Національна безпека України - Ліпкан В.А. - 4. Сучасні загрози геополітичній безпеці

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про основи національної безпеки України" до основних загроз національним інтересам і національній безпеці в зовнішньополітичній та внутрішньополітичній сферах належать:

у зовнішньополітичній сфері:

посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

у внутрішньополітичній сфері:

порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції, законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України;

можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад;

загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України;

структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці.

Сучасні світові цивілізації як загроза

геополітичній безпеці України

Концептуально загрози геополітичній безпеці України слід розглядати крізь призму глобальних проблем сучасності, котрі знаходять свій вияв у існуванні та стратегії просування інтересів світових цивілізацій, передусім: західно-християнської, східно-православної, мусульманської, індуїстської и буддистсько-тихоокеанської.

Під світовою цивілізацією будемо розуміти найвищу стадію розвитку народу, який оволодів концептуальними знаннями і значним простором, який забезпечує йому стійкий розвиток в глобальному історичному процесі.

Так на просторі західно-християнської цивілізації відсутній необхідний запас сировини для промисловості, через що концепція її розвитку зазнає труднощі. Основною економічною зброєю цієї цивілізації виступає позиковий відсоток. Економіка побудована на основі фінансового капіталу. Звідси стає зрозумілим, її певна агресивність у боротьбі за життєвий простір з метою підпорядкування багатих сировиною регіонів своїй волі на основі уніфікації концепції розвитку — "вільний світ гарант — прав людини". Світова латентна еліта продовжує в прискореному темпі ліквідовувати національні перегородки у натовпі. Причому як основний засіб для цього виступає міграція народів Азії і Африки, зміна політики вступу до НАТО, наслідком чого є його розширення. Як Центр-Лідер тут виступає провідник вестерністської цивілізації — США.

Більшість країн цієї цивілізації входять до складу військового блоку НАТО — військової організації цієї цивілізації. Однак розширення НАТО та прийом до його складу країн колишнього ОВД, спіткало США до заяви про необхідність перегляду власного статусу і взагалі ролі США у НАТО. Більш того, концепція розвитку даної організації передбачає зміну як самої назви, так і основної спрямованості її діяльності.

Окремо слід говорити про відсутність будь-яких гарантій щодо незастосування акцій впливу на політику країн, що входять до цього блоку.

Німеччина прагне стати провідною державою Європи, що не подобається США і Франції.

Інтенсивне проникнення І тали на Балкани через Албанію зовсім не подобається Німеччині, Франції і Греції.

Між Грецією і Туреччиною існують непримиренні суперечності через Кіпр.

Після розпаду СРСР у середині 90-х рр. Греція вже офіційно визначила в своїй новій військово-політичній доктрині ворогом номер один — Туреччину.

Нарешті Греція хворобливо сприймає будь-яке зближення інших країн з Македонією і демографічну експансію мусульман на Балканах. Військово-політична активність цієї цивілізації виявляється як в "розширенні НАТО на Схід", так і в прагненні замінити ООН на НАТО при розв'язані світових проблем, що викликає напруженість у взаєминах з іншими цивілізаціями. Ця цивілізація економічну експансію підкріплює військово-політичною.

Відтак, вступаючи до НАТО Україна з одного боку, приєднається до вже оновленого НАТО, акцент в арсеналі застосування засобів якого може бути змінено, а з проголошенням наміру США до зміни свого статусу та формату участі у цій організації її вплив на міжнародну ситуацію зменшуватиметься. З іншого боку, вступаючи до НАТО, України не позбувається проблем з країнами, що входять до нього, і передусім із Туреччиною, яка має територіальні зазіхання на півострів Крим. Відтак членство в НАТО не розв'яже внутрішніх проблем між її учасниками, втім додасть проблем із взаєминами з Росією. Отже, вступ України до НАТО слід розглядати прагматично і раціонально, без зайвого пафосу і переоцінки власної користі. НАТО стоїть на порозі реформування, тому участь України у даній організації має розглядатися з урахуванням тих обставин, щоб не зашкодити національній безпеці, оскільки вступаючи до нового, ще невідомого, ми не можемо прогнозувати користь і вигоду, втім маємо однозначний мінус — погіршення стосунків із Росією, котра є системостворюючим компонентом наступної цивілізації — східно-православної.

