕХНОЛОГІЧНУ В СОБІВАРТОСТІ СИЛІКОМАРГАНЦЮ

Витрати на технологічну електроенергію збільшилися на +29,31 грн./т, зокрема, за рахунок впливу її питомих витрат, вони зросли на (3850-3830)х 0,5800=+11,60 грн./т. У результаті ж підвищення тарифу на електроенергію витрати збільшилися на (0,5846 - 0,5800) х 3850= =+17,71грн./т. У результаті перевірки розрахунків факторного аналізу за допомогою прийому балансових ув'язок отримуємо раніше визначене абсолютне відхилення показника: +11,60+17,71= +29,31 грн./т, що підтверджує вірність цих розрахунків.

Висновок: загальне зростання витрат на технологічну електроенергію, викликане в більшій мірі об'єктивними факторами: збільшення тарифу на електроенергію викликало зростання витрат на +17,71 грн./т. Зростання ж питомих витрат, які відносяться до суб'єктивних факторів, свідчить про погіршення з раціонального використання трудовим колективом енергоресурсів, що привело до збільшення витрат на +11,60 грн./т, а у розрахунку на річний обсяг виробництва (438 тис.т) їхнє зростання становить +5080,8 тис.грн. Таким чином, одним з наявних резервів зменшення собівартості силікомарганцю є зниження витрат електроенергії на плавку, тому доцільно своєчасно виявляти причини перевитрати електроенергії та реалізовувати заходи щодо їхнього усунення, зокрема, удосконалювати систему мотивації праці до ресурсозбереження.

Імітаційна вправа № 10.2.

Постановка задачі: визначити ступінь впливу зміни показників-факторів на зміну витрат на металошихту в собівартості 1т феромарганцю. Вихідні дані наведені в таблиці 10.4. (графи 1-7).

Вирішення задачі: зміна витрат на агломерат (за видами), маломар-ганцевистий шлак і концентрат визначаються як різниця між фактичними витратами та плановим рівнем. Вплив зміни норм витрат і цін розраховується за формулами 10.10-10.12. Витрати на агломерат АМ_НВ₁ знизилися на 96,24 - 111,63 = - 15,39 грн./т сплаву, зокрема: за рахунок зменшення норми витрати агломерату на: (1,53 - 1,72) 64,9 = = -12,33 грн./т сплаву; за рахунок зниження ціни на агломерат на: (62,90-64,90) х 1,53 = =-3,06 грн./т. Сумарне відхилення, яке викликане зміною обох показників-факторів, дорівнює абсолютному відхиленню: -12,33 + (-3,06) =-15,39 грн./т сплаву, що підтверджує вірність проведених розрахунків.

Аналогічно виконуємо розрахунок за рештою видів металошихти й перевіряємо правильність одержаних результатів. Результати розрахунків наведені в таблиці 10.4 (графи 9-11).

На витрати внаслідок зміни фактичних норм витрат від планових впливають два показники-фактори: структура заданого (тобто склад заданої металошихти) та питомі витрати або витратні коефіцієнти металошихти за її видами у розрахунку на 1 т сплаву.

Таблиця 10.4

ВИТРАТИ НА МЕТАЛОШИХТУ В СОБІВАРТОСТІ ФЕРОМАРГАНЦЮ (УМОВНІ ДАНІ)

Продовження табл. 10.4

Так, середня планова ціна металошихти при плановій структурі заданого склала 138,84:2,07=67,07 грн./т металошихти, де 138,84 грн./т - витрати на металошихту за планом при планових нормах витрат і планових цінах на шихтові матеріали; 2,07 т/т сплаву - планова норма витрат металошихти (див. табл. 10.4). Планова ціна металошихти при фактичній структурі заданого становить: 140,55 : 2,06 = 68,23 грн./т, де 140,55 грн./т - витрати на металошихту, розраховані на підставі планових цін і фактичних норм витрат (140,55 = 64,90 х 1,53+ + 76,70 х 0,370 + 77,40 х 0,08 + 81,10 х х0,06 + 90,30 х 0,02); 2,06 т/т сплаву - норма витрати металошихти за звітом (див. табл. 10.4). Таким чином отримуємо, що внаслідок зміни складу металошихти витрати на неї зросли на 68,23 - 67,07 = +1,16 грн./т сплаву.

Вплив безпосередньо розхідних коефіцієнтів металошихти на зміну витрат на задане розраховується як різниця між відхиленнями, що викликані зміною норм і складу заданого: +1,70 - (+1,16) = +0,54 грн./т.

Висновок: у ході аналізу виявлено, що зниження витрат на задане (- 2,93 грн./т сплаву) відбулося через позитивне зниження цін (тобто об'єктивного незалежного від якості роботи плавильного цеху фактора) на - 4,63 грн./т. Разом з тим, ситуація була погіршена через перевищення плавильним цехом розхідного коефіцієнта металошихти на +0,54 грн./т сплаву і зміну складу заданого на + 1,16 грн./т. Все це свідчить про наявність внутрішньовиробничих резервів подальшого зниження собівартості сплаву. Мобілізація виявлених резервів є важливою, оскільки витрати на металошихту займають найбільшу частку (55%) в собівартості феромарганцю.

Імітаційна вправа № 10.3.

Постановка задачі: в плавильному цеху за рік збережено 13583 тис. кВтт силової електроенергії. Перевитрата технологічної електроенергії на виплавку силікомарганцю склала 7068 тис. кВтт, економія її при виплавці феромарганцю - 1176 тис. кВтт. На виробництво електроенергії в середньому в країні витрачається 300 т умовного палива на 1 кВтт. Визначити річну економію в цеху, що дає позитивний вплив на національну економіку країни.

Вирішення задачі. За рік у цеху збережено електроенергії на: 13583 - 7068 + 1176 = 7691 тис. кВтт.

Економія за рахунок збереження електроенергії в плавильному цеху при ціні 584,6 грн./тис. кВтт, прийнятій в таблиці 10.3, складе 584,6 х 7691 = 4496158,6 грн. на рік. У масштабах країни у зв'язку із зменшенням потреби в електроенергії на 7691 тис. кВтт заощаджується 0,3x7691:1000= 2,31 тис. т умовного палива, де 0,3 кг/кВтт - витрата умовного палива на виробництво 1 кВтт.

Економія за рахунок зменшення витрати палива при середній ціні 1 умовної тонни 2000 грн./т складе 2,31х х2000=4620 тис.грн. Про актуальність проблеми зниження витрати електроенергії свідчить той факт, що енергомісткість національного доходу в Україні в чотири рази вище, ніж у Японії. І, якщо кожен колектив збереже тільки 1 кВтт, то в цілому по країні через це зменшиться витрата умовного палива на 0,3 х1 000 000 000 : 1000 = 100 000 т умовного палива або 2000 х 100000 = =200 000 000 грн. на кожний 1 млн . кВтт виробленої електроенергії.