Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - Чому розвиток телебачення в Україні гальмується?

Ситуація на радіостанціях дуже схожа на ситуацію в розважальних паперових виданнях, оскільки бурхливо зростає кількість музичних FМ-станцій. А от ситуація на телебаченні не набагато відрізняється від ситуації в інших мас-медіа.

Чи є хоч один телеканал в Україні справді прибутковим? Декларований найбільшими телеканалами прибуток від реклами (а реальний набагато менший) не дає змоги говорити про серйозний бізнес у вітчизняному телебаченні. Навіть монополісти телеринку — ТРК "Студія 1+1" й "Інтер" — не можуть похвалитися суттєвими продуктами, які вони профінансували з прибутку. Суворою реальністю є та обставина, що телеканали не можуть дотепер налагодити конвеєр українських серіалів, як це вже відбулось у Росії.

У нові телепродукти ні телеканали, ні їхні власники не зацікавлені вкладати гроші, бо телебачення не заробляє навіть для покриття витрат, не кажучи вже про прибуток, вкладений у розвиток. Ідеться про те, що ця так звана прибутковість найбільших телеканалів утворюється з економії на інфраструктурі, яка надається телеканалам державою, в частину якої телеканали грошей не вкладають.

Яке становище тележурналістів на телеканалах? Гарний тележурналіст швидко виявляє свій професіоналізм, стає відомим, відповідно зростає його ціна на ринку. Але телеканал (з боку власника) не може йому платити більше, бо телеканал не заробляє на ринку, не є прибутковим настільки, щоб вкладати кошти в подальший розвиток тележурналіста. Тобто зростання ціни тележурналіста на ринку не пов'язане зі зростанням прибутку цього телеканалу. Таким чином, професіоналізм тележурналіста зростає, а прибуток, що заробляє телеканал на цьому тележурналісті, — ні. Для телеканалу вигідно взяти нового тележурналіста й усе почати з початку.

В цьому випадку в зрілого у професійному відношенні тележурналіста починається особиста криза — він може або піти на ринок робити щось своє в іншій сфері, або продовжувати одержувати місячне утримання. Дуже часто журналісти обирають перше — ідуть у політику, у сферу керування мас-медіа і т.д. Але при цьому жоден із тележурналістів не може дорости до оплати, порівнянної з оплатою менеджера або власника телеканалу.

Фінансово-промислові групи в інформаційному бізнесі України

Міжнародна конкуренція в інформаційному секторі світової економіки та концентрація у сфері медіа-бізнесу транснаціональних корпорацій зумовила інтерес фінансово-промислових груп (ФПГ) України до медіа-ресурсу як інструменту впливу на політичну владу, лобіювання інтересів ФПГ у владних структурах та власне як до прибуткового бізнесу.

В аналітичних дослідженнях провідних експертів, зокрема в праці Л. Верховодової "Проблеми розвитку фінансово-промислових груп України", яка увійшла до видання "Україна: формування основи для стабільного зростання. Меморандум про економічний розвиток" (Т. 2. Світовий банк. К., 2004. С. 320— 403), наголошується, що термін "фінансово-промислова група" дослідники використовують у двох значеннях: у широкому розумінні — для визначення будь-якої форми постійного співробітництва і взаємопроникнення промислового й фінансового капіталу; й у вужчому — як офіційно зареєстрована ФПГ, що відповідає певним критеріям, зафіксованим у законодавстві країни.

Оскільки в Україні досі не зареєстровано жодної офіційної ФПГ, вони розглядаються переважно в загальному розумінні, тобто як впливові бізнес-групи, що мають такі ознаки: між агентами існують постійні відносини, але жорсткіші, ніж звичайні відносини на ринку; хоча б частина агентів є комерційними структурами, діяльність яких спрямована на отримання прибутку; існує стратегічний і фінансовий центр, який контролює діяльність групи, спрямовує її розвиток та забезпечує інвестиціями.

Українські ЗМІ й аналітики, які відстежують розвиток ФПГ в Україні, зосереджують свою увагу виключно на приватних бізнес-групах, що утворилися на приватному, переважно тіньовому, капіталі. Такий підхід залишає за межами аналізу значну частину бізнес-груп, що функціонують у державному секторі або секторах, контрольованих державою. В Україні ж такі об'єднання підприємств були офіційно зареєстровані в інших організаційно-правових формах (холдинги, національні та державні акціонерні компанії холдингового типу). Вони відіграють важливу роль в економіці країни і значно впливають на політичну орієнтацію урядів.

Останнім часом великі бізнес-групи почали виявляти активність у придбанні медіа-ресурсів. їхня заінтересованість у контролі над ЗМІ зумовлена прагненням забезпечити собі гарантії у відносинах із владою. Інтерес до медіа з боку політико-економічних груп, на думку експертів Українського незалежного центру політичних досліджень, визначається не тільки тим, що ЗМІ є різновидом бізнесу, а й пошуком дієвих механізмів і важелів політичного впливу.

Саме тому влада в Україні досить легко використовувала ЗМІ, підконтрольні бізнес-групам, у своїх політичних цілях. Як показала виборча кампанія 2006 р., вплив власників на ЗМІ надто сильний, що забезпечує їм можливість здійснювати практично повний контроль над змістом інформації. ЗМІ віддають переваг)' позиції влади і власників, оскільки ці джерела фінансування все ще залишаються для них основними. Споживачі ЗМІ поки що не мають значного впливу на зміст матеріалів, оскільки інформаційна сфера, передусім теле- і радіомовлення, ще не перетворилася на прибутковий вид бізнесу. За даними бюлетеня Європейського інституту ЗМІ, переважна більшість українських медіа до 2005 р. була збитковою.

