Інформаційна політика - Почепцов Г.Г. - Фактор деталізації контексту.

Слід якомога краще знати контекст, в якому відбувається комунікація і приймається рішення. П. Катц говорить у цьому плані про роботу і усіма носіями такої інформації, включаючи туристів. "Специфічна та деталізована інформація необхідна з широкого кола питань, включаючи особисту безпеку, обмеження на подорожі, поліцейські методи і засоби спостереження, роль релігії і релігійних лідерів, традиційні, на противагу "прогресивним", соціальні моделі, роль малого підприємництва у "новому соціальному порядку", заборони щодо комунікативних процесів, "тон соціального контролю", роль освіти в "новому порядку", ступінь і рівень соціальних послуг^*198. У подібних списках одним із важливих пунктів є прийнятні для даного суспільства комунікативні моделі. Для США головним джерелом такої інформації є ЦРУ і військова розвідка, а також ЮСІА.

*198: { Katz P.P. Intelligence for psychological operations // Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New York, 1982. – P. 148.}

Наведемо типи запитань для визначення моделі суспільства^*199.

· *199: { Askenasy A.R., Orth R.H. Psyop field research // Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New York, 1982. – P. 163–165.}

· Які основні питання хвилюють місцеве населення?

· Стосуються ці проблеми всіх чи тільки окремих сегментів населення?

· Чи може ця проблема використовуватися супротивником?

· Які ідеї знаходять емоційний відгук у суспільстві?

· Яка ступінь впливу на комунікації політичних доктрин чи релігійних догм?

· Які види музики, літератури, драми, живопису та інших культурних символів викликають емоційний відгук у суспільстві? На які сегменти суспільства впливають? Чому саме?

· Хто є ключовими комунікаторами для релігійного діяча, політичного діяча, учителя, робітника, фермера, бізнесмена, поліцейського, військового?

· Якими є надії людей на майбутнє? На майбутнє їхніх дітей?

· Що вважається можливими й прийнятними цілями життя?

· Чи всі жителі країни відчувають свою належність до єдиного етнічного суспільства? Якщо ні, то які є підгрупи?

· Які цінності виправдовують існування системи соціальної стратифікації? Як раціоналізується різниця між ідеальним і реально існуючим суспільством?

· Які елементи суспільства будуть проти змін класової стратифікації і чому?

· Хто вважається винним за відповідні проблеми в країні і чому?

· Як ставиться населення до опонента в цілому? До відповідних дій опонента?

· Які зміни в думках відбувалися останнім часом чи після відповідних дій або подій?

· Які зв'язки можуть бути встановлені між змінами в громадській думці і подіями чи діями?

· Який рівень ефективності опозиційної пропаганди? Чому?

· На які підгрупи поділяється населення щодо ставлення до відповідних питань?

· Які точки вразливості і чутливості цільових груп з позиції мотивуючих тем чи тем, яких слід уникати?

· Які ЗМІ є ефективними засобами комунікації для конкретних груп?

· Які комунікації визнаються групою як достовірні?

· До яких моделей поведінки можна переконати перейти цільову групу? Я кий опір слід переборювати? Які можливості впливу на цільову аудиторію?

· Чи існує культ героїзму щодо військових? Які є переваги в тому, щоб бути військовим? Чи діяли на війська в попередні війни психологічні операції? Які теми і комунікації були найбільш ефективними?

У цих запитаннях найцікавішим є деталізація, котра веде до побудови конкретної моделі суспільства, де чітко виокремлено сегменти з принципово іншою поведінкою.

Фактор розбіжності візуальних і вербальних повідомлень.

Візуальні характеристики зорієнтовані на дію, на відображення зовнішності, додаткових рис, які не завжди мають вербальне відображення.

Всеволод Мейєрхольд наголошував на необхідності володіння малюнком для режисера: "До розміщення людей на сцені можна застосувати або метод спрощення (у зв'язку з примітивним декоративним панно, як фоном), або метод "скульптурний" ("без декорацій", як у "Житті Людини" у моєму інсценуванні)"^*200.

