Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - Ринок Інтернет

Український сегмент мережі Інтернет почав розвиватися з кінця 1990 p., а домен.ua був зареєстрований у грудні 1992 р. За даними Державного комітету зв'язку та інформатизації, в Україні станом на 2004 р. налічувалося близько 260 тис. постійних і 140 тис. нерегулярних користувачів Інтернет. За іншими оцінками, ринок Інтернет в Україні за 2004 р. становив 48,7 млн. доларів. Сьогодні в Україні працюють 280 інтернет-провайдерів, які забезпечують доступ в Інтернет. їхній прибуток за 2005 р. — приблизно 28 млн. доларів, що на 76% більше, ніж у попередньому році.

За 2004 р. вартість підключення українських громадян до Інтернет знизилася приблизно на 72%. На сьогодні користувачами Інтернет в Україні є 450—500 тис. чоловік (приблизно 1% населення). Для порівняння: в Норвегії цей показник становить 38%; у США- 30%; Японії - 15,8%; Португалії - 5,7%; Росії - 1,4%; Китаї — 0,8%. За оцінками спеціалістів, український сегмент мережі Інтернет у 6—10 разів менший від російського і дуже відстає від польського, словацького, чеського. При цьому спостерігається стійке зростання користувальницької бази Інтернет (за даними Держкомзв'язку — приблизно 40% на рік).

До початку 1999 р. в нашій країні було менше 100 тис. користувачів Інтернет.

Розвиток інтернет-видань в Україні стимулювався наявністю цензури та "роботи на замовлення", що прямо чи опосередковано присутні в інших мас-медіа. За даними опитування "Телекритики", про наявність цензури повідомляють 76% опитаних, сюди ж можна додати і тих, хто відмовився відповідати на запитання (1%).

Рис. 4.8. Структура інформаційного наповнення українських ресурсів Інтернет у 2005р.

Двомірний розподіл щодо державних та недержавних ЗМІ свідчить про переважання політичної цензури в державних ЗМІ (96% проти 67% у недержавних). Інший двомірний розподіл показує, що найбільше цензури на радіо й телебаченні (загалом 91%), потім у газетах і журналах (63%) і потім в інтернет-виданнях та інформагенціях (60%). Ще за одним двомірним розподілом саме регіональні ЗМІ найбільше потерпають від цензури (81%, а центральні — 72%).

Сьогодні в інтернет-виданнях уже працюють професійні журналісти, але поки не відомі видання, які виплачують гонорари

Рис. 4.9. Розподіл інформаційних ресурсів Інтернет по регіонах у 2005 р.

зовнішнім кореспондентам, порівнянні з гонорарами друкованих видань або телеканалів. У цілому ж інтернет-видання можна розглядати лише як джерела додаткової, неосновної інформації. Тобто популярність інтернет-видань як безцензурної зони мас-медіа сьогодні є чинником скоріше політичним, ніж комерційним. Ці видання — не маркет-мейкери на медіа-ринку.

В перспективі інтернет-ресурси не будуть конкурувати зі ЗМІ, а сформують своє середовище комунікації. Згодом інтернет-видання займуть свою скромну нішу як інформаційні видання. Але при цьому вони будуть використовуватися як засоби інтерактивної комунікації й інтерактивного телебачення, як мультимедійне середовище, пошукові, архівні й довідкові ресурси. Таким чином, інтернет-видання, не конкуруючи прямо з мас-медіа, формують принципово іншу якість медійного середовища.

Ринок мобільного зв'язку

Мобільний зв'язок дає можливість здійснювати процес комунікації з іншими людьми максимально комфортно, швидко, у той час й у тому місці, де це робити зручно.

Популярність даного виду зв'язку постійно зростає, про що свідчать статистичні дані. Наприкінці 2000 р. кількість користувачів мобільного зв'язку перевищила 855 тис. (для порівняння: в 1999 р. їх було тільки 320 тис, а в 1998 р. — менше 140 тис). На середину жовтня 2001 р. кількість абонентів становила близько 1,7 млн., а в середині листопада — близько 2 млн. Кількість користувачів мобільного зв'язку в Україні до кінця липня 2002 р. була 3,06 млн., а до початку 2003 р. перевищила 3,8 млн. абонентів.

