Національна безпека України - Ліпкан В.А. - 3. Міждисциплінарний підхід до формування націобезпекознавства

При розгляді особливостей формування сучасної науки все більша увага приділяється на зростаючий міждисциплінарний характер найважливіших напрямів дослідження. Міждисциплінарність виступає як один з найважливіших проявів складності. При її аналізі особлива увага звертається на ті напрями досліджень, які виступають як такі, що породжують масу інших, більш часткових досліджень. В якості одного з таких напрямів виступає націобезпекознавство, тому нами і розглядатиметься міждисциплінарний характер націобезпекознавства.

Міждисциплінарність націобезпекознавства виявляє себе передусім у ході дослідження комплексних проблем забезпечення національної безпеки, які для свого аналізу і вирішення потребують залучення методології численних окремих наукових напрямів або наукових дисциплін. У ході націобезпекознавчих досліджень різні наукові дисципліни доповнюють одна одну, утворюючи цілісність аналізу феномену національної безпеки. Кожна з цих дисциплін характеризується своїм підходом і спрямована на вирішення власного "підзавдання". Одні з них стурбовані більше "додатками" і розробленням спеціалізованих теорій національної безпеки, інші — відпрацюванням нових форм виразу знань, треті — врахуванням спадкоємності та розкриття місця, завдань, що вирішується, у загальній системі націобезпекознавства.

На комплексність багатьох проблем звертають увагу багато дослідників. Зокрема, Сачков Ю.В. зазначає, що основні проблеми сучасного наукового пізнання носять комплексний характер.

Розглядаючи особливості комплексних проблем науки, важливо також мати на увазі і загальну особливість наукового пізнання, а саме: у ході розвитку науки відбувається не лише прирощення знань, не тільки розкриття властивостей і закономірностей нового класу матеріальних явищ і процесів, а й відпрацьовуються нові, більш досконалі способи та методи самих наукових досліджень. Відповідно для розкриття природи комплексності націобезпекознавства вельми суттєвим є розгляд питання про те, як вони сприяють збагаченню наукових дій. Вирішення цього питання спирається на аналіз структури наукового пізнання, важливу основу якої складає поділ наукових досліджень на фундаментальні та прикладні.

Постає запитання: до яких наук належатиме націобезпекознавство, фундаментальних чи прикладних?

Фундаментальні дослідження нерідко називаються пошуковими і зазначається, що у процесі цих досліджень трапляється не стільки застосування і модернізація сталих спеціалізованих методів, скільки розроблення суттєво нових. Нерідко фундаментальну науку називають чистою наукою.

З одного боку, виходячи з тенденцій розвитку фундаментальної науки, націобезпекознавство має виробити уніфіковані принципи забезпечення національної безпеки, які дозволять пояснити її феномен як єдино пов'язане ціле. Пізнання даного феномену може бути зведено до кінцевої системи рівнянь, внаслідок чого національну безпеку розглядатимуть простіше, у порівнянні з тим з чого починали.

З іншого боку, виходячи з тенденцій розвитку прикладних наук, націобезпекознавство прагне дослідити різноманітні форми та види складових елементів системи національної безпеки. Розгортання різноманітності розглядається як важлива передумова процесів у Всесвіті. Феномен національної безпеки є невичерпним і набагато складнішим за те, з чого починалося дослідження. Питання джерел і рушійних сил розвитку прикладних наук стосуються не лише утилітарних проблем розвитку виробництва, а й духовних запитів людини.

Розроблення прикладних наук пов'язано із вирішенням практичних завдань. У той же час слід зауважити, що основне призначення прикладних досліджень полягає у дослідженні, а не у розробленні тих чи інших систем безпеки або технологій забезпечення безпеки. Різниця між фундаментальними і прикладними дослідженнями полягає в особливостях вибору напрямів дослідження, виборі об'єктів дослідження, але методи та результати мають самостійну цінність. У фундаментальній науці вибір проблем визначається передусім внутрішньою логікою її розвитку і технічними можливостями здійснення відповідних експериментів. У прикладних науках вибір проблем, вибір об'єктів дослідження безпосередньо пов'язаний із впливом запитів суспільства — технічних, економічних, соціальних завдань.