*200: { Мейерхольд Be. О театре. – СПб., 1913. – С. 87.}

Інформаційні війни суттєво підсилюють сильного гравця і послаблюють слабшого супротивника, оскільки скористатися їхніми перевагами можна лише на іншому цивілізаційному рівні. Якщо інформаційні війни і психологічні операції спрямовані на чужу аудиторію, то така професія, як спін-доктор, виникає для роботи в інформаційному просторі власної держави. Спін-доктор працює над тим, щоб спрямувати громадську думку за тим чи іншим напрямком. Він особливо важливий у тих ситуаціях, коли громадська думка пішла викривленим шляхом через неправильну поведінку лідерів, несанкціоноване просочування інформації тощо, тобто спін-доктор працює передовсім з негативними ситуаціями. Країни СНД зіткнулися лише з однією стороною цього явища – війною компроматів. Але не менш важливий і набагато складніший інший аспект цієї проблеми – виправлення ситуації, що виникла, зміна громадської думки у потрібний бік. Г. Курц бачить важливість "спін-війн" у тому, що для більшості людей національна політика не має ніякого значення в їх повсякденному житті^*201. Двом сторонам – нападнику і захиснику – доводиться докладати надзусилля, щоб привернути увагу населення до своїх проблем. Причому можливе застосування методів зі сфери інформаційних війн, де виділяються операції приховування і паралізування^*202. Перші мають за мету введення в оману інформаційних систем супротивника, другі – їх перевантаження. Дуже часто в нашому політичному житті використовується перший метод.

*201: { Kurtz Н. Spin cycle. How the White House and the media manipulate the news. – New York, 1998. – P. 191.}

*202: { Vickere The revolution in military affairs and military capabilities // War in the information age: new challenges for U.S. security policy. – Washington etc., 1997. – P. 39.}

Слід визнати, що робота спін-доктора не була новою для радянської системи. Однією з основних функцій спін-доктора вважається створення відповідних очікувань події до її. настання. Цим інструментарієм добре володіла і радянська система. Наприклад, західні дослідники визначають таку схему типової радянської інформаційної кампанії^*203:

· *203: { Kelly C. The retreat from dogmatism; populism under Khrushchev and Brezhnev // Russian Cultural Studies. – Oxford, 1998. – P. 270.}

· ідентифікація вад системи за допомогою опублікування в пресі численних листів трудящих;

· прийняття резолюції, спрямованої на викорінювання визначених вад;

· рапорти місцевих керівників про успішне проведення кампанії.

Тобто тут також наявне, хоча і дуже умовне, урахування думки населення як відправної точки для прийняття рішення.

У підсумку ми можемо подати як основну таку схему впливу: перехід від однієї системи до іншої – від системи інформації до системи дії: Інформація ® Дія.

Такий перехід потребує відповідного перекодування одного типу повідомлення в інший. Для спрощення перекодування слід спиратися на ті чи інші наявні в суспільстві мережі, під якими ми розуміємо шляхи поширення інформації, характерні для цього суспільства чийого сегментів. Назвемо деякі з них.

Соціальні мережі, до яких належать ключові комунікатори, а також мережі обговорення, в рамках яких інформація перетворюється з публічної в індивідуальну. Інформація не буде ефективною, якщо вона не супроводжуватиметься наступним обговоренням.

Комунікативні мережі як прийнятні для того чи іншого суспільства засоби одержання та надання інформації. Основним, як у цьому, так і в інших випадках, стає збіг з існуючими в даному суспільстві чи його сегментах шляхами передачі інформації.

Мережі достовірності, де відбувається не втрата, а підсилення достовірності повідомлення, коли, наприклад, вимагається не перебільшувати подальше "гарне поводження" у випадку здачі в полон чи не применшувати професійні вміння супротивника. Відповідні джерела повідомлень (наприклад, радіопередач Бі-Бі-Сі) також можуть мати заздалегідь задану достовірність.

Р. Маклаурін говорить про достовірність як про безпосередню операційну мету психологічної операції. "Всі психологічні операції намагаються встановити достовірність повідомлення, комунікатора і, зазвичай, того й другого. Достовірність є ключовим фактором у психологічних операціях, маючи короткочасне й довгочасне значення в підтримуванні конкретної операції"^*204. Достовірність взагалі реально стає досить динамічною категорією, адже одне й те саме повідомлення, що надійде від різних комунікаторів, матиме різну достовірність для аудиторії.

*204: { McLaurin R.D. Objectives and policy: the nexus 11 Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New York, 1982. – P. 107.}

У принципі, вибір оптимального шляху проходження повідомлення зумовлений саме тим, щоб його ефективність у результаті підвищилась, а не залишилася сталою чи знизилася, наприклад, внаслідок передавання цього повідомлення не тому мовцю чи не найоптимальнішим каналом.

Врахування переходу від інформації до дії висуває на перший план типи повідомлень, що мають безпосередній зв'язок з діями. Наприклад, листівка, в якій розповідається про наступне бомбардування, буде мати максимальну ефективність. Цій листівці нічого не може протиставити протилежна сторона, що говорить про зниження контрпропагандистської активності в цьому випадку.

