Геополітика, як більшість дисциплін, що з'явилися на стику століть, виникла на базі трьох наукових підходів:
• цивілізаційного;
• військово-стратегічного;
• теорій географічного детермінізму.
Основоположником цивілізаційного підходу до історичного процесу вважається російський учений — біолог, історик, соціолог, автор книги "Росія І Європа" МЛ. Данільовський (1822-1885). На його думку, головними діючими суб'єктами на підмостках театру історії є не держави або окремі нації, а величезні культурно-релігійні спільності. їх він назвав культурно-історичними типами. Згодом ці спільності, а книга М.Я. Данільовського вийшла в 1868 р., стали називати цивілізаціями.
Наприкінці XIX — початку XX ст. концепція М.Я. Данільовського одержала розвиток у роботах російського філософа К Л. Леонтьева (1831-1891), німецького філософа О. Шпенглера (1880-1936), російського ученого Євразії ПЛ. Савіцкого (1895-1968), його учня ЛЛ. Гумільова (1912-1992). Найдокладніше ж розглянув і розвинув цю концепцію найвагоміший англійський учений-історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975). У своїй багатотомній роботі "Збагнення історії" він надав докладну класифікацію цивілізацій. В особливий тип цивілізації він виділив "православно-російську".
Багато суперечок викликала книга професора Гарвардського університету Семуеля Хантінгтона "Зіткнення цивілізацій?" (1993). Автор стверджує, що в XXI ст. основним джерелом конфліктів стануть не економіка або ідеологія, а цивілізаційні відмінності. Він вважає, що зіткнення цивілізацій стане домінуючим чинником світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями — це і є лінії майбутніх фронтів. Картина світу в XXI ст. бачиться йому як результат взаємодії і суперництва семі-восьмі великих цивілізацій, серед яких буде і православно-слов'янська, котра протистоятиме насильницькій вестернізації.
На думку багатьох учених, що розробляють цивілізаційну теорію, географічні межі цивілізацій визначають межі природного впливу великих держав, сфери їх життєвих інтересів і території військово-політичного контролю. У такому методологічному підході до геополітики є видимою тенденція відвести дану науку із зони географії, зробити її універсальною дисципліною.
Другим джерелом геополітики, як вважають багато учених, були військово-стратегічні теорії.
Визнаними авторами таких теорій вважаються Г. Гроцій, Сунь Цзи, Н. Макіавеллі (1469-1527), Д. фон Клаузевіц (1780-1831), X.. Мольтке (1848-1916) і ін. Але найбільш вплинув на розробку та поглиблення цих теорій зробив американський військово-морський теоретик, історик Альфред Мехен (1840-1914) — автор відомих праць "Вплив морської потужності на історію", "Проблема Азії і її дія на міжнародну політику
Третім теоретичним джерелом геополітики є концепції географічного детермінізму.
Це найбільш давнє джерело пізнання. Ідеї про вплив географічного середовища (клімату, фунтів, річок, морів і ін.) на історію і людину зустрічаємо у Геродота, Гіппократа, Фуки діда, Поліція, Арістотеля та інших античних авторів.
Європейська епоха великих географічних відкриттів стала новим етапом розвитку ідей географічного детермінізму. Французький вчений Жом Боден (1530-1596) у роботі "Шість книг про державу" (1577) знов викликав інтерес до проблеми географічного детермінізму. Ідеї географічного детермінізму знайшли широке розповсюдження в ХУІІІ-ХІХ ст. Особливо популярні вони були у Франції. У роботі "Продух законів" (1748) французький просвітитель, філософ Шарль Монтеськье (1689-1755) головну причину в законодавчому устрої держав, услід за Боденом, бачив в особливостях клімату.
В Англії ці ідеї теж знаходили прихильників, наприклад, історик Генрі Бокль (1821-1862), але найбільшого поширення вони набули в Німеччині: філософ Іоган Готфрід Гердер (1744-1803), географ і природодослідник Олександр фон Гумбольдт (1769-1859) вважали, що найбільше впливає на розвиток цивілізації географія, яка відтворює цілісну картину світу і, зокрема, клімат, ґрунт, географічне положення. Німецький географ Карл Ріттер (1779-1859) стверджував, що існування людини цілком пов'язане із землею — тисячами чіпкого коріння, яке неможливо видерти.
Найбільш докладно ці чинники нарівні з іншими були розвинені німецьким вченим Фрідріхом Ратцелем і шведом Рудольфом Челленом.
1.4. Основні закони геополітики
2. Поняття геополітичної безпеки
3. Загальна характеристика України як суб'єкта геополітики
4. Сучасні загрози геополітичній безпеці
5. Система забезпечення геополітичної безпеки
6. Пріоритетні напрями забезпечення геополітичної безпеки
Висновки
Список рекомендованої літератури
Розділ 6. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