Інформаційна політика - Почепцов Г.Г. - 8.5. Інформаційні війни у структурі сучасних цивілізацій

У сучасному світі нова роль інформаційної складової робить можливим повалення урядів багатьох країн світу. Немає необхідності ні у військових діях, ні в кровопролитті. Так було в Албанії, в Болгарії, в Індонезії. В усіх цих випадках "розгойдування" хвиль в одній із соціальних груп суспільства (наприклад, серед студентів, вкладників трестів) у результаті перевертало весь човен. Цей механізм резонансної технології, що с ключовим для інформаційної війни, дає змогу за певну суму грошей і за наявності відповідних фахівців змінити уряд будь якої малої або середньої країни. При цьому країна навіть не відчуває, що вона зазнає такого впливу ззовні. Для України це небезпечно, як ні для якої іншої країни світу, оскільки ми заздалегідь "накриті" чужими ЗМІ.

Вплив може мати як конструктивний, так і деструктивний характер. У першому випадку вплив спрямований на посилення політичної, психологічної та інших складових суспільства. Внаслідок цього суспільство буде менше зазнавати як зовнішніх, так і внутрішніх впливів. У другому випадку вплив спрямований на підвищення нестабільності, включаючи інформаційну підтримку центрів, що створюють таку нестабільність як у середині країни, так і за її межами. Психологічні операції також можуть стимулювати нову поведінку як стабілізуючого, так і дестабілізуючого характеру.

Україна вже один раз відчула потенціал такого інтенсивного комунікативного впливу, коли в результаті студентського голодування 1990 р. було змінено уряд В. Масола. Студенти як соціальна група виявилися підходящими для створення "резонансу", оскільки вони не тільки менше за інших зв'язані соціальними умовностями, а й з ними міцно пов'язані всі інші прошарки суспільства: усі були у свій час студентами. У тій ситуації 1990 р. ЗМІ також були на боці студентів, що і забезпечило необхідний політичний тиск. Самі по собі, без перенесення цього протесту на інші групи студенти не мали сили. Сьогодні деякі депутати також закликають студентів згадати свої "революційні традиції", застосувавши сили до нинішнього складу Верховної Ради.

Подібна резонансна ситуація спостерігалася в Росії щодо Б. Єльцина: коли новий прем'єр С. Кірієнко вже не міг слугувати громовідводом, як В. Черномирдін, стріли "народного гніву" стали спрямовуватись тільки в одну ціль (що, можливо, також варто розглядати як причину заміни С. Кирієнка).

У XX ст. вперше в історії були здобуті важливі результати застосування технологій впливу на масову свідомість. І перша, і друга світові війни показали досить серйозні можливості впливу на масову свідомість, привели до створення цілком нових технологій. Так, у першу світову війну на противника за місяць могло скидатися понад 5 млн листівок. Досвід другої світової війни показав, що навіть найскладніші проблеми в цій галузі можна розв'язати. Так, пропаганда союзників на німців з метою змусити їх здаватися в полон не давало результатів доти, доки не було виявлено особливості ментальності супротивника, відповідно до яких для німців більш важливими були групові норми. І, коли солдат почали закликати здаватися, щоб урятувати вже не себе, а свою сім'ю, результат був досягнутий. У багатьох інших випадках також виявилося, що людину слід розглядати не як окремий атом, а як соціальну молекулу. Врахування саме цих її соціальних складових робить вплив більш успішним. Так, жінки легше піддаються впливу, ніж чоловіки, діти повторюють політичні уподобання своїх батьків і подібне.

Генерал Ейзенхауер уже в 1943 включив до складу своїх військ в Африці підрозділ, який мав займатися листівками та іншими формами пропаганди для підтримки військових дій основних підрозділів. Після війни в Перській затоці розроблена тоді методологія ведення психологічних операцій застосовувалася в Північному Іраці (1991), Сомалі (1992), Гаїті (1994). Під час операції в Гаїті спеціальний літак підрозділу з психологічних операцій надсилав повідомлення на місцеве телебачення і радіо. А особливістю висвітлення війни в Перській затоці, як уже зазначалося, було повне уникання показу трупів у фото- і телематеріалах. Це пов'язано з особливим значенням саме візуальної складової, що здійснює безпосередній вплив на масову свідомість.