Особлива увага приділяється засобам отримання інформації, наявним у даному суспільстві, тому, що вище позначили як комунікативні мережі. У схемах планування американських психологічних операцій пропонується приділяти увагу таким питанням^*205:

· *205: { Katz P.P. Intelligence for psychological operations // Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New York, 1982. – P. 130.}

· Як інформація потрапляє до людей?

· Хто залежить від радіо, газет чи інших індивідів в отриманні інформації?

· Хто і коли слухає радіо?

· Хто ходить у кіно?

· Хто і які журнали читає?

До речі, П. Катц також говорить про вищезгадану характеристику достовірності, коли підкреслює, що необхідно розуміти те, яким типам повідомлень будуть вірити більше всього, які типи повідомлень сприймаються аудиторією і ведуть до бажаних дій. Це також пов'язано з тим, що повідомлення мають відповідати груповим стандартам. Є навіть такий вдалий термін, як інформаційна поведінка^*206, за допомогою якого можна характеризувати всю цю сферу.

*206: { Askenasy A.R. Orth R.H. Psyop field research // Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New York, 1982. – P. 180.}

Виділяють стратегічні і тактичні психологічні операції. У деяких випадках різниця між ними досить умовна, в інших, навпаки – суттєва. "Хоча стратегічні і тактичні психологічні операції збігаються в багатьох конкретних випадках, важливою є суттєва концептуальна різниця між комунікаціями на підтримку довгочасних державних інтересів і на підтримку найближчих наступальних операцій."^*207 Це стосується також використання тих чи інших аргументів для здійснення впливу на населення в різні періоди.

*207: { McLaurin R.D. Objectives and policy: the nexus // Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New Yonc, 1982. – P. 110.}

Ми поступово переходимо до з'ясування інформаційних складових суспільства, що дає можливість розробки як операцій із захисту свого власного інформаційного простору, так і наступальних операцій, знання яких теж необхідне в сучасному суспільстві.

Особливості радіопропаганди як асиметричної інформаційної дії

Ми маємо визнати радіопропаганду принципово асиметричною, оскільки ведення пропагандистського мовлення на іншу країну пов'язане не тільки з його повною політичною та економічною невідповідністю тому, що зазвичай чує людина, а й з тим, що за законами пропаганди не можна відповідати на виступи "ворожих голосів", аби не привертати до них уваги. Водночас тематично ці передачі зорієнтовані на інші типи повідомлень, яких немає всередині країни, оскільки повторення призвело би до того, що їх просто ніхто би не слухав. Таким чином, можна говорити про три принципові асиметрії, пов'язані з міжнародним радіомовленням: нееквівалентність країн, що викликає невідповідність картин світу та інтерпретацій подій, неможливість відповіді через інші ЗМІ, а також розбіжність повідомлень.

Важливість цієї сторони пропаганди демонструє війна в Югославії 1999 р., коли радіо- і телецентри також стали об'єктами нападу військ НАТО. Паралельно було розгорнуто мережу радіопередавачів з уведенням двадцятичотиригодинного мовлення країнами НАТО.

В історії радіомовлення саме колишній Радянській Союз уперше застосував радіомовлення для вирішення міжнародних питань: це було в 1926 р. Під час конфлікту з Румунією щодо Бессарабії. У 1922 p., коли почалися перші трансляції, Москва мала найпотужніший передавач у світі. У 1929 р. радіо Москви вело передачі чотирма мовами, у 1933 – одинадцятьма. Захід сприймав це як заклик до революції в своїх країнах.

Особливе значення мало радіо і для Німеччини. В 1938 р. Геббельс роздав в Австрії 25 тис. приймачів, налаштованих на німецькі станції, щоб організувати пропагандистське забезпечення "аншлюсу". Для Геббельса саме радіо було основним засобом пропаганди. Роздача приймачів з однією частотою потім використовувалася під час війн у В'єтнамі і Перській затоці. В Японії під час другої світової війни були заборонені короткохвильові радіоприймачі, як, до речі, і в колишньому СРСР під час війни.

Уже під час "холодної війни", коли застосовувалося глушіння радіопередач мовами народів СРСР, Бі-Бі-Сі враховувало, що повідомлення англійською мовою все одно слухають найбільш освічені громадяни. Саме Бі-Бі-Сі втримувало пальму першості в моделюванні своєї об'єктивності і забезпеченні відповідного рівня довіри слухачів. (Хоча англійський дослідник Г. Ронслі справедливо підкреслює: "Достовірність, баланс і правда використовуються для продажу політичного повідомлення так само, як і відкриті пропагандистські техніки"^*208. Цей статус Бі-Бі-Сі підтверджується й тим, що радянські війська в Афганістані створювали чутки, подаючи їх саме як повідомлення Бі-Бі-Сі. Підчас подій в Угорщині в 1956 р. люди теж вірили повідомленням, що надходили від Бі-Бі-Сі. У колишньому Радянському Союзі Бі-Бі-Сі розглядалося як значно менше за пропагандистським насиченням джерело. Моделювання достовірності, об'єктивності, але з боку "ворожого" голоса, теж можна розглядати як незвичний варіант, отже, це знову асиметричний ресурс.