Міждисциплінарний підхід суттєвим чином ураховує наявність ієрархічної компоненти у самій постановці і вирішенні дослідницьких завдань, їх вирішення виступає як ієрархічна будова моделей відповідних явищ і процесів. Об'єднуючим началом цього рішення є розроблення базової моделі, в якій відображені основні, корінні характеристики цих моделей і процесів.

У націобезпекознавстві базова модель — найпростіші уявлення про національну безпеку, поєднані зі знанням законів дотримання балансу забезпечення інтересів, особи, суспільства і держави. Розвиток науки породжує нові, більш складні базові моделі. Якщо з позицій класичної науки націобезпекознавство виражає висхідний погляд на дискретний аспект будови системи національної безпеки, то синергетична модель — висхідний погляд на безперервний її аспект. Синергетична модель сполучена із уявленням про самоорганізацію і спонтанність, що є принциповим моментом для аналізу складних нелінійних динамічних систем.

Аналізуючи процес становлення націобезпекознавства, слід зважати, що воно е базою, концептуальним ядром для формування прикладних теорій забезпечення національної безпеки. Основним вектором розвитку фундаментальних наук є внутрішні потреби та інтереси самої науки, підтримання гомеостазису та цілісності наукових напрямів про національну безпеку, що досягається шляхом розроблення узагальнюючих ідей і методів пізнання, які характеризують глибинні основи буття. Водночас прикладні теорії спрямовані зовні, на асиміляцію з іншими, практичними видами забезпечення безпеки у тій чи іншій сфері.

Сприйняття науковим загалом матриці формування загальної теорії національної безпеки з її відповідними прикладними теоріями, є рушійним компонентом розгортання спалаху розвитку останніх. Зокрема, проведений мною контент-аналіз літератури з безпеки дав змогу зробити висновок, що переважна частина дослідників на початку XXI століття фокусує увагу на розглядові проблем інформаційної безпеки, що не є дивиною, через формування інформаційного суспільства, а отже і необхідності розроблення адекватних механізмів управління ним. Одним з головних компонентів такого управління є управління самими інтересами представників інформаційного суспільства, тобто управління інформаційної безпекою.

Далі можна навести приклад про збільшення уваги щодо забезпечення особистої безпеки, що стало реакцією на звернення державою уваги на потреби та інтереси окремої людини, яка може бути не задоволена рівнем забезпечення власної безпеки державними структурами. У той же час, маючи закріплене у Конституції право на життя, здоров'я честь та гідність, особисту безпеку громадянин отримав можливість у виборі відповідно до чинного законодавства засобів здійснення такого захисту. Цим можна пояснити активне формування останніми часами недержавної системи безпеки.

Розглядаючи взаємодію фундаментальних і прикладних досліджень, слід підкреслити, що розвиток додатків до фундаментальної теорії до деяких сфер досліджень не є просто дедуктивним процесом виведення нових наслідків з основних посилок теорії. Кожна прикладна теорія національної безпеки характеризується власним специфічним категорійно-понятійним апаратом, закономірностями розвитку, розкриття яких відбуватиметься на базі особливих експериментальних і теоретичних засобів. Водночас поняття і закони націобезпекознавства слугуватимуть основою, базою для приведення усієї інформації і знань про національну безпеку у певну цілісність.

Таким чином, націобезпекознавство виступає не стільки окремою теорією, скільки холістичною системою знань, яка включає в себе чисельні прикладні теорії. Тому одне із завдань націобезпекознавства полягає у формуванні закономірностей та принципів сталого розвитку системи різнопланових знань про національну безпеку в якості цілісної системи, а також розробленні механізмів управління даною системою на підставі наукових критеріїв; розробленні системи допустимих параметрів асиміляції та інтеграції з іншими науковими теоріями та напрямами, які тим чи іншим чином пов'язані із розглядом питань забезпечення національної безпеки. Більш того, націобезпекознавство виступає не лише ядром формування наукових напрямів про національну безпеку, а й цілісноутворюючим науковим напрямом, здатним, зберігати власну специфіку, досліджуючи конкретно визначений об'єкт і предмет дослідження.

