Забезпечення воєнної безпеки України є одним з важливих напрямів діяльності держави. Головною метою в даній області є забезпечення можливості адекватного реагування на загрози, які можуть виникнути в XXI ст., при раціональних витратах на національну оборону.
У рішенні проблеми забезпечення воєнної безпеки держави може бути декілька підходів.
Перший базується на концепції примату міжнародного права у військовій політиці держав і військових союзів. Ця концепція виходить з того, що сила зброї як гарант безпеки повинна бути замінена безумовним виконанням міжнародних правових норм, широкою співпрацею і довірою, відповідністю певним стандартам (чи то європейським, чи то НАТО тощо). Частина цієї концепції, спрямована на запобігання війн невоєнними засобами. Саме така концепція підтримується сучасним керівництвом України.
Другий підхід до забезпечення воєнної безпеки базується головним чином на силі, що виражається в безперервному прагненні створити й володіти в умовах мирного часу військовим потенціалом, адекватним існуючим і прогнозованим загрозам для національних інтересів.
Будучи прихильницею першого підходу до забезпечення воєнної безпеки, Україна має враховувати реалії сучасного світу, коли методи силового тиску, воєнних загроз і прямого застосування воєнної сили належать до арсеналу засобів досягнення державами своїх політичних та економічних цілей. Ця обставина має враховуватися політичним керівництвом нашої держави, оскільки складає для України єдино прийнятний наразі інтегрований підхід до забезпечення воєнної безпеки.
Суть даного підходу полягає в приматі правових, дипломатичних і інших невоєнних засобів запобігання війні з одночасним володінням силових військових структур, що володіють потенціалом оборонної достатності. Під цим потенціалом слід розуміти такі військові сили, які за мінімальних витрат на їх зміст в мирний час, здатні забезпечити стримування можливого агресора від розв'язування війни, а у разі нападу — здійснити стратегічне розгортання і відбити агресію. Іншими словами, зміст сучасної концепції побудови Збройних сил України полягає у тому, щоб, з одного боку, надійно забезпечити захист спектру українських національних інтересів в цілому, а з іншого — бути мінімально обтяжливими для економіки країни.
Реалізація даної концепції ґрунтується на наступних принципах:
• дотримання основоположних принципів і норм міжнародного права, які органічно взаємозв'язані і доповнюють один одного;
- розгляд в якості партнерів усіх держав, чия політика не завдає шкоди національним інтересам і безпеці України, а також не створює умови для її завдання і не суперечить Статуту ООН;
• чітке дотримання чинних договорів в області обмеження, скорочення і ліквідації звичайних озброєнь, сприяння їх реалізації, забезпеченню режиму, що визначений ними;
• сприяння всесвітньому розширенню заходів довіри у військовій області, включаючи взаємний обмів інформацією військового характеру, узгодження воєнних доктрин, планів і заходів військового будівництва, воєнної діяльності.
Таким чином, головними цілями забезпечення воєнної безпеки України стає запобігання, локалізація і нейтралізація воєнних загроз.
Стратегічна мета забезпечення воєнної безпеки України — створити і підтримувати таке політичне, міжнародне і військово-стратегічне становище країни, яке б виключало можливість для будь-якої держави або союзу держав шляхом будь-яких видів дії послабити роль і значення України як суб'єкта міжнародних відносин, змінити вектор ЇЇ соціально-економічного розвитку, завдати або створити умови для завдання шкоди її національним інтересам.
Забезпечення воєнної безпеки базується на наступних принципах:
• побудова системи воєнної безпеки має відбуватись відповідно до існуючих загроз та небезпек як національній безпеці в цілому, так і воєнній зокрема;
• єдність, взаємозв'язок і збалансованість усіх видів безпеки, зміна їх пріоритетності залежно від ситуації, що змінюється;
• пріоритет політичних:, економічних, інформаційних засобів забезпечення воєнної безпеки;
• підпорядкованість діяльності елементів системи воєнної безпеки держави Конституції і законам України;
• висунення реальних (за часом, ресурсами, силами і засобами) завдань;
• вжиття силових заходів (у тому числі і з використанням воєнної сили) виключно на основі норм міжнародного права, в суворій відповідності до чинного національного законодавства адекватно необхідності забезпечення реалізації національних інтересів;
• здійснення управління силами і засобами забезпечення воєнної безпеки відповідно до чинного законодавства із чітким розподілом компетенції між органами державної влади України і органами місцевого самоврядування;
• забезпечення цивільного демократичного контролю над Збройними силами України.
Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" основними напрямами забезпечення воєнної безпеки є:
• прискорення реформування Збройних сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності забезпечувати реалізацію національних інтересів у будь-якій сфері життєдіяльності;
• перехід до комплектування Збройних сил України на контрактній основі;
• здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;
• посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів;
• активізація робіт з утилізації зброї;
• впровадження системи демократичного цивільного контролю над Збройними силами України;
• забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;
• дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;
• боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;
• поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами.
Окрім цього, з урахуванням аналізу існуючих і потенційних загроз та небезпек національній безпеці України доцільно окреслити й інші напрями забезпечення воєнної безпеки:
• створення сприятливих зовнішньополітичних умов для оборони країни;
• визначення пріоритетних національних інтересів у області воєнної безпеки, комплексу політико-дипломатичних і інших невоєнних засобів і способів її забезпечення;
• здійснення розвідувальної і контррозвідувальної діяльності;
• організація військово-політичного і стратегічного керівництва обороною країни, збройними силами та іншими військами;
• формування безпекового законодавства у воєнній сфері;
• створення необхідної економічної і науково-технічної бази для надійної оборони;
• підготовка території країни до оборони;
• підтримка Збройних сил і інших силових структур, що залучаються до оборони, в стані високої боєздатності, бойової і мобілізаційної готовності до збройного захисту країни;
• розвиток воєнної науки і військового мистецтва;
• підготовка високопрофесійних кадрів у воєнній сфері;
• організація функціонування багаторівневої освіти для військовослужбовців;
• зміцнення і розвиток оборонно-промислового комплексу. Рішення будь-яких питань