*208: { Rawnsley GJD. Radio diplomacy and propaganda. The BBC and VOA in international politics, 1956–1964. – Houndmills etc., 1996. – P. 10.}

Асиметричність виступає як непередбачувана дія, на яку важко дати симетричну, тобто передбачувану, відповідь. У цьому відношенні великі можливості для впливу надають кризові ситуації. їх головним інформаційним чинником слід визнати інформаційний вакуум, оскільки відбуваються запізнілі реагування і дії з боку владних структур. Брак інформації компенсують чутки, а також повідомлення чужих радіостанцій.

Згадаймо повстання 1956 р. в Угорщині. Воно почалося з мирної, але багатолюдної демонстрації на підтримку ситуації у Польщі, що прямувала до монумента генерала Берна, який був поляком. На цій демонстрації не було ані антикомуністичних, ані антиросійських гасел. Але неправильно зорієнтований угорський прем'єр виступив по радіо з промовою, що підсилила ворожі настрої. Хаотичні постріли повністю змінили ситуацію. Це було 23 жовтня, і в чутках, що того вечора поширились у Будапешті, йшлося про те, що постріли були зроблені радянськими військами. Насправді радянські війська з'явилися там лише наступного дня – 24 жовтня.

Створений інформаційний вакуум заповнювався з інформаційних джерел інших країн. ЦРУ пускало повітряні кульки з листівками: "Угорці за свободу – Увесь вільний світ за угорців". Дослідження ЮСІА в Австрії серед угорців, що перейшли кордон, показало, що 80% угорців слухали передачі "Голосу Америки". Г. Ронслі в цьому випадку сумнівається щодо таких великих відсотків, пояснюючи це тим, що дослідження велося за американські кошти. Але слід зазначити що, може, дійсно серед тих, хто переходив кордон, ця частка могла бути такою великою, але вона була іншою серед тих, хто залишився в Угорщині. Радіомовлення в цьому разі виступало як асиметричний засіб, оскільки подібної інформації не можна було почути з джерел, що контролювалися владою.

Внаслідок інформаційної кампанії угорці реально були виведені проти радянських танків, адже їм було подано інформацію про наступну підтримку Заходом їхніх дій. Але цього не сталося. Після цього спеціальна комісія ООН вивчала цю проблему і дійшла висновку, що відповідні натяки були зроблені західним радіомовленням. Висновок самого Заходу для себе був таким: пропагандисти і політики повинні координувати свої дії, щоб не створювати подібних інцидентів. До речі, силу пропаганди з боку Радянського Союзу вони якраз вбачали в наявності такої координації.

Однак майже та сама модель впливу повторилася в 1961 р. під час десанту на Кубу в затоці Свиней. Ніхто не прорахував досить зрозумілих психологічних наслідків цього вторгнення. Адже воно мало сенс лише за подальшої підтримки його кубинським народом, чого не сталося. Про сумнівність такої підтримки говорила військово-морська розвідка і відповідні дослідження ЮСІА. Але ніхто не хотів цього слухати. ЮСІА взагалі було відсторонено, його керівник Ед Мурроу дізнався про вторгнення, що почалося, тільки від журналістів. Радник Кеннеді А. Шлезінджер казав, що якби він побачив ці дані морської розвідки, вторгнення б не відбулося. Дані ЮСІА теж говорили про підтримку Ф. Кастро його народом. У результаті, як вважає Захід, СРСР здобув пропагандистську перемогу, не витративши для цього ані цента.

США відразу здобули для себе уроки з цієї невдачі, Ед Мурроу став членом спеціальної групи, що проводила роботу проти Кастро, членом Ради національної безпеки. Він став директором новин CBS, змінив напрямок пропаганди "Голосу Америки" на "третій світ" з проголошення успіхів вільного підприємництва на роз'яснення американської ролі у світі, що змінювався. Тобто навіть у цьому виявляється більш конкретна орієнтація, а не просто загальне інформування.

Коли виникла криза 1962 p., пов'язана з розміщенням радянських ракет, і почалася блокада Куби, у роз'ясненні одного з керівників ЮСІА з приводу виступу Дж. Кеннеді вже йшлося про такі пропагандистські цілі:

· отримати розуміння і підтримку кубинців з приводу блокади та можливих подальших дій;

· переконати кубинську опозицію не взаємодіяти з режимом Кастро і припинити передчасні і неефективні повстання.