З урахуванням викладеного можна зазначити, що прикладні націобезпекознавчі теорії є змістовним наповненням націобезпекознавства, а отже, важливою складовою даного міждисциплінарного напряму дослідження. Націобезпекознавство визначає розроблення досліджень у достатньо широкій сфері — національна безпека — тим самим і загальні особливості постановки і вирішення дослідницьких завдань, тобто стиль націобезпекознавчого мислення у відповідному класі прикладних наукових досліджень. Більше того, націобезпекознавство чинить вплив на усю систему знань про національну безпеку, філософське мислення і систему її цінностей. Націобезпекознавство закладає базис до формування нових та більш фундаментальних принципів будови та еволюції матеріального світу, що веде до їх субординації.

Нині можна чітко спостерігати акцентуацію наукових досліджень на питаннях забезпечення безпеки. Можна навіть казати про своєрідний безпекоренесанс —закономірний процес відродження інтересу до безпеки, обумовлений низкою об'єктивних і суб'єктивних, загальноцивілізаційних та специфічних чинників, які визначають швидкість, спрямованість, глибину та характер процесів у сфері безпеки.

Як наслідок зараз спостерігається тенденція до абсолютизації безпеки як центрального та базового критерію функціонування усього живого. Тому можна казати по вплив даних процесів на світогляд людини і формування нового філософського напряму — безпекоцентризму. Під останнім розуміється форма світогляду, яка ставить на центральне місце забезпечення безпеки об'єкта, через яке опосередковуються усі інші види і форми діяльності, а у більш абстрактному плані функціонування усієї системи. Безпека виступає мірилом при вирішенні будь-яких питань. Можна навіть сформулювати наступну максиму — безпека понад усе, але не будь-якими засобами.

При формуванні націобезпекознавства слід також враховувати зворотні зв'язки. Розширення сфери прикладних теорій національної безпеки чинить вплив і на саме націобезпекознавство. І не можна виключати того факту, що із розвитком перших відбудеться формування наступного узагальнюючого мета наукового напряму, тобто широкий розвиток прикладних досліджень стане імпульсом до формування нової фундаментальної науки. Вельми цікавим у даному плані є моделювання тих прикладних теорій, які стануть цементуючим шляхом формування нового напряму, який опікуватиметься фундаментальними проблемами.

Як справедливо зазначають дослідники міждисциплінарних проблем нові фундаментальні науки розробляються через прикладні дослідження попередніх фундаментальних теорій. Так само як націобезпекознавство в якості фундаментального наукового напряму в сфері національної безпеки формується через прикладні дослідження інших фундаментальних теорій у даній сфері, а також інтеграцію, на підставі методології міждисциплінарного підходу, різноаспектних знань про національну безпеку інших наук і теорій.

У практичному плані формування націобезпекознавства є необхідним, адже воно відіграватиме фундаментальне значення - - на його базі ґрунтуватимуться ті сучасні напрями про національну безпеку, які уособлюють і є субстратом епохи безпекоцентризму.

Одним з важливих напрямів сучасних прикладних досліджень у галузі національної безпеки є застосування її ідей і методів до антропосоціокультурних систем. Також можна акцентувати увагу на завданні по виявленню і розробленню узагальнюючих ідей, на базі яких формуються нові концептуальні уявлення. Застосування нами синергетичного підходу до дослідження системи національної безпеки дозволяє сконцентрувати увагу на тих ідеях, які пов'язані із розкриттям сутності процесів самоорганізації складних нелінійних динамічних систем, пізнанням основ вибірковості, цілеспрямованості процесів функціонування та управління даними системами.

Розвиток фундаментальних наук прямо не пов'язаний із запитами практики, і їх випереджуючий розвиток слугує необхідною передумовою розгортання науково-технічного прогресу. Так само як і націобезпекознавство спрямовано не стільки на пізнання оточуючого світу, а й на задоволення однієї із духовних потреб людини — потреби пізнання. Задоволення і розвиток потреби пізнання трапляється на базі розроблення наукового методу, його теоретичного і експериментального начал, що можна виразити наступною максимою: "Пізнайте безпеку і ви станете вільними".