Рис. 4.10. Динаміка ринку мобільного зв'язку в Україні

20 березня 2004 р. в газеті "Голос України" опублікований Закон України "Про внесення зміни в статтю 12 Закону України , "Про зв'язок"" (№ 230-ІУ і № 556-ГУ). Згідно з ним підприємствам та об'єднанням усіх форм власності забороняється встановлювати плату за вхідні телефонні сигнали для всіх видів телефонного зв'язку. Закон набув чинності через шість місяців від дня його опублікування. Це сприяло тому, що до кінця листопада 2004 р. кількість користувачів мобільного зв'язку перевищила 5,6 млн., а сьогодні абонентів мобільних операторів в Україні близько 20 млн.

Галузь стільникового мобільного зв'язку за 2000 р. одержала 1231 млн. гривень від надання населенню й організаціям послуг зв'язку, що становило 17,4% від усього доходу галузі зв'язку (7077 млн. гривень). Пропонуємо розглянути динаміку зростання користувачів мобільного зв'язку в Україні:

* у 2001 р. прибуток галузі становив уже 2022 млн гривень — 22,5% від загального доходу галузі зв'язку 8977 млн гривень;

* у 2002 р. прибуток сягає 2 705,3 млн гривень, тобто 24,8 % від загального доходу галузі зв'язку 10 689 млн гривень;

* у 2003 р. прибуток галузі — 3 862,9 млн гривень (22,9%), а загальний прибуток галузі сягнув 13 225, 6 млн гривень;

* у 2004 р. прибуток галузі — 9 458,2 млн гривень, 44,7% від загального доходу галузі зв'язку 21 126,3 млн гривень;

* у 2005 р. прибуток становив уже 14 489,4 млн гривень, 52,7% від загального доходу галузі зв'язку 27 447,4 млн гривень;

* січень—серпень 2006 р. демонструє зростання кількості користувачів і зростання прибутків галузі, а саме 12 396,3 млн гривень, 50,7% від загального доходу галузі зв'язку 24 447,4 млн гривень.

Слід зазначити, що в країнах з розвинутою ринковою економікою кількість мобільних телефонів, що припадає на тисячу осіб, значно перевищує кількість мобільних телефонів в Україні. У 1999 р. в США на тисячу чоловік припадало 248 мобільних телефонів, у Японії — 309, в Австралії — 344, у Фінляндії — 600. У цей час забезпеченість провідних європейських країн становила близько 600 мобільних телефонів на тисячу, в Україні на кінець 2005 р. цей показник дорівнював 456.

На сьогоднішній день ринок мобільного зв'язку в Україні можна схарактеризувати як олігополістичний. На ринку діють п'ять компаній, причому дві з них — загальнонаціональні, а три — регіональні. Отже, це: UMC ("Український мобільний зв'язок"), Київстар GSM, Golden Telecom, DCC, "Українські радіосистеми" (торговельна марка Wellcom).

Лідерами серед операторів стільникового зв'язку є UMC і Київстар GSM. Перша компанія зареєстрована з 1992 р. (стандарт NMT-450i), друга — з 1997 р. (стандарт GSM-900). Відсоток покриття мережею GSM-900 — більше 90%. Обидва оператори мають ліцензії на роботу в стандарті GSM-1800 й активно розвивають його в районах зі збільшеним трафіком.

Між цими компаніями йде постійне змагання за кількість залучених абонентів. У серпні 2001 р. з розривом у декілька днів обидва оператори заявили про те, що досягли кількості абонентів по 700 тис. У середині вересня Київстар констатував: кількість його абонентів перевищила 815 тис. А за деякими даними, на початок жовтня Київстар усе-таки обійшла UMC за кількістю абонентів — 850 тис. проти 845 тис. користувачів. У листопаді рахунок став 950:900 на користь Київстар. В 2002 р. кількість абонентів Київстар GSM наприкінці липня становила 1,5 млн, a UMC — 1,4 млн, під кінець року кількість абонентів Київстар — 1,8 млн, UMC — 1,5 млн. Кількість абонентів на початок 2005 р. в UMC і Київстар GSM — 3037 і 3041 тис. відповідно (рис. 4.11).

Рис. 4.11. Частка компаній на ринку мобільного зв'язку України у 2005 р.

Доходи UMC за перше півріччя 2001 р. більш ніж утричі перевищили доходи Київстар GSM (при приблизно однаковій кількості абонентів) — 592,8 млн гривень і 195,3 млн гривень відповідно. А в 2000 р. прибуток UMC становив 18 млн доларів США, у той час як Київстар GSM зазнала збитків у розмірі 25,3 млн доларів. Дохід компанії UMC за третій квартал 2003 р. — 306 млн доларів, прибуток за цей же період —- 61 млн доларів. Дохід компанії Київстар GSM за третій квартал 2003 р. — 258 млн доларів, прибуток — 65 млн доларів.