До речі, війна в Косово також відразу викликала необхідність роз'яснення причин бомбардувань не тільки міжнародній спільноті, а й населенню Югославії. Через погодні умови 2 мли листівок, що були скинуті, віднесло на територію Угорщини (Комсомольская правда. – 1999. – 9 апреля).

Під час в'єтнамської війни теж були приклади асиметричних дій. Голова в'єтнамського підрозділу ЮСІС Дж. Меклін запропонував виокремити з-поміж цільових груп інтелігенцію, студентів і середній клас, щоб проекту їхнє незадоволення на широку аудиторію Північного В'єтнаму. Ми вважаємо це теж асиметричною дією, оскільки відчуття однієї верстви суспільства починає подаватися як відчуття всієї нації. Таке "підсилення" тільки одного голосу реально робить з діалогу монолог. У В'єтнамі Дж. Меклін повторив виокремлення найбільш не- вдоволеної частини суспільства за аналогією з іншими соціалістичними країнами. Цікавим також було його рішення спрямовувати пропаганду не лише на Північ, а й на Південь. Ті самі пропагандистські теми повинні були мати сенс і для Південного В'єтнаму.

Цю пропагандистську війну в підсумку було програно: "Голос Америки" не мав того рівня довіри, що давав би йому змогу виконувати свої завдання. Американські аналітики вважають у цьому випадку, що пропаганда виграє, коли вона підтримана перемогами на полі бою, сама по собі пропаганда не здатна замінити погану політику.

Цікаво також подивитися на реальні настанови, за якими планувалося провадження пропаганди і радіомовлення, наприклад, під час 1956 р. в Угорщині^*209:

· *209: { Rawnsley G.D. Radio diplomacy and propaganda. The BBC and VOA in international politics, 1956-1964. – Houndmills etc., 1996. – P. 83.}

· Треба підкреслювати догматичну і непрофесійну сутність комуністичної доктрини.

· Слід робити порівняння між "вільним" світом і комуністичним блоком, наприклад, ставити запитання: "Якою була б Угорщина, якби вона не була комуністичною?"

· Пропаганда повинна розповідати про міжнародні організації, до яких Угорщина могла бути залучена, якби не була в радянському блоці.

· Треба демонструвати експлуатацію з боку Радянського Союзу країн-сателітів і нехтування ними.

· Максимально висвітлювати події в Польщі та Угорщині.

· Пропаганда повинна демонструвати докази наявності дисидентства в Угорщині.

Що саме дає нам змогу говорити про асиметричний характер цих інформаційних дій? Передусім те, що вони задавали той набір тем, який не був дозволений в офіційних дискурсах радянської доби, отже, слухач повинен був бути зацікавленим у них.

Методи реструктуризації комунікативного простору

Психологічні/інформаційні операції насамперед використовують наявний інформаційний простір, спираючись на ефективніші комунікаційні потоки, які вже є в ньому. Зміни в цей простір можна внести двома шляхами:

1) змінивши набір повідомлень;

2) змінивши організацію самого простору.

Прикладом першого варіанту може слугувати порівняння газет до періоду перебудови, періоду перебудови і сьогодні. Таке зіставлення продемонструє різкі тематичні зміни наповнення газет, що сталися за цей час. Згадаємо також війну компроматів, яку теж можна розглядати як варіант тематичної зміни. Ще одним варіантом подібного перетворення є зміна пріоритетності повідомлень: потрібним повідомленням надається більше уваги, одночасно це знижує рівень уваги до повідомлень, які є нецікавими з погляду пропагандиста. Те саме використовується й у випадку подання негативу: владні структури можуть подати негативне для них повідомлення вкупі з іншим, теж негативним, а не викликати сплеск негативної уваги двічі.

Одночасно, і більш ефективно, можна здійснити зміни, перебудувавши сам інформаційний простір. Розглянемо деякі можливі варіанти цих змін.

· Розширення контексту: коли одній групі суспільства ЗМІ надають право голосу за рахунок інших. У мовленні на соціалістичні країни у період в'єтнамської війни пропагандисти надавали слово, наприклад, інтелігенції, чиє невдоволення ситуацією проектувалося на все суспільство, при цьому голос малої частки суспільства ставав голосом усього суспільства, що було вигідним для пропагандистських цілей.

· Уповільнення/прискорення інформаційних процесів: залежно від потреб деякі інформаційні процеси можна уповільнювати, інші – прискорювати. У результаті відбувається прискорення/уповільнення потрібних для комунікатора інших процесів. Наприклад відкривши країну для новин з однієї частини земної кулі, ми прискорюємо вироблення загальних цінностей та ідеалів. Інший приклад, уповільнивши процес книговидання, створення власної кіно- і телепродукції, ми зупиняємо процеси власного осмислення ситуації, беручи інтерпретації інших сторін, чию продукцію ми споживаємо.