Внщевикладені міркування щодо значення фундаментальних і прикладних наукових напрямів дозволяють краще розкрити особливості самої постановки і вирішення міждисциплінарних проблем націобезпекознавства.

Націобезпекознавство є основою для синтезу різних наукових напрямів і теорій національної безпеки. Структура прикладних досліджень також містить ієрархічну компоненту і у свою чергу містить теоретичні ідеї та уявлення різного ступеню загальності. На базі прикладної гілки методу досліджень будується подальше чуттєве аналізування дійсності, що є необхідною передумовою розвитку самого націобезпекознавства.

Таким чином можна підбити деякі підсумки. 1. Проблема національної безпеки є з одного боку системною, тобто потребує розгляду національної безпеки в якості системи, а отже застосування системного мислення для її адекватного розуміння; а з іншого комплексною, тобто такою, що охоплює різнопредметні знання. Отже, можна стверджувати, що проблема забезпечення національної безпеки є міждисциплінарною. 2. Із урахуванням тієї обставини, що зараз відсутня цілісна система знань про національну безпеку, постає необхідність відповідно до реалій сьогодення у формуванні такої. Водночас, ураховуючи специфіку об'єкта та предмету: його різно-аспектність, багатоплановість і різнохарактерність, а також міждисциплінарність самої проблеми, постає потреба у формуванні адекватної методології дослідження, яка має носити міждисциплінарний характер. Отже, для дослідження феномену національної безпеки потрібно застосовувати міждисциплінарну методологію. 3. І, нарешті, застосування міждисциплінарної методології дає нам загальні рішення, які можуть бути пристосовані не лише до самого висхідного цілісноутворюючого напряму — націобезпекознавства — а й до інших прикладних теорій у галузі національної безпеки. Отже, можна говорити про міждисциплінарнать самого вирішення проблеми. Таким чином, природно формулюється наступна тріада, котра дозволяє аргументувати міждисциплінарність націобезпекознавства: міждисциплінарна проблема потребує застосування для свого розв'язання міждисциплінарної методологи, і як наслідок, отримання міждисциплінарного рішення.

Певним чином можна казати, що націобезпекознавство виступає мета науковим напрямом, тобто таким науковим напрямом, предметом дослідження якого є інші теорії та наукові напрями про національну безпеку. Дане твердження базується на тому, що націобезпекознавство вивчає систему положень і понять прикладних теорій, встановлює їх межі, принципи формування категорійно-понятійного апарату, тим самим, надаючи змогу більш раціональним способом конструювати їх.

Усе вищесказане дозволяє зробити висновок, що формування націобезпекознавства як холістичної системи знань про національну безпеку є нагальною потребою українства в контексті реалізації політики на євроінтеграцію, котра включає в себе інтеграцію до систем міжнародної і цементування системи загальноєвропейської безпеки. Коло проблем, які вирішує націобезпекознавство є занадто широким, водночас властивий тільки йому об'єкт та предмет дозволяє казати про те, що націобезпекознавство належить до міждисциплінарних наукових напрямів. Більш того, міждисциплінарний підхід виступатиме провідником і життєдайною силою для формування ефективної його методології, яка за своїм змістом і задумом мас стати фундаментальною і висхідною для прикладних наукових напрямів і теорій про національну безпеку.

У свою чергу, націобезпекознавство виступає цілісноутворю-ючим компонентом для прикладних теорій, які характеризуватимуться власними специфічними закономірностями розвитку. Зрештою, націобезпекознавство є міждисциплінарним науковим напрямом і через те, що коло проблем, вирішуваних ним, обумовлене самою їх міждисциплінарністю, а отже і результати конкретних досліджень носять адекватний їм міждисциплінарний характер. Це є ще одним свідченням того, що цілісна система знань про національну безпеку — націобезпекознавство — є міждисциплінарним науковим напрямом.