Політологія / Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть - Горбань Ю.А.
Першу спробу європейської колонізації Північної Америки археологи відносять приблизно до X ст. н. е. її здійснили море-плавці-вікінги. Згідно з епосом вікінгів загін на чолі з мореплавцем Лейфом висадився на далекому західному побережжі невідомої землі, де росло багато дикого винограду. Вікінги заснували там ряд поселень, а відкриту землю назвали Вінланд - країна винограду. Але невелика кількість вікінгів, які потрапили у Північну Америку, подорожуючи сушею, швидко асимілювалися і розпорошилися серед місцевого населення.
У доколумбівську добу Америка була заселена численними індіанськими племенами, які перебували на різних етапах первісного розвитку. На атлантичному узбережжі Північної Америки, звідки пізніше розпочалося утворення США, проживало багато великих і дрібних племен. Вони здебільшого займалися мисливством і землеробством. Щодо державно-політичного устрою, то племена об'єднувалися залежно від обставин у довготривалі або тимчасові конфедеративні об'єднання, які мали форму первісної родоплемінної державності.
У період Великих географічних відкриттів першу спробу потрапити на західний континент здійснив у 1480 р. англійський мореплавець Джон Ллойд, але вона завершилася безуспішно, як і декілька наступних. Лише після відкриття Колумбом Південної Америки (1492 р.) Джон Кабот у 1497 р. перетнув океан і дослідив береги Північної Америки в районі Лабрадору, Нової Шотландії (Канада) та інших місцях. Протягом 1509 і 1527 рр. англійці обстежили побережжя Північної Америки в районі Флориди, Гаїті. Проте час було втрачено, тому що португальські та іспанські мореплавці на цей час поставили під свій контроль багато земель Американського континенту. Англійці не ризикували вступати з ними у відкритий конфлікт за нові землі, оскільки перевага сил була на боці іспанців та португальців. Однак, незважаючи на це, Іспанія в союзі з іншими прокатолицькими дворами вдається до політичної й економічної блокади Англії, знищуючи всі її кораблі, в яких би морях вони не з'явилися.
Тривале протистояння між цими державами завершилося величезною морською битвою в 1588 р. і розгромом англійцями іспанської "Непереможної армади". Поразка іспанців створила сприятливі умови для англійської колонізації Нового світу і переходу від періодичних, часом піратських, походів до систематичного освоєння нових земель.
Першу невелику англійську колонію в Америці було засновано у 1585 р. на острові Реанок під назвою Віргінія. У 1606 р. король Яков І надав право Лондонській і Плімутській компаніям колонізувати східне побережжя Північної Америки між 34 і 45 градусами північної широти. Це дало поштовх до початку систематичного переселення англійців до Америки. Дещо пізніше за ними почали переселятися ірландці, шотландці, шведи, данці, французи та інші західні європейці. Вони також, на зразок англійців, засновували свої колонії, такі як Нові Нідерланди, Нова Франція, але значно менші від англійських.
У період Англійської революції і протекторату Кромвеля кількість емігрантів значно зросла, засновувалися нові колонії. До середини ХУП ст. в Америці вже існувало 13 великих англійських колоній (Віргінія, Джорджія, Нью-Йорк та ін.), у яких проживало понад 330 тис. осіб.
У 1643 р. англійські колонії (вони називалися Нова Англія) об'єдналися у конфедерацію. Формальною причиною для цієї акції був нібито захист від нападу на них корінних жителів - індіанців. Але насправді це була перша спроба відособлення англійських колоній і отримання дозволу від парламенту на дальше просування переселенців на захід континенту.
Колоністи, захопивши великі земельні простори, не могли їх освоїти своїми силами, а спроби перетворити індіанців у підневільну робочу силу завершилися безуспішно. Тому, починаючи з 1620 р., для роботи на плантаціях і промислах європейці розпочали активно завозити до Америки жителів з Африки, перетворюючи їх на рабів. Наприкінці ХУП ст. у колоніях працювало вже близько 50 тис. невільників. У 1713 р. Лондон відвойовує у Мадрида право на вивіз з іспанських колоній робочої сили, перетворивши це згодом на необмежену работоргівлю і масові переміщення негритянського населення до Америки. Чорні невільники фактично стали основною робочою силою колоній. Напередодні війни за незалежність у них проживало 2,8 млн європейців та близько 600 тис. негрів-рабів.
Щодо корінного населення, то колоністи також вели проти нього жорстоку політику. Вони або фізично винищували його, або заганяли в резервації. Наслідком цієї політики стало загострення збройної боротьби між колоністами та індіанцями. Перша така широкомасштабна війна вибухнула в 1622 р. і тривала 12 років. Далі збройні конфлікти набували затяжного характеру, внаслідок чого лише на східному узбережжі Атлантичного океану було ліквідовано близько 30 племен. Винищуючи корінне населення, колоністи захоплювали нові землі - до берегів річок Міссісіпі, Гудзон і далі углиб континенту.