· Заміна ключових комунікаторів: як пишеться в американському статуті з психологічних операцій, якщо ключові комунікатори не працюють на потрібні цілі, їх слід замінити, надавши суспільству інших ключових комунікаторів. Відповідно, кожна різка зміна висуває нові типажі ключових комунікаторів. Наприклад, період перебудови висунув журналістів, письменників на нові для них політичні позиції.

· Створення пасивної більшості: телебачення зорієнтовано на фактичний матеріал, що надходить з різних джерел, з нього неможливо самому відтворити зрозумілу картину світу. Відповідно, як правдива сприймається лише та картина, яку хочуть дати комунікатори. Така інтерпретація сприймається як єдина можливість, відразу запам'ятовується.

· Переорієнтація тексту із зовнішніх орієнтирів на внутрішні: більший вплив має повідомлення, створене виходячи з внутрішніх інтересів самої аудиторії, тому навіть американські листівки часів війни в Перській затоці розповідали про арабське братерство. У пропаганді проти В'єтнаму теж розігрувалася "китайська карта" – робилися посилання на старого ворога В'єтнаму Китай, ніби це він зацікавлений у війні. В американському статуті з психологічних операцій наводиться приклад використання фольклорних персонажів у боротьбі з повстанцями в Азії.

· Перехід інформації особистого плану в публічний дискурс: "чужі" радіостанції завжди вирізнялися тим, що видавали інформацію, яка була принципово забороненою, наприклад, подробиці з життя радянського вищого світу. Англійці під час другої світової війни мали станцію Gustav Siegfried Eins, яка використовувалася як джерело "чорної" пропаганди^*210. Приміром, після допитів полонених німецьких підводників компрометуюча інформація про деяких німецьких військових і чиновників пішла в ефір, наслідком чого були відставки чи самогубства.

· *210: { Taylor Р.М. Munitions of the mind. A history of propaganda from the ancient world to the present day. – Manchester etc., 1996. – P. 226–226.}

· Використання міфологічних матриць для осмислення нових ситуацій: йдеться про використання наявних міфологічних матриць для справляння впливу на населення. Наприклад, Г. Ронслі вважає, що висвітлення угорської кризи було більш вдалим, ніж висвітлення суецької кризи того ж року. Це пов'язано з тим, що предмет висвітлення був зрозумілішим для пропагандистів, що дало змогу розмовляти мовою чорно-білих оцінок. З іншого боку, демонізація Нассера не вдалася, хоча здійснювалася за тою самою моделлю, оскільки Нассер не сприймався як супротивник у чистому вигляді, як це було з Радянським Союзом.

· Намагання подання інформації цілими блоками: незрозумілі більшості населення теми (на кшталт "валютного коридору") принципово не підлягають власному осмисленню та обробці, вони входять в масову свідомість тільки разом, записуються в незмінному вигляді в пам'яті. Постійне повторення таких тем сприяє блоковому їх запам'ятовуванню. До речі, за цим же методом працюють тоталітарні секти, коли подають свою інформацію: незрозумілі тексти все одно запам'ятовуються, але без відповідного осмислення.

Більша частина з цих принципів мають асиметричний характер, тобто є неочікуваними з боку одержувача інформації, що в свою чергу робить їх такими, на які немає готових варіантів відповіді. Наприклад, Дж. Кеннеді використав перехід у публічний дискурс як асиметричну дію під час кубинської кризи 1962 p., сповістивши про розміщення радянських ракет на острові. Ця публічна інформація вже не давала можливості СРСР діяти у "закритому" режимі у відповідь. У деяких випадках, навпаки, сила впливу зумовлюється якраз симетричністю. Поки Вовк у казці розмовляє як Бабуся (у відповідь на запитання "навіщо тобі такі великі вуха, очі?"), Червона шапочка його не впізнає. Несиметрична відповідь про зуби його відразу розкриває. Найактивніші політичні дії теж асиметричні, наприклад, революція.

Можливості асиметричної побудови не розкриваються сучасними теоріями впливу, наприклад, риторикою. "Чужий" завжди моделюється як асиметричний, що активно використовується пропагандою. У період "холодної війни" супротивник завжди сприймався як асиметричний, навіть наявність тих самих видів озброєнь завжди була справедливою для однією сторони і несправедливою для іншої. І США, і СРСР стверджували: "Наші ракети – для миру, їхні – для нападу". І Ніксон, і Рейган подавали СРСР як "імперію зла". СРСР подавав себе разом з "прогресивним людством", США – з реакційним. У період воєн супротивнику приписувалися різні звірства; наприклад, і в першу, і в другу світову війну говорилося про виробництво мила з померлих людей. У цілому відбувається гіперболізація різниці: "наші" – лише позитиви, "їхні" – лише негативи. Це можна назвати контрастною пропагандою, і вона повністю відповідає принципу асиметрії.

