Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - Нова інформаційна перспектива

Лише після бурхливих подій, пов'язаних із виборчими кампаніями 2004 і 2006 рр., зміни в українському політичному дискурсі й, відповідно, їх подання в інформаційному полі України дають можливість сподіватися, що керівні органи ЄС змінять ставлення до концепту "Ширша Європа" через нове співробітництво з Україною. Голосування Європарламенту за новий формат відносин з Україною дало певні підстави для оптимізму.

Проте інформаційне подання цієї події в українських ЗМІ свідчить про все ще явно недостатнє розуміння журналістами нашої країни функцій і повноважень різних європейських владних структур. Скажімо, голосування в Європарламенті подекуди подавалося ними як остаточне рішення Брюсселя полегшити візовий режим для українських громадян і відкрити ринки ЄС для товарів і послуг з України. У цьому сенсі дуже важливими є контакти журналістів з урядовцями, які очолюють структури, що формують і реалізують європейську стратегію України.

Необхідний прорив вітчизняних експертів у західні ЗМІ для пояснення новітніх реалій, планів і намірів української влади стосовно запровадження європейських стандартів в українській інформаційній політиці. З іншого боку, доцільно загалом розширювати представлення України в іноземних ЗМІ.

Водночас новій владі необхідно сприяти поінформованості українських журналістів про реальну позицію конкретних європейських управлінських структур та плани української сторони стосовно реалізації курсу на членство в ЄС і НАТО.

Нинішня ситуація у сфері співробітництва України з ЄС дає підстави сподіватися, що Плани дій, які мають запроваджуватися Європейською Радою "на основі пропозицій Комісії, з попереднім обговоренням із країною застосування", стануть об'єктом не лише обговорень, а й практичної реалізації з урахуванням змін у внутрішньому житті нашої держави. З іншого боку, залишається актуальним адекватне відображення змін у ставленні "старої" Європи до України як українськими, так і європейськими ЗМІ.

У контексті перспектив розширення співробітництва України з ЄС було б доцільним висвітлення у ЗМІ того факту, що сама ідея Плану дій виписана в такий спосіб, шо уможливлює у процесі співробітництва з ЄС застосування щодо України механізмів і методів, які зазвичай застосовуються по відношенню до країн — кандидатів на членство в ЄС. Беручи до уваги той факт, що в новому уряді України збереглися організаційні чинники впливу на реалізацію членства в Євросоюзі, можемо стверджувати, що підстав для оптимізму стало не менше [36; 44; 45; 50).

На цьому тлі цілком можливим видається остаточне усунення з Плану дій "Україна — ЄС" положень, що надавали йому одностороннього характеру й не давали можливості нашій державі реально впливати на процес співробітництва. Ефективне висвітлення цього питання у ЗМІ було б корисним для обох сторін. Вагомим аргументом на користь такого підходу можна вважати те, що Україна вже стала єдиною державою, стосовно якої перша стадія розробки ПД була успішно завершена ще до того, як почалася підготовка тексту цього плану.

"Копенгагенський вимір"

На часі інформаційна кампанія в ЗМІ у зв'язку з тим, що на саміті "ЄС — Україна" в Копенгагені (4 липня 2002 р.) було ухвалено рішення зобов'язати Комітет зі співробітництва приготувати доповідь з оцінкою стану виконання Угоди про партнерство і співробітництво. Тепер в української сторони є всі підстави стверджувати, що така доповідь має сприйматися новим урядом України як керівництво до дії. Адже йдеться не лише про внутрішні інтереси самого Євросоюзу. Не менш важливою є довіра українських виборців як до європейських лідерів, так і до обіцянок нової влади в Україні.

Водночас сама ця доповідь потребує коригування з метою адаптації до внутрішньополітичних змін в Україні, пов'язаних із конституційною реформою. Належна увага в ній має бути приділена питанням співробітництва у сфері міжнародної інформації. Це стало б підтвердженням того, що "стара" Європа готова підтримати український народ у його прагненні європеїзувати політичну систему й реалізувати своє право на вільний доступ до інформації про діяльність влади.

Адже раніше копенгагенські рішення супроводжувалися лише нескінченними публічними дискусіями експертів із приводу того, чи виконує Україна УПС, та якими мають бути критерії піднесення відносин на новий рівень. Тепер Євросоюзові навряд чи вдасться обмежитися навіть створенням зони вільної торгівлі, щоб посприяти процесові реалізації європейських критеріїв розвитку новою владою в Україні [8; 27; 61; 72; 73; 88].

У ході подальшого співробітництва України з ЄС, окрім питання інтенсифікації переговорів, паралельно обговорюватиметься і його інформаційне представлення у ЗМІ. Адже результативність відносин України з ЄС слід обов'язково демонструвати публічно з огляду на негативні нашарування минулих років у масовій свідомості. Доведеться представляти й аргументувати рівень реальності підстав для прагнення України до нових договірно-правових відносин, таких як "Європейські угоди".

Після згаданого копенгагенського рішення в українських ЗМІ активно висвітлювався новий етап діалогу між Україною і ЄС. При цьому аналіз усіх пов'язаних із цим подій мав переконати споживачів інформації в тому, що європейці у своєму ставленні до України вже позбавилися колишнього негативізму. Йдеться, зокрема, про такі події, як неофіційна зустріч президента України і Верховного комісара ЄС Ферхойгена у Болоньї, візит останнього до Києва та Криму, саміт "ЄС — Україна", візит комісара Паттена до Києва та Чорнобиля, низка зустрічей міністра закордонних справ України з європейськими комісарами Г. Ферхойгеном, Паттеном, представником ЄС X. Соланою, активні переговори на рівні експертів. Оскільки такої інтенсивності переговорів справді не спостерігалося за всю історію відносин між Україною і ЄС, то "офіційні" (провладні) українські ЗМІ дістали формальний привід для іміджевої кампанії. Тим більше, що результативність дискусій якісно вирізнялася завдяки заінтересованості ЄС та Комісії заручитися згодою України щодо запропонованої концепції. Однак реальні причини такого інтересу майже не висвітлювалися у ЗМІ. Характерно, що питання інформаційного забезпечення нового етапу співробітництва з ЄС у цих випадках державними відомствами спеціально не ставилися і не розглядалися, що явно було помилкою [27].