Увійшовши в інформаційну цивілізацію, коли інформація стала продуктивною силою і деякі країни типу Японії вже можуть жити за рахунок продажу саме інформаційного продукту, людство зіткнулося з не до кінця зрозумілими парадоксами. Один із них полягає у тому, що сьогодні одна телекартинка події, передана світовими агентствами, може стати аргументом для початку військових дій. Проте цей телесюжет, будучи за змістом достовірним, насправді може бути випадковим і нехарактерним. Такі варіанти впливу мас-медіа на політику зафіксовані під час війни в Перській затоці та військових дій у Сомалі. Назвемо цей парадокс перенесенням випадкового факту в систему за рахунок його показу телебаченням. Отже, можливості маніпуляції громадською думкою за допомогою мас-медіа дуже великі. У деяких випадках саме інформаційна агресія запобігала початку військових дій: відповідні розробки в США дістали назву примусової дипломатії.

Інший парадокс пов'язаний із впливом художнього телебачення, коли поширеність якогось параметра в художніх творах переноситься в реальну політику. Наприклад, у США поширеність теледетектива зумовлює те, що для внутрішньої політики злочинність виходить на перше місце, хоча в реальному житті вона не є настільки значущою. Або такий приклад: Японія витратила мільйонні суми на купівлю пакетів акцій американських кіностудій, щоб змінити образ японця в художньому світі Америки. Назвемо цей парадокс переносом художніх пріоритетів у реальність.

Різко підвищила ступінь впливу мас медіа сучасна глобалізація комунікацій, коли, приміром, події в Югославії або Індонезії одночасно стають відомими людьми в усіх куточках землі. Масова комунікація стала ефективним інструментарієм сучасної політики. Водночас, це пов'язано і з більш важливою роллю громадської думки в нинішніх умовах. Саме тому увага до тієї або іншої події стає ключовим чинником політики. Англійський уряд переконаний, що не тільки він повинен працювати ефективно, а і всі громадяни країни мають бути впевнені в цьому. А це два різні завдання. Або такий приклад: частина аналітиків серед причин чеченської війни називають розгорнену у пресі критику генералів, яким потрібно було якось виправдатися. Тобто з цього погляду війна починається у відповідь на негативний тон преси.

Є також цікаві американські дані часів в'єтнамської війни. 69% американців, що позитивно ставилися до армії, були зорієнтовані на телебачення як джерело інформації. Серед зорієнтованих на інші інформаційні джерела, частка тих, хто позитивно ставилися до армії, становила вже 59%^*225. Підтримка армії відразу знижується на 15%, коли кількість жертв зростає від 1000 до 10 000. Причому незалежно від того, успішною була ця війна чи ні.

*225: { Young P., Jesser P. The media and the military. From the Crimea to Desert Strike. – Houndmils etc., 1997. – P. 86.}

Цивілізаційні зміни, що відбулися в XX ст., спричинили і зміну статусу інформаційної складової у структурі сучасної цивілізації. Внаслідок цього докорінно змінилася залежність суспільства від інформації, воно стало більш уразливим.

Ці зміни відбулися внаслідок дії таких чинників:

1) підвищена залежність успішного розвитку суспільства від інформаційних потоків як в галузі економіки, так і в сфері політики;

2) глобалізація комунікації, що випливає з нових технічних можливостей, коли стало важко приховувати події, що відбуваються, як від усього світу, так і від власного народу;

3) усе зростаюча залежність урядів від населення: варіант демократії, що розвивається сьогодні, значною мірою спирається на відповідні інформаційні механізми і неможливий без них.

Природно, що подібні зміни не могли залишитися непоміченими. Новий комунікативний чинник, що впливає на політику й економіку, потребував створення нових методів управління. Це викликало появу різноманітних фахівців і нових професійних галузей, де застосовується їхня праця. У США, наприклад, у галузі паблік рилейшнз працює 150 тис. осіб, у той час як у журналістиці – 130 тис.

