Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції - Ліпкан В.А. - 2. Співробітництво України та ЄС у сфері гармонізації інформаційного законодавства

Розвал Радянського Союзу призвів до появи на міжнародній арені нових незалежних країн, зокрема й України. Одразу після проголошення Незалежності Україною 2 грудня 1991 року Євро-союз прийняв Декларацію Європейського Співтовариства щодо України, визнаючи, таким чином, її суверенітет.

Більш того, Директива Європейського Співтовариства щодо визнання нових держав у Східній Європі та Радянському Союзі від 16 грудня 1991 р. зазначила про готовність Співтовариства і держав-членів визнати ті нові держави, які утворилися на демократичній основі, прийняли відповідні міжнародні зобов'язання та добросовісно зобов'язалися дотримуватися миру та вести переговори.

Угоду про торгівлю та співробітництво між Радянським Союзом і ЄЕС та Євроатомом, укладену 18 грудня 1989 р. замінили Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), що укладаються між новою незалежною державою з одного боку та Європейськими Співтовариствами і їх державами-членами - з іншого. Дана Угода між Україною та Європейськими Співтовариствами була підписана 14 червня 1994 року та ратифікована Законом України 10 листопада 1994 року. Наразі, тотожні Угоди укладені майже з усіма державами, які утворились унаслідок розпаду СРСР.

Як зазначає український законодавець, у схвалених 2 липня 1993 р. Верховною Радою Основних напрямах зовнішньої політики України, укладання з Європейськими Співтовариствами Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) стане першим етапом просування України до асоційованого, а згодом - до повного членства у цій організації.

У ст. 51 даної Угоди зазначається, що сторони визнають важливою умовою для зміцнення зв'язків між Україною та Співтовариством зближення існуючого та майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства. Україна вживатиме заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства.

Важливою є норма даної Угоди, відповідно до якої Співтовариство зобов'язується надати Україні належну технічну допомогу з метою здійснення вищезазначених заходів, яка може включати, зокрема:

- обмів експертами;

- завчасне надання інформації, особливо стосовно відповідного законодавства;

- організацію семінарів;

- професійну підготовку;

- допомогу у здійсненні перекладу законодавства Співтовариства у відповідних секторах (п.З. ст.51).

Логічним продовженням даного пункту Угоди стало підписання 4 липня 2002 року Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво, згідно з якою основними напрямками співробітництва серед інших є технології інформаційного суспільства, науково-технологічна політика.

Необхідно також підкреслити, що згідно з цією Угодою передбачено створення відповідного інституційного механізму, а саме Ради Співробітництва, яка складається з членів Ради Європейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів уряду нових незалежних держав, а іншого, Комітету з питань співробітництва, який складається з представників членів Ради Європейського союзу і членів Комісії європейських співтовариств з одного боку, та з представників уряду нових незалежних держав з іншого, як правило, на рівні старших посадових осіб державної служби, Комітету з парламентського співробітництва, що є форумом, на якому зустрічаються члени Європарламенту та парламенту нових незалежних держав, практичний досвід роботи в яких вже має Україна.

Способи імплементації положень УПС новими незалежними державами можуть полягати в:

1) укладенні двосторонніх договорів з державами-членами ЄС з відповідних питань;

2) прийнятті внутрішніх нормативних правових актів у відповідності з acquis;

3) приєднанні до багатосторонніх договорів.

Після того, як Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. стала частиною внутрішнього законодавства, Указом Президента України 11 червня 1998 р. було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, де, зокрема, йдеться про необхідність чіткого та всебічного визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики та політики безпеки), інформаційного, економічного та правового простору.

На основі цієї Стратегії були схвалені Програма інтеграції України до Європейського Союзу від 14 вересня 2000 року, Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до ЄС, Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. з метою координації діяльності органів державної влади створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, а також на виконання Указу Президента України від 9 лютого 1999 р. "Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади" Кабінет Міністрів запровадив єдину систему планування, координації та контролю роботи з адаптації законодавства.

Одразу зазначимо, що подібна активність притаманна не тільки українській стороні. Зацікавленість ЄС щодо України представлена рядом документів, серед яких чільне місце займає Спільна стратегія ЄС щодо України від 11 грудня 1999 року.

На Копенгагенському саміті ЄС - Україна 4 липня '2002 р. було підтверджено готовність продовжувати співробітництво у пріоритетних сферах і надати динамізму процесові зближення, що об'єктивно сприяє створенню внутрішніх передумов набуття Україною членства в Європейському Союзі.