Щодо економічного устрою, то колонії в основному засновувалися на капіталістичних формах господарювання. Але в аграрному секторі склалося становище, яке привело до утворення різних форм ведення землеробства. На початковому етапі колонізації англійська земельна аристократія прагнула, захопивши нові землі, насадити тут феодальне виробництво. Не погоджуючись із такою політикою, чимало емігрантів залишали колонії, створювали свої громадські об'єднання, йшли на нові землі й засновували вільні господарства, які називали фермерськими. Найбільше фермерство поширилося на Півночі. Ближче до теплого Півдня, навпаки, закріпилася плантаторська рабовласницька система господарювання, яка спеціалізувалася переважно на вирощуванні сільськогосподарських технічних культур з використанням виключно невільницької праці. За своїм змістом це була одна з форм феодального землеволодіння.
У майбутньому ці форми господарювання вступили у різке протистояння, яке стало однією з причин громадянської війни у США 60-х років XIX ст.
Розвиток промисловості розпочинався з так званого домашнього ремесла, коли виробництвом займалися здебільшого сім'я, група родичів або сусідів. Ця промисловість постачала товари першої потреби - одяг, взуття тощо. Але до середини XVII ст. у колоніях діяло вже багато мануфактур, заснованих на капіталістичних формах організації праці. Вони спільно з "домашніми" ремісниками за короткий час забезпечили внутрішній ринок всіма необхідними промисловими товарами і розпочали його масово експортувати в Європу. Прискореному розвиткові промисловості також сприяли багаті й недоторкані природні запаси сировини Північної Америки.
Успіхи товарного виробництва та розширення торгівлі з країнами Західної Європи дали значний поштовх до розвитку кораблебудування і перетворення його у високорозвинену галузь промисловості. На початку XVIII ст. понад 30 % кораблів англійського флоту було побудовано в колоніях і близько 75 % морської торгівлі Англії обслуговував флот колоній.
Слід підкреслити, що в цей період у колоніях складається і досить інтенсивно розвивається фінансово-банківська система. Банки володіли величезними капіталами і здебільшого були вже незалежними від англійських фінансових кіл.
Швидкий промисловий розвиток привів до заснування багатьох міст. За останню чверть XVII - на початку XVIII ст. міське населення зросло втричі й становило близько 60 тис. осіб, а такі міста, як Нью-Йорк, Бостон, Балтимор та ін., уже налічували до десяти тисяч жителів кожне.
Колонії і міста мали власну адміністрацію. Спочатку її призначав Лондон. Колоніальні органи управління очолював губернатор, який керувався англійськими законами. Законодавчі збори, що обиралися переселенцями, спочатку виконували лише дорадчі функції. Але з посиленням економічної могутності колоній ці органи поступово набували автономії, тобто законодавчі збори могли вносити поправки чи зміни до деяких законів, обирати губернатора тощо.
Прискорений економічний розвиток поселень, розширення і поглиблення у них елементів самоврядування привели до різкого загострення суперечностей між колоніями і метрополією.
З метою обмеження їх економічного зростання і послаблення впливу на економічне життя Англії король в останній чверті ХУП ст. заборонив вивозити з-за океану промислову та сільськогосподарську продукцію. Свій протест проти політики короля та його адміністрації колоністи виразили повстанням 1688- 1689 рр. Результатом цієї боротьби стали ще більше відособлення колоній, вихід їх з-під адміністративного підпорядкування короля, обрання своїх адміністрацій та органів правосуддя.
Економічна і політична відособленість колоній, їх територіально-адміністративна та етнічна консолідація сприяли процесу формування американської нації.
Спочатку переселенці йменували себе відповідно до назви територій, де вони проживали або народилися (віргінцями, пенсільванцями), але згодом вже друге, третє покоління називали себе просто американцями. За етнічним походженням вони складалися з різних національностей, що емігрували з Європи. Але, незважаючи на ці відмінності, протягом ХУП ст. у них почала формуватися спільна культура, яка вбирала в себе кращі зразки культури європейських народів. Спілкування серед американців проходило в основному англійською мовою. Вони створили власну систему початкової та вищої освіти, заснували видавництва газет, журналів, книжок. Паралельно формувалися й місцева, тобто національна, інтелігенція та основи національної культури.
У результаті наприкінці XVII ст. американці мали спільну територію проживання, свою економіку, публічні органи влади, правову, військову, фінансову систему. Поєднувала їх ідеологічна та духовна спільність, яка ґрунтувалася на певних демократичних засадах і традиціях.
Таким чином, у другій половині XVII ст. розпочався процес формування північноамериканської нації, який тривав у наступному столітті й знайшов своє вираження у визвольній боротьбі американського народу (1775-1783 рр.) проти англійського володіння за створення своєї незалежної держави.
1.8. Формування нових світоглядних цінностей
Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.
2.1. Просвітництво: від теорії до практики. Американська війна за незалежність та Велика французька революція
2.2. Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі
2.3. Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму
2.4. Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму
2.5. Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку
Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)
3.1. Еволюція товарного виробництва: виникнення й суть монополій