Виникла також проблема agenda setting – порядку денного. Оскільки на обговорення громадською думкою ЗМІ реально можуть винести три-п'ять тем, владні структури ведуть жорстку боротьбу за визначення цих тем, виходячи з власних інтересів. Аксіомою при цьому стає правило: не давати журналістам можливості самим установлювати ці пріоритети. Активне "нарощування мускулів" у цій сфері відбулося ще в часи Ніксона, який заявляв: успіх президентства залежить від уміння маніпулювати пресою, але не дай вам Бог показати журналістам, що ви ними маніпулюєте. При цьому суспільній думці нав'язується та або інша інтерпретація подій, що відбуваються. Відповідний відділ Білого дому, що має назву Служби комунікації, фактично виконує функції Відділу пропаганди й агітації ЦК КПРС. Однак робити це доводиться переважно не адміністративно – методом заборон, а інтелектуально, подаючи громадській думці іншу інформацію. Півсотні працівників відділу в змозі "переграти" як вільнішу, ніж у нас, пресу, так і більш демократичну громадськість, що пильно стежить за діями своїх владних структур, формуючи досить сильну опозицію.

Війна компроматів у Росії наочно продемонструвала дієвість як впливу на громадську думку шляхом надання негативної інформації (наприклад, звільнення міністра юстиції Ковальова чи боротьба з генпрокурором Скуратовим), так і можливостей боротьби з компроматом за допомогою зусиль спін-докторів. Наприклад, у випадку невдалих висловлювань Б. Єльцина, у ролі спін-доктора активно виступав його прес-секретар С. Ястржембський, який своєю активністю перекривав будь-які можливі відхилення від "генеральної лінії". У пресі також промайнуло його неофіційне прізвисько "Яструб", яке досить точно відбиває зовнішній малюнок його діяльності.

Політолог А. Мігранян серед чотирьох основних елементів, що становлять основи державності, називає систему цінностей, прийняту більшістю населення.^*226 Однак у сучасній Росії наявна суттєва розбіжність з цього питання: кризову ситуацію нема чим "скріплювати". Тут роль ЗМІ є очевидною, А. Мігранян вважає, що на виборах Єльцина перемогу забезпечили не ЗМІ, а адміністративні структури. Але влада вирішила, що перемогу здобуто саме завдяки ЗМІ і спробувала заручитися їхньою підтримкою на майбутнє. "Самі хазяї ЗМІ і телебачення максимально використовували можливості, що відкрилися, тому що влада готова була визнати за ними головну роль у перемозі Єльцина на виборах. НТВ одержало цілий канал. Березовський цілком підкорив собі ГРТ і пішов на відкритий штурм політичного Олімпу. В обмін на все отримане хазяї ЗМІ обіцяли за допомогою телебачення створити віртуальний світ для народу і вирішити його проблеми в цьому віртуальному світі"^*227. Як бачимо, світ політики став надзвичайно залежним від світу інформаційного.

*226: { Young P., Jesser P. The media and the military. From the Crimea to Desert Strike. – Houndmils etc., 1997. – P. 86.}

*227: { Независимая газета. – 1998. – 23 июля.}

Інформаційна складова стала важливим компонентом майбутніх військових дій. США витрачають на розробки в цій сфері до двох мільярдів доларів у рік, тримаючи в секреті навіть самі дослідницькі завдання, а не тільки їх вирішення. Польовий статут армії США із психологічних операцій дуже чітко формулює завдання, розкладаючи їх на ланцюжки складових. Читаючи його, досить чітко можна визначити ті механізми, за допомогою яких "розкручувалася", наприклад, перебудова, оскільки поміж цілей можна знайти і таку, як "підтримка контреліт". Обидві держави – колишній СРСР і США – можуть похвалитися проведенням цікавих операцій один проти одного. Так, СРСР у свій час пов'язав СПІД і лабораторії Пентагону, США роздмухував ситуацію з космічними війнами, штовхаючи Радянський Союз на руйнівне для нього вкладення грошей у цю сферу.

Психологічні операції враховують те, що змінити норми суспільства не можна шляхом зміни норм окремої людини. Це можна зробити іншим шляхом – за допомогою введення групи з іншими нормами, під які потім можна перебудувати всю країну. Саме так в історії людства проваджувалося християнство. Саме тому Захід підтримував дисидентський рух у колишньому СРСР. Саме за цією моделлю відбувалася перебудова. До речі, пропаганда колишнього СРСР не враховувала того, що відбулася зміна лідера громадської думки. Якщо раніше таким лідером був лідер світу виробництва, то потім ним став лідер світу споживання (актор, режисер, письменник тощо).

