Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - ПЕРЕДМОВА

Історичний досвід дипломатичної боротьби за міжнародне визнання та утвердження української державності налічує понад тисячу років. Державотворча діяльність київських князів IX—XII ст., дипломатична діяльність Данила Галицького, Богдана - Зеновія Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи та багатьох інших українських гетьманів і дипломатів вивели "українське питання" на перший план європейської історії у різні періоди розвитку світової політики. Будучи предметом експансії Московського царства та Російської імперії, Речі Посполитої, Османської імперії та Австро-Угорщини, українські землі стали розмінною монетою у політиці європейських та азійських держав. Водночас, доволі часто Україна була активним учасником європейської політики, політики пошуку союзників і політики коаліцій середньовічної Європи.

Початок XX ст. приніс не лише кровопролиття Першої світової війни, а й кардинальні геополітичні зміни на мапі світу. Приклади Польщі та Чехословаччини, що вибороли свою державність після довгих років боротьби, чи Латвії, Естонії та Фінляндії, що з'явилися на політичній карті Європи в 1917— 1919 рр., не маючи глибоких традицій національного будівництва, є переконливим аргументом на користь значущості зовнішньополітичних чинників у процесі державотворення.

Цю тезу добре доповнила боротьба українських урядів періоду визвольних змагань 1917—1923 рр. Саме тоді зовнішня політика України стала продовженням політики внутрішньої. Водночас воєнно-політичні інтереси європейських держав, що були підкріплені доволі серйозними зовнішньополітичними заходами, стали одними з основних причин краху відродженої української державності. На завершальному етапі Другої світової війни українська політика стала вагомим чинником у концепції поширення радянської влади, у радянській політиці розбудови соціалістичного табору. Формально-юридичне відновлення дипломатичної служби Української PCP дало українцям шанс донести до світового співтовариства інформацію, щоправда, досить обмежену, про процеси, які відбувалися в країні.

Лише проголошення незалежності України відкрило широкі можливості перед українською нацією на шляху до міжнародного утвердження. Саме тому предметом підвищеного інтересу широких кіл наукової громадськості та суспільства стала зовнішня політика держави, механізми її вироблення, принципи та форми реалізації. Багатий досвід дипломатичної діяльності України в різні періоди її розвитку став предметом наукових розвідок та серйозних наукових праць як окремих дослідників, так і наукових інституцій та центрів. За період незалежності з'явилася низка праць, присвячених цій проблематиці. Зовнішня політика поступово перетворилася зі сфери діяльності вузького кола фахівців дипломатів та міжнародників, на напрям ґрунтовних наукових досліджень, на навчальну дисципліну у вищих навчальних закладах.

Відмежовуючись від політичних оцінок та коментарів, варто зазначити неприпустимість практики вибудовування зовнішньополітичної діяльності держави винятково з міркувань внутрішньополітичної кон'юнктури, а не необхідності втілення стратегічних національних інтересів.

Аналіз зовнішньополітичної активності українських урядів дасть змогу уникнути можливих помилок і невдач, глибше зрозуміти джерела й витоки української дипломатії, її традиції. Українська дипломатична боротьба стала об'єктом зацікавлення різних державно-політичних утворень в Європі та світі. Розгляд "українського питання" та його місця у політиці великих держав, аналіз їхніх геополітичних зацікавлень у Центрально-Східноєвропейському регіоні та підвалин їх зовнішньополітичних концепцій сприяють кращому розумінню основних тенденцій сучасних інтеграційних процесів у Європі та визначенню стратегії й тактики входження України до співтовариства, що є одним із базових напрямів закордонної політики нашої держави на сучасному етапі та відповідає національним інтересам України.

Маркіян Мальський,

доктор економічних наук, професор,

декан факультету міжнародних відносин

Львівського національного університету

імені Івана Франка