Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - 2.3.2. Чорний піар і "брудні" технології у виборчих кампаніях

Тема "брудних" виборчих технологій останнім часом не сходить зі сторінок газет і з екранів телевізорів. Майже будь-яка велика виборча кампанія супроводжується повідомленнями про те, що під час її проведення широко використовувались "брудні політтехнології", "чорний піар" та інші подібні прийоми. При цьому звичайно не оголошується, у чому, властиво, полягає суть цих Прийомів. Обвинувачення конкурентів у застосуванні "брудних" методів агітації ввійшли в обов'язкову програму передвиборчої агітації ледве чи не всіх кандидатів. Які ж виборчі технології варто вважати "брудними"? Думки в цьому питанні розходяться. Так, представники Цент-виборчкомів до "брудних" технологій відносять будь-яке порушення виборчого законодавства. Проте в історії російських і українських кампаній знайдеться дуже мало таких, які проводилися б без єдиного порушення букви закону. Причому часто порушення викликані не бажанням кандидата обдурити виборців, а недосконалістю законодавства. Іноді саме буквальне застосування деяких законодавчих норм варто розглядати як "брудну" технологію. Наприклад, усім Відоме відсторонення А. Руцького за півтора дня до голосування (вибори губернатора Курської області у 2000 році) з формальної точки зору було правильним. По суті ж порушення, зроблене А. Руцьким (помилкова вказівка площі однієї з належних йому квартир), було не настільки значним і явно не мало "зловмисного" характеру. Звичайно в подібних випадках виборча комісія обмежується попередженням кандидата ще на етапі його реєстрації. Тут же свідомо дочекалися майже до закінчення кампанії й зняли А. Руцького з виборів, коли в нього вже не було часу щось виправити. У цьому випадку порушена воля вибору для виборців.

Отже, "брудні" й "незаконні" технології - це не одне й те саме. Деякі дії кандидата можуть відступати від букви закону, але залишатися цілком чесними стосовно виборців. І навпаки - іноді формальне застосування букви закону варто розглядати як "брудну" технологію.

Досить часто стверджують також, що "брудні" технології - це технології обману виборців. Загалом це правильно: свідомий обман і дезінформацію, що виходить від кандидата або його команди, безумовно варто вважати "брудним" методом ведення виборчої кампанії. Справа однак у тім, що використання поняття "обман" стосовно процесу передвиборчої агітації виявляється досить неоднозначним.

Сама сутність передвиборчої агітації припускає підкреслення позитивних рис кандидата й затушовування негативних. Для виборців вона неминуче створює спотворений образ дійсності.

Сама природа виборчих технологій така, що далеко не завжди можливо відокремити "абсолютно чесні" методи від "трохи сумнівних", а останні - від відверто нечесних. Зазвичайно між "чистими" і "брудними" технологіями лежить сфера так званих "сірих" технологій, які одні люди схильні зараховувати до "брудних", а інші - до "чистих". Причому розмір і властивості "сірої" зони залежать від менталітету виборців конкретного регіону і країни загалом. Так, у Росії більшість виборців можуть простити політикові свідому неправду (робота в них, політиків, така). На Заході ж політик, один раз пійманий на неправді, може попрощатися з політичною кар'єрою назавжди. Загалом виборчі технології виявляються "чистими" або "брудними" саме тією мірою, у якій це допускає суспільство.

Провести чітку й однозначну грань між чесними й нечесними методами ведення виборчої кампанії важко, як і межу між добром і злом. Але це не є перешкодою для достовірного визначення ряду явищ як безсумнівного зла й боротьби з ним. Перекручування вільного волевиявлення через погрози, підкуп, дезінформацію, порушення волі агітації, підтасовування результатів виборів однозначно варто віднести до "брудних" методів ведення виборчих кампаній.

При всьому різноманітті "брудних" технологій у їхній основі лежать два прийоми: дезінформація виборців та їх підкуп.

Найбільш типовим і часто застосовуваним методом дезінформації є наклеп (викид компроматів) на конкурентів.

Масовий викид компроматів зазвичай здійснюється у формі чорного піару. Термін "чорний" має на увазі анонімність: кампанія з викиду компроматів ведеться не самим кандидатом, а зовні ніяк не пов'язаними з ним журналістами, аналітиками тощо. Часто для організації чорного піару створюється спеціальний штаб, незалежний від основного штабу кандидата.

Сам факт використання чорного піару не можна однозначно зарахувати до "брудних" технологій, якщо розповсюджувана його шляхом інформація достовірна, а критика конкурента, проти якого він спрямований, обґрунтована й аргументована. Політтехнологи вважають, що використання чорного піару можна розцінити як атакуючу агресивну технологію. "Брудним" він стає лише тоді, коли через нього поширюються свідома брехня й наклеп.

Іноді небезпечнішими за прямий наклеп виявляються спроби дискредитувати конкурентів непрямими методами. Особливо "грішить" такими прийомами телебачення: повідомляючи зовні нейтральну інформацію шляхом спеціальної підбірки матеріалу, інтонацій диктора, воно створює дуже непривабливе враження про небажаних кандидатів. Аналогічних цілей можна домогтися через обрамлення сюжетів про кандидата негативними сюжетами: наприклад, помістити інформацію про "ворога" між повідомленням про нещасний випадок і поганий прогноз погоди. Сюди ж можна віднести різноманітні методи некоректного ведення дискусії й прийоми вселяння виборцям необхідної інформації через спеціально підібрані слова й словосполучення.