Як зазначають аналітики, масова "олігархізація" (встановлення контролю з боку великих бізнес-груп) українського медійного простору почалася десь наприкінці 1990-х років. Першим олігархом, який започаткував боротьбу за контроль над ЗМІ, називають екс-прем'єр-міністра Павла Лазаренка.

Однак аж до виборів 1998 р. ЗМІ в основному контролювалися владою. В передвиборний період вони продемонстрували силу свого впливу на суспільство. Саме після цього ЗМІ стають об'єктами пильної уваги великих приватних бізнес-груп, що усвідомили їхнє значення у відносинах із владою. И уже у 2000 р. спостерігається масовий контроль ЗМІ з боку великих бізнес-груп. Цей момент був згаданий в інформаційній доповіді Спілки журналістів України (2000 р.), де наголошувалося, що майже всі електронні ЗМІ, а також велика кількість газет і майже всі масові журнали перебувають під контролем тих чи інших фінансових груп.

Аналізуючи стан у медіа-сфері, Український незалежний центр політичних досліджень зробив висновок, що преса в Україні так і не стала самодостатньою "четвертою владою" з властивими їй функціями; натомість вона здебільшого відіграє роль специфічного ретранслятора і працює на користь не суспільства, а тих чи інших груп, що мають економічний і політичний вплив на медіа.

Аналіз інформації засвідчив, що між бізнес-групам и розподілені переважно центральні ЗМІ (див. табл. 4.5). Більшість регіональних усе ще перебуває під контролем місцевої влади

Найбільший медіа-ресурс (Центральне телебачення і найпопулярніші в масштабі країни друковані ЗМІ) зосереджений у руках бізнес-груп, які раніше ідентифікувалися як дніпропетровська і київська регіональні. Донецька ФПГ поки що контролює в основному ЗМІ регіонального значення. З посиленням адміністративного ресурсу на центральному рівні бізнес-груп и Донецької області неминуче постануть перед необхідністю посилення свого впливу і в інформаційному просторі. Але поки

Таблиця 4.5. Розподіл ЗМІ між фінансово-промисловими групами

що жодних дій у цьому напрямі з їхнього боку не спостерігається. Аналітики прогнозують активізацію відповідних дій з боку російських бізнес-груп. Цей прогноз базується на аналізі об'єктивних факторів і публічних висловлювань представників російського бізнесу. Стратегічно російський бізнес зацікавлений у встановленні стабільних і тісніших зв'язків між Україною і Росією, і для цього він має намір використовувати могутній медіа-ресурс.

На відміну від Росії в Україні не існує великих медіа-компаній, а тим більше медіа-імперій на зразок російських медіа-холдингів Гусинського і Березовського. Найзначнішою медіа-компанією, пов'язаною з бізнес-групою, що ідентифікується з братами Деркачами, є видавничий центр "Українська прес-група", створений у 1996 р. До його складу входять: "Комсомольская правда в Украине", "Московский комсомолец в Украине", "Аргументы и факты в Украине", "Теленеделя", "Деловая неделя", інформаційно-видавнича група "Телеграф", яка створена у 2001 р. і охоплює газети "Київський телеграф", "Харківський телеграф", "Одеський телеграф", "Придніпровський телеграф", телевізійну компанію "Ера", що виходить на Першому національному каналі Українського телебачення, радіо "Ера", інтернет-агентство "Версії.com" і дизайн-студію.

Як зазначають аналітики, одночасно з підтримкою влади ця бізнес-група через свої медіа-ресурси проводить проросійську політику, є прихильником тісної співпраці України й Росії, фактично — лобіює україно-російське зближення.

З ФК "Динамо" ідентифікують холдингову компанію "Бліц-інформ", створену в 1992 р., яка вважається однією з найбільших українських компаній у медіа-сфері. До її складу входять: видавництво "Бліц-інформ", що випускає популярні газети "Бізнес" і "Бухгалтерія", журнал "Натали", прайс-листки; друкарня "Бліц-принт" із продуктивністю 65 т на добу; завод картонної упаковки "Бліц-пак" із продуктивністю 1,37 млрд одиниць на рік; завод м'якої упаковки "Бліц-флекс" із продуктивністю 12 т на добу.

"Систем Капітал Менеджмент" має видавництво "Сегодня". Аналіз розвитку медіа-бізнесу в Україні дає змогу зробити певні висновки й прогнози щодо його перспектив та інвестиційної привабливості: медіа-ринок в Україні динамічно формується; спостерігається стійка тенденція зростання кількості друкованих ЗМІК із часів проголошення незалежності України, хоча викликає занепокоєння різке зменшення найменувань і тиражу книг; більшість друкованих ЗМІК є приватними; ринок телебачення фактично поділено між ФПГ; більшість українських ЗМІК збиткові та фінансуються з поза-ринкових джерел; реклама — основне джерело прибутків українського медіа-бізнесу; спостерігається здешевлення доступу до Інтернет, що сприяє розвитку інтернет-ринку; ринок мобільного зв'язку також поділено між ФПГ.