Східно-православна цивілізація найбільш молода з тих, що розглядаються, відроджується з руїн СРСР і системи соціалізму. Раніше деякі моменти цієї цивілізації були видимими в політичних устремліннях СРСР. Ця цивілізація поки не має відпрацьованої концепції розвитку і в кінці XX століття в ній поки йде процес формування концепції розвитку на базі цінностей західно-християнської цивілізації.

Мусульманська цивілізація (ісламський світ), або як її часто називають "мусульманський світ", через традиції Корану не має в своєму розпорядженні сучасно освіченого населення — відсутній необхідний набір знань. Проте можна припустити, що поступово цей недолік буде усунений. Річ у тому, що у складі цієї цивілізації є різні народи і різні схеми структурного управління — різні державні форми і це дозволяє освоювати їм ефективно різноманітні знання (Ірак — хімія, біологія; Пакистан — ракетно-ядерна зброя; Іран — ядерна енергетика і ін.). Проте маловірогідно, що в найближчому майбутньому мусульманська цивілізація зможе відкрито вступити в боротьбу за панування навіть на рівні регіону, оскільки в її складі поки немає Центру-Лідера, здатного очолити цю боротьбу. Араби розділені державними кордонами і локальними інтересами, іранський народ поки не має необхідного авторитету у арабів, турки взагалі прагнуть грати роль Західної Держави в мусульманській цивілізації, а величезна Індонезія прагне інтегруватися не з Ісламським світом, а грати самостійну роль в своєму регіоні. Поки йде активна боротьба за лідерство, якій немає кінця (у 60-х рр. Єгипет, в 70-80-х рр. Лівія, 80-90-х Ірак і Іран, 90-х Пакистан і т.д.). Ймовірно, до встановлення Центру-Лідера, якісь серйозні погрози іншим цивілізаціям вона створити не зможе. Крім того, контрольований цією цивілізацією простір достатньо великий і проблеми її внутрішнього розвитку превалюють над зовнішніми її проблемами, особливо це стало помітно, коли світовим правителям вдалося увігнати в 1948 році в її, достатньо монолітне тіло чужорідний елемент — Ізраїль і активізувати християнську конфесію в Лівані. Це породило непримиренний конфлікт між Ізраїлем і арабськими країнами, Іраном, Суданом. З іншого боку натягнуті відносини Ірану і Туреччини мають непримиренний характер і сягають корінням у XIV-XV століття. Через це ісламська Туреччина ближче до Ізраїлю, ніж до арабських країн. Ідеологічне прагнення Туреччини створити Великий Туран суперечить інтересам Ірану й України. Нарешті світський іслам Туреччини непримиренний з фундаменталізмом ісламу Ірану. Активна міжнародна позиція України, яка звільнилась з пут розгляду лише власних проблем, свідчить про наявність інтересів щодо арабських країн. Передусім для України є вигідним будь-які конфліктні ситуації між Туреччиною та іншими країнами, зокрема Росією та Іраном, оскільки саме Туреччина є найбільш небезпечним противником на геополітичній арені для України.

Поки Росія ще зберігає політичні інтереси на Кавказі сформовані в рамках СРСР і тому для неї однаково неприємні, як прагнення Ірану до Азербайджану, так і спроба проникнення Туреччини на Північний Кавказ.

Треба відзначити і те, що СРСР, приблизно з моменту свого виникнення, постійно намагався стати Центром-Лідером для цієї цивілізації. Це прагнення мало під собою ґрунт, оскільки ісламський простір в СРСР завжди був значним. Проте навіть в найкращі роки СРСР вдавалося стійко контролювати не більше 50 % мусульманської цивілізації через вузькість державної ідеологи. Саме боротьба за контроль над цією цивілізацією і постійно зіштовхувала СРСР із Заходом. Треба думати, що ця боротьба не закінчилася і тимчасовий вакуум після відходу СРСР не змогла зайняти ніяка інша сила. Ймовірно, прихід туди Росії призведе до зародження своєрідного Центру-Лідера цієї цивілізації. Мусульманська цивілізація є найбільш близьким історичним сусідом російсько-православної цивілізації. Тому ступінь їх взаємозв'язків досягає рівня взаємопроникнення. Досить послатися на два приклади. Релігійна і філософська думка Росії не одного разу намагалася теоретично обґрунтувати єдині позиції двох конфесій ("Питання митрополиту Санкт-петербурзькому і Ладозькому Іоанну й ієрархи російської православної церкви" СПб. 1993-1996 г. Що вийшла за підписом

"Внутрішній Предіктор СРСР" — найбільш фундаментальна політика в цьому ряду). Цивільна адміністрація і військові чини часто використовували своїх людей для трактування Корану. Спеціальні державні структури готували з місцевого населення ці кадри на рівні зброї 3-пріоритету, безкровно вирішували більш конфліктні питання. На жаль, радянська атеїстична система виключила широку підготовку цих фахівців на рівні військово-політичних училищ і академій — результати видно по розвитку конфліктів у Середній Азії і на Кавказі, особливо в Чечні, де застосовують у масовому порядку зброю 5-6 пріоритету і з розумінням говорять, але не використовують 4-й пріоритет.

Індуїстська цивілізація має обмежений простір на суші і проблеми перенаселення не дозволяють поки забезпечити необхідний рівень освоєння знань всім народом, для якого пошук "хліба насущного" найважливіше. Проте освоєння ракетно-ядерних технологій до 1998 року показало, що, не дивлячись на величезні труднощі динамізм розвитку цієї цивілізації наростає. Разом з тим, у цієї цивілізації немає повного набору енергосировинних ресурсів, але Центр-Лідер є — Індія. Вказані вище обставини дають підставу припускати, що її розвиток може в перспективі носити характер і силового розширення життєвого простору. Між Індією і Пакистаном існує з початку утворення цих країн постійний конфлікт на релігійному ґрунті через штат Джамму і Кашмір. Поява ядерної зброї в цих країнах ймовірно понизить інтенсивність їх протистояння. Суперечності Індії і Китаю в даний час майже зійшли нанівець.

Буддистсько-тихоокеанська цивілізація має значно більші просторові розміри за попередню, але всі її проблеми властиві і даній цивілізації. Величезна чисельність населення і в цій цивілізації створює дефіцит простору на суші, проблеми перенаселення і недолік ресурсів енергосировини. Остаточно Центр-Лідер тут не визначений, але на цю роль претендують Китай і Японія. Така подвійність відносно Центру-Лідера пояснюється багатьма чинниками і перш за все різними ідеологічними концепціями. У Китаї буддизм і конфуціанство поки приховані за національним комунізмом, який багато узяв, перш за все, від конфуціанства. У Японії також дві релігії — буддизм і синтоїзм. Як і у попередньої цивілізації особливості ЇЇ розвитку можуть у перспективі носити характер силового розширення життєвого простору, вірніше, закріплення після проведення демографічної експансії. Між Китаєм і Японією йде таємна боротьба за лідерство в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, звідки вони спільними зусиллями поступово витісняють інші цивілізації. Нарешті Китай в цьому регіоні проводить активну демографічну експансію з основним напрямом на Південь (творцем цієї політики був ще Мао Цзедун). Велике побоювання викликає в Японії і перспектива створення єдиної Кореї, військова і економічна потужність якої могла б порушити баланс сил. Подвійність і невизначеність Центру-Лідера дозволяє іншим цивілізаціям робити прямий вплив на неї. При цьому між Росією і цими країнами існують локальні суперечності (недостатня відрегульованість демографічних питань з Китаєм і територіальні претензії Японії на частину Південних Курил), а холодні і труднодоступні її території в цьому регіоні не можуть сприяти масовій демографічній експансії з цих країн. Нарешті й економічні інтереси російсько-православної цивілізації в цьому регіоні невеликі.

Можна вважати, що епоха прямих силових зіткнень між цивілізаціями з використанням зброї 6-го пріоритету пішла в минуле. В найближчому майбутньому найвірогідніше боротьба між ними вестиметься зброєю вищих світоглядних пріоритетів. Причому в кожній з цивілізацій, що розглядалися вище, будуть свої спонукальні до боротьби причини. Для західно-християнської — це боротьба за сировину, для Індуїстської і Буддистсько-тихоокеанської — боротьба за простір для вирішення, в першу чергу, демографічних проблем. Для російсько-православної і мусульманської цивілізації внутрішні проблеми превалюватимуть над зовнішніми (придбання нових знань і спроби локальних поліпшень). Разом з тим треба завжди пам'ятати, що міцність всіх цих цивілізацій різна і завжди є слабкі ланки, використовуючи які Україна може творити власну стратегію безпеки.