Пропагандисти показували в програмі "Час", наприклад, знатного токаря або колгоспника, що розповідав про свої успіхи, але який потрапляв у невигідне для себе комунікативне середовище, оскільки не вмів виступати перед аудиторією. Лідери світу споживання, природно, і виглядають, і говорять краще, притягаючи нашу увагу до себе. Саме тому нас більше цікавив режисер Марк Захаров, що розривав свій партквиток, аніж Єгор Лигачов, що залишив свій.

Країни СНД не мають рівних можливостей протистояти цим технологіям. Потрібна інша концентрація зусиль, жорсткий добір власних завдань, на виконанні яких слід зосередити всі наявні ресурси. Так, наприклад, для України одними з перших завдань, на нашу думку, мають стати такі, як "створення національної ідентичності" і "подолання високого рівня песимізму в населення", оскільки без вирішення їх Україна не зможе залишитися незалежною державою. А ці завдання можуть вирішуватися саме за допомогою механізмів інформаційної сфери.

При цьому можуть виникати й інші додаткові завдання. Як приклад можна згадати ситуацію з публікаціями знімків Б. Єльцина в липні 1995 р.: коли він потрапив у лікарню, у пресі опублікували фотографію, яка нібито була зроблена в лікарні, але насправді, – чотири місяці тому під час відпочинку в Кисловодську. Особистий фотограф Б. Єльцина Д.Соколов згадує: "Тепер уже можна все розповісти. Липень 95-го. Президент щойно потрапив у Центральну клінічну лікарню. Дзвонить Коржаков: "Знаєш, я зараз говорив із Ігнатенком, їм терміново потрібна весняна фотографія з Кисловодська. Вони хочуть опублікувати". Справа в тому, що навесні я знімав Єльцина в Кисловодську, і ті картки нікуди не пішли. Однак разом зі мною працював і особистий телеоператор президента Кузнецов. Причому знімав те саме. Зрозуміло, плівки мали зберігатися в телевізійних архівах. Я чесно попередив шефа: "Журналісти, напевно, розкопають усе, звірять. Буде скандал". "Ну, Ігнатенко гарантує". Треба – то треба. Моя справа маленька. Я віддав фото. Почався скандал. Газети, у тому числі і "Московский комсомолец", опублікувати весняний знімок і стоп-кадр, знятий із монітора"^*228.

*228: { Московський комсомолець. – 1998. – 25 июня – 2 июля.}

Ті або інші інформаційні механізми стали складовою сучасної політики. Вони цікаві й важливі ще й тому, що в цій галузі матеріальні ресурси не є визначальними. На перше місце виходить інтелектуальний ресурс, що дуже важливо для країн із перехідним типом економіки, до яких належать країни СНД.

М. Джоветт і О'Доннелл підкреслюють як характерні для пропагандистського впливу приховані цілі і приховані джерела повідомлення^*229. Тобто стандартна схема комунікації зазнає істотних змін у випадку пропаганди. Дж. Браун також акцентує увагу на тому, що завжди є щось, що приховується пропагандистом^*230.

*229: { Jovett G.S., O'Donnell V. Propaganda and persuasion. – Newbury Park etc., 1992.}

*230: { Brown JJLC. Techniques of persuasion. From propaganda to brainwashing. – Harmons worth, 1963. – P. 20.}

Розв'язувані в рамках психологічних операцій завдання ми можемо представити, як різні варіанти відхилень від стандартної моделі комунікації:

У такому випадку нові завдання, що виникають у рамках психологічних операцій, можуть розглядатися як свідоме відхилення від стандартної схеми.

Варіанти рішень можуть бути такі.

1) Зміна джерела. Відбувається підміна джерела іншим, наприклад, радянське джерело друкує в індійській газеті викриття зв'язку ЦРУ зі СНІДом. У результаті радянські газети передруковують цей матеріал як індійський.

2) Зміна каналу. Перехід з офіційних каналів на неофіційні наприклад, породження чуток для поширення потрібних повідомлень.

3) Зміна одержувача. Просочування інформації, коли споживач одержує інформацію, яка нібито йому не була направлена.

4) Зміна повідомлення. Тут метою може бути як зміна пріоритетів тієї або іншої події в моделі світу, так і зміна статусу тієї або іншої події.

5) Зміни в шумі. Може різко зрости роль шуму, що у стандартній схемі, навпаки, є лише джерелом перешкод. Так, наприклад, російські фахівці з психотехнологій пропонували у випадку захоплення заручників у США пускати голоси їх рідних і близьких як шум, щоб на підсвідомому рівні спробувати вплинути на мирне розв'язання проблеми. Тобто шум у цьому випадку, навпаки, стає головним джерелом інформації з позиції створення подібних повідомлень.