З іншого боку, є ситуації, що потребують симетричної побудови. Так, наприклад, під час передвиборної кампанії кандидати намагаються говорити те, що очікує почути від них населення. Це спеціально перевіряється на експериментальних групах. Наприклад, під час президентських виборів 1996 р. у США при проведенні експериментів кожен реципієнт оцінював ті чи інші частини виступу кандидата за шкалою від 0 до 100. Те, що в середньому діставало оцінку вище 80, вважалося гарною темою^*211.

*211: { Woodward В. The choice. How Clinton won. – New York, 1996. – P. 158.}

Симетричність також потрібна для забезпечення єдності держави з погляду єдиної системи цінностей, загальної для усього народу. А. Мігранян бачить у такій системі один із чотирьох базових елементів, що створюють державу^*212. Як один із варіантів виходу з кризи він розглядає принципово асиметричне рішення: нова влада могла б принести у жертву одну з олігархічних груп, спрямувавши на неї гнів населення. Тобто прогнозується пропагандистське рішення проблеми кризи з одночасним поверненням контролю над ГРТ. Цікаво, що інші передбачення цієї статті за липень 1998 р. уже справдилися: відставки Кірієнка та Юмашева вже відбулися. Пізніше розпочалася атака на олігарха Б. Березовського.

*212: { Мигранян А. Судьба президента и президентства // Независимая газета. – 1998. – 23 липня.}

США зробили із пропагандистської поразки у В'єтнамі декілька цікавих висновків^*213: про один із них уже йшлося вище: нічим не можливо замінити місцеву пропаганду, оскільки знання мови і культури є невід'ємним для мистецтва ефективного впливу. Це в даному випадку дивно тому, що США проводили досить детальні дослідження в'єтнамського суспільства, включаючи моделі впливу на нього. Усе це говорить і про те, що неможливо будувати нове суспільство в країнах СНД, спираючись на інтерпретації дійсності, які надає якась інша сторона. Тільки власне осмислення ситуації дає можливість реального впливу на неї.

*213: { Rawnsley G.D. Radio diplomacy and propaganda. The BBC and VOA in international politics, 1956–1964. – Houndmills etc., 1996. – P. 161–162.}

Можна згадати декілька прикладів аналізів інформаційних процесів, в яких брали участь ми всі. Головний редактор часопису "Мистецтво кіно" Д. Дондурей виступив з цікавим інтерв'ю в "Комсомольской правде", де сказав про те, що нагнітання ситуації в країні, катастрофізм, що породжується, вигідний відповідним фінансово-паливно-інформаційним групам. Уповільнення реформ породжує слабку державу, а саме така держава потрібна тим, хто зацікавлений у швидкому збагаченні: зі слабкою державою можна домовлятися, їй можна диктувати свої пріоритети. Він говорить: "Держава зробила фантастичну дурість, віддавши монополію на горілку, монополію на настрої мільйонів своїм опонентам"^*214. У цьому інтерв'ю пропонується створити "антитерористичний центр у галузі ідей", щоб зняти країну з голки катастрофізму.

*214: { Комсомольская правда. –1998. – 13 жовтня.}

Серебрянніков, розглядаючи перебудову та постперебудовчі процеси в Росії, наводить такий невідомий факт: керівництво СРСР забороняло ведення психологічних операцій у В'єтнамі та Афганістані, оскільки це була чужа територія. За протилежну активну позицію з цього питання був навіть відправлений у відставку один з керівників управління спец- пропаганди генерал-майор Л. Шершнєв^*215.

*215: { Серебрянников В.В. Социологи я войны. – М., 1998.}

С. Расторгуев будує загальну схему роботи засобів масової інформації Росії в 1990–1997 pp. за такими цілями^*216:

· *216: { Расторгуев СЛ. Информационная война. – М., 1998. – С. 143.}

· розслаблення суспільства за допомогою ідеї відсутності ворогів (мета: суспільство як ціле зникає як об'єкт свідомості);

· змусити суспільство слухати лише одну парадигму розвитку, наприклад, західну, а не мусульманську чи китайську (мета – послаблення громадської свідомості);

· примусити суспільство не розмірковувати, знявши у ЗМІ серйозні аналітичні розгляди проблем (мета – гальмування суспільного мислення);

· сконцентрувати увагу суспільства на інших проблемах, наприклад, внутрішніх катаклізмах, актах терору (мета – підсистема захисту стає не здатною виконувати свої функції);

· постійно говорити, що суспільство стає кращим, всі до нього ставляться краще (мета – послаблення історичної пам'яті і відчуття ідентичності);

· запевнення ЗМІ, що цей стан – не зовсім те, що повинно бути (мета – створення пасивного стану свідомості).