Компанія DCC є оператором стільникового зв'язку з використанням бездротового доступу на базі стандарту D-AMPS (800 мГц). DCC надає послуги стільникового зв'язку понад 85 тис. абонентів у восьми обласних центрах (Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Луганськ, Запоріжжя, Сімферополь) та в інших (понад 35) містах України.

Компанія Wellcom, що працювала з 1998 р. тільки в Києві, 11 листопада 2003 р. завершила реєстрацію філій у Дніпропетров

Таблиця 4.1. Основні оператори на ринку мобільного зв'язку України

ську, Одесі й Харкові. В 1999 p. Wellcom оплатила роботи з вивільнення GSM-частот у діапазоні 900 мГц і в 2000—2001 pp. отримала дві ліцензії на роботу в усіх 27 регіонах України до 2015 р. Кількість абонентів компанії на кінець 2003 р. становила понад 40 тис.

Компанія Golden Telecom з початку виходу на ринок в 1995 р. працює тільки в стандарті GSM-1800 і поки тільки у двох містах. Оператор обслуговує понад 41 тис. абонентів.

З осені 2003 р. всі компанії мобільного зв'язку почали використовувати цінову конкуренцію з метою освоєння ринкових сегментів. У результаті тільки за три місяці 2004 р. кількість абонентів збільшилася на 1 млн і досягла 7 млн. Причому цінова політика UMC виглядає більш привабливо, що зумовило збільшення абонентів до 3,8 млн (на 26,7%) у порівнянні зі збільшенням абонентів Київстар до 3,2 млн (на 6,8%). Таким чином, можна з упевненістю констатувати, що на ринку мобільного зв'язку присутні два лідери — UMC і Київстар, які ведуть активне суперництво за перше місце щодо кількості абонентів.

Мобільний ринок в Україні розвивається досить інтенсивно, але не настільки, наскільки хотілося б мобільним операторам і самим користувачам. Причини постійного гальмування цього процесу такі:

■ Відносна дорожнеча для користувачів, спричинена високою монополізацією ринку. Слід зазначити, що мобільний зв'язок в Україні далеко не дешевий. Зниження цін на мобільний зв'язок іде дуже повільно, хоча обидва провідні оператори досягли достатнього рівня розвитку мережі, аби припинити великі капіталовкладення в неї. Отже, тарифи можна знизити, проте, враховуючи, що ні UMC, ні Київстар не зацікавлені в зміні конкурентного середовища (мається на увазі вихід на ринок третього оператора національного рівня), істотних змін у тарифній політиці не відбудеться.

■ Низька місткість мереж. Найбільше місткість мережі залежить від ширини діапазону, що дозволено використовувати оператору. В Європі, і навіть у Росії, оператори володіють ширшими діапазонами частот, ніж в Україні. Широкі діапазони частот полегшують частотне планування мереж, дають змогу встановити більшу кількість базових станцій.

■ Недосконала законодавча база. Хоча з прийняттям Закону про телекомунікації основні законодавчі перепони зняті, потрібна корекція всього правового поля України.

Окрему позицію на ринку мобільного зв'язку займають оператори, що надають послуги стандарту CDMA. В Україні, як і в Росії, технологіям CDMA відведена роль реалізатора фіксованого абонентського радіо-доступу. Доступ за технологією CDMA в Україні поки що мобільним не став і, зважаючи на перепони на законодавчому рівні (уряд рекомендує розвивати CDMA відповідно до національної таблиці використання радіочастот — тільки у фіксованому стандарті), навряд чи стане. Оператори, які надають зв'язок у стандарті GSM, не зацікавлені в розвитку CDMA, оскільки тарифи в операторів CDMA значно нижчі.

Попри те, що початкові витрати для бажаючих підключитися сягають тисячі доларів, тариф за хвилину розмови становить соті й тисячні частки цента. За статистикою зарубіжних операторів, термін окупності мережі CDMA — від півтора до трьох років. Деякі аналітики роблять висновок: якщо в найближчі два роки законодавчо не захистити GSM-операторів від нового менш витратного стандарту CDMA, то щонайменше чотири з п'яти компаній, які надають послуги стільникового зв'язку, стануть банкрутами.