Якщо попередній набір прийомів забезпечував підсилення повідомлення, то завдання контрпропаганди протилежні. Контрпропагандистську діяльність ми можемо також розкласти на низку прийомів, що зменшують ефективність чужого повідомлення. Це набір дій, що умовно позначаються словами, котрі відображають їхню фізичну характеристику.

· Парасолька – прийом, у результаті застосування якого чужі повідомлення просто не досягають споживача, наприклад, глушіння радіостанцій у радянський період.

· Лійка – прийом нейтралізації повідомлення сумарною дією інших повідомлень.

· Колесо – прийом заміни повідомлення в масовій свідомості іншим через уведення повідомлень із важливішими пріоритетами.

· Заміна – прийом спростування на акцентуванні інших блоків схеми комунікації (наприклад, посилання "сам дурень", коли сумнів викликає не повідомлення, а той, хто говорить).

Надзвичайно важливою особливістю психологічної операції є робота в альтернативному комунікативному середовищі, Наприклад, радянська пропаганда практично не знала альтернативності, розв'язуючи проблеми за допомогою кількісного охопленням своєї аудиторії, аж до створення агітмайданчиків біля будинків, щоб не залишати населення без контролю у будь-який момент часу і в будь-якій точці простору. Безальтернативне комунікативне середовище, до якого ми звикли і до котрого мимоволі звертаємо погляди, принципово інше, аніж те, де відбувається робота у випадку психологічних операцій. Супротивника намагаються переконати здатися в полон у ситуації, коли основний масив повідомлень, котрі він одержує, спрямований на протилежне.

Альтернативне комунікативне середовище взагалі характерне для демократичних ЗМІ. У цьому разі на перше місце часто виходять повідомлення, що випереджають інші. Наприклад, перша інтерпретація події, що сталася, офіційною особою приверне увагу всіх, оскільки населення завжди хоче почути цю інтерпретацію від влади. Зволікання взагалі є однієї з головних помилок у проведенні кризової комунікації.

Можна ввести також поняття агресивного комунікативного середовища як характерного для ситуації впливу, оскільки необхідною є зміна існуючих уявлень, які активно захищаються кимось іншим. Подібне повідомлення в деяких випадках може взагалі не сприйнятися. Тому комунікатори застосовують серію прийомів, що підтримують повідомлення, підвищують його ефективність,

· Акцентування уваги на збігу інтересів, завданням якого є максимальне зближення з аудиторією. Добрі стосунки того, хто говорить, і того, хто слухає, переносяться на саме повідомлення.

· Використання авторитету для створення потрібного повідомлення. Тут також довіра до того, хто говорить, переноситься на те, про що повідомляється. Наприклад, чутки в Афганістані радянські військові фахівці подавали як повідомлення Бі-Бі-Сі, оскільки ця радіостанція мала найбільший авторитет серед населення.

· Приєднання до думки більшості. Повідомлення подається як думка більшості ("усі так думають", "усі так вважають"), а як супротивник подається як представник меншості. Людська психологія зумовлює наше бажання приєднатися до більшості. Наприклад, в Афганістані розповсюджували чутку, що в сусідньому селі вже почали здавати ракети "земля – повітря", одержуючи за них гроші.

· Подання запропонованого рішення як прогресивного, а протилежного рішення – як такого, що походить з царини минулого. Це досить активно використовується сучасними політиками.

· Переміщення суперечки в площину негативних характеристик самого опонента, викриття супротивника стосовно інших сфер, оскільки погана людина не може говорити правильні речі.

Ми активно використовуємо численні суто інформаційні засоби впливу. Таким чином, сьогоднішня цивілізація великою мірою "заручницею" своєї інформаційної складової, що змушує вкладати в цю сферу все значніші ресурси.

Ці проблеми починають краще усвідомлювати і країни СНД. Російська Рада із зовнішньої та оборонної політики у своїх тезах "Стратегія Росії в XXI столітті: аналіз ситуації і деякі пропозиції"^*231 визначає таку тенденцію: "Зростає роль громадської думки. Настрої вже й елітних кіл значною мірою формуються зусиллями ЗМІ. Вплив країни, суспільства, їхньої можливості щодо формування зовнішнього середовища для розвитку все більш визначаються їхньою принадністю або непривабливістю для широкої міжнародної громадської думки, їхніми інформаційними можливостями. Публічна зовні шия політика виявляється під все більшим громадським тиском". Одночасно констатується: "Росія значною мірою випадає зі світового інформаційного процесу".

*231: { Независимая газета. – 1998. – 18 июня.}

Росія також бачить серйозну небезпеку для своєї інформаційної безпеки в тоталітарних сектах. До речі, Захід досить давно визначив суттєве зближення релігійних і політичних рухів. Дж. Браун бачить такі параметри еквівалентності між ними^*232:

· *232: { Brown J.А.С. Techniques of persuasion. From propaganda to brain-washing. – Harmonsworth, 1963. – P. 106.}

· усі масові рухи вербують своїх прихильників з одного типажу людей, звертаючись до одних і тих самих особливостей розуму людини:

· такі рухи часто конкурують один з одним, тим самим залучення прихильників до одного означає втраті їх іншим:

· усі масові рухи взаємозамінні і легко можуть трансформуватися один в інший.

Можливо, із цим пов'язане серйозне неприйняття владою релігії у колишньому у СРСР. На відповідному рівні виникає конкуренція між двома масовими організаціями. Тоталітарні секти використовують досить ефективні механізми впливу на людську свідомість, серед яких можна виділити такі:

· Монологічність – передовсім оголошуються "диявольськими" будь-які інші джерела інформації (ЗМІ, батьки, друзі), тим самим досягається монологічність впливу.

· Зниження опору – використовуються суто фізіологічні механізми: відсутність білкової їжі, зменшення кількості годин сну роблять людину більш уразливою. Повторення безглуздих фраз, нісенітних молитов також знижує опір.

· Спирання на апробовану міфологію – лідери сект, говорячи про себе, проголошують нове пришестя бога на землю, чим включають уже перевірені міфологічні схеми.

· Колективізм – вплив завжди здійснюється в колективі, де людина автоматично вчиться правильної поведінки за допомогою інших членів сект.

· Емоційність – секта експлуатує емоційну складову буття, до неї наближається людина, що не отримує задоволення у своєму оточенні.

· Контраргументація – лідери сект заздалегідь вводять у свою проповідь контраргументацію на можливі заперечення, готові відповіді на можливі запитання.

· Цільова аудиторія – вона досить точно визначена, як правило, це люди з розірваними соціальними зв'язками (наприклад, якщо в сім'ї сталося горе), або з ще не сформованими соціальними зв'язками (молодь).

Інститут Геллапа у свій час видав тести, що стали в США настільною книгою; вони мали допомогти у визначенні, чи с секта тоталітарною^*233. Наведемо деякі запитання.

*233: { Проспект. – 1995. – 11 апреля.}

1) Чи є в секті ієрархія? Армійський принцип "начальник – підлеглий" має сприяти появі побоювання.

2) Чи є матеріальні вимоги до членів секти? Обов'язковість пожертв, на відміну від добровільних внесків, є поганою ознакою.

3) Чи застосовується в секті примус? Обов'язкове виконання заповідей і ритуалів, коли вам це не подобається, є ознакою тоталітарності.

4) Якими стали стосунки з оточенням? Поява ознак нетерпимості та роздратування свідчить, що обраний шлях є неправильним.

5) Чи поважаються в секті права особистості? Особливо небезпечно, коли виникають вимоги змінити роботу або сімейний стан.

6) До чого закликають керівники секти? Швидкий кінець світу, насильницька зміна суспільного ладу мають, безперечно, насторожити.

При цьому автори закликають не намагатися переконувати сектантів, оскільки вони набагато більш підготовлені до таких дискусій; слід спробувати знайти у вченні та практиці секти те, що явно суперечить цілям близької вам людини.

Якщо людина прагне до духовного розвитку, то акцент на наявних у секті нетерпимості, фанатизмі, дратівливості може допомогти.

Як бачимо, тоталітарні тексти також ґрунтуються на ефективних комунікативних технологіях, що дає їм змогу залучати велику кількість прихильників. Будь-яка держава ставиться до них із відповідними побоюваннями, оскільки вони є джерелом неконтрольованих суспільством комунікативних потоків, а будь-яке суспільство завжди віддає перевагу "культурі згоди".