Ми можемо вважати подібні аналізи гіперболізаціями їх авторів, але ми не повинні відкидати навіть теоретичні можливості перебудови інформаційної системи суспільства. Адже можна вводити суспільство в оману навіть в критичні періоди, наприклад, Японія завдяки своїй системі дезінформації в 1939–1941 pp. змогла зовсім неочікувано здійснити напад на США в Пірл-Харборі. До речі, японці мали таку цікаву назву для пропаганди, як "війна думок"^*217.

*217: { Taylor Р.М. Munitions of the mind. A history of propaganda from the ancient world to the present day. – Manchester etc., 1995. – P. 238.}

Г. Ронслі також наводить два суттєвих висновки із роботи пропагандистів під час угорського повстання^*218. Один з них ми вже згадували. З того, що угорці вийшли на вуличні бої, сподіваючись на підтримку з боку Америки очевидно:

· *218: { Rawnsley G.D. Radio diplomacy and propaganda. The BBC and VOA in international politics, 1956–1964. – Hound mil Is etc., 1996. – P. 161–162 – P. 168.}

· існував суттєвий розрив комунікації між американськими політиками і пропагандистами;

· пропагандисти повинні враховувати, як саме цільова аудиторія прореагує на їхні повідомлення.

Інформаційний простір сучасної держави повинен вміти працювати не лише з позитивами, а й з негативами – тими загрозами, які виникають повсякчасно. Саме робота з негативними ситуаціями є перевіркою ефективності інформаційного простору.

Виходячи із зазначеного вище, можна визначити два варіанти інформаційної асиметрії: асиметрія першого ступеня і асиметрія другого ступеня. Якщо в першому випадку – це асиметрія в будь-якому контексті, то в другому – лише в спеціально для цього побудованому контексті. Наприклад, СРСР не повідомляв про те, що збитий пілот У-2 Пауерс залишився живий. США були виведені на їхній варіант заяви про інцидент, після чого пішла зовсім інша інформація. Цю модель другого ступеня асиметрії СРСР використав ще раз, коли

М. Хрущов приїхав у Париж на зустріч у верхах, а потім поставив перед США вимогу вибачитися, без чого він би не розпочав зустріч і повернувся додому^*219.

*219: { Див. Гриневский О. Тысяча и один день Никиты Сергеевича. – М., 1998.}

Звичайну асиметрію ми спостерігаємо в ситуації порушення тактів взаємодії.

Замість такту 1: очікувана дія ® очікувана протидія;

маємо такт 2: неочікувана дія ® неадекватна протидія.

Наприклад, А. Гладиш так описує процес перебудови: владні структури були виведені на ситуацію першого ходу, що їм не властиво, адже вони звикли грати гру другого ходу: давати реакції на дії населення. Тепер вже населення очікувало дій від владних структур, яких ті не могли здійснити^*220. Отже, ця інтерпретація свідчить про принципово асиметричний характер перебудови.

*220: { Гладиш А. Структуры Лабиринта. – М., 1994.}

Пропаганда США у В'єтнамі не змогла позбутися такої асиметричної вади, як "іноземний загарбник", що призвело до їхньої пропагандистської поразки, хоча ця пропагандистська війна була розроблена за усіма законами. Достатньо навести приклади цільових аудиторій американської пропаганди з відповідними завданнями.^*221

*221: { За даними: Rawnsley G.D). Radio diplomacy and propaganda. The BBC and VOA in international politics, 1956–1964. – Houndmills etc., 1996. – P. 147–148.}

Цільова аудиторія

Комуністи та їхні прихильники на Півдні.

Маси і еліти на Півночі.

Не комуністи на Півдні.

Пропагандистські завдання

Припинення військової боротьби.

Показати загрозу китайського імперіалізму та зраду правлячої комуністичної партії.

Підтримка уряду та життя за демократичними цінностями.

Все це можна розглядати як створення симетричної північнов'єтнамської системи пропаганди. За обсягами це стає можливим. Можна навести такий приклад з першої світової війни: з травня по жовтень 1918 р. союзники розповсюдили в

Австро-Угорщині 60 мільйонів копій 643 буклетів вісьмома мовами, 10 мільйонів копій 112 різних газет чотирма мовами^*222. Тобто у відповідь створюється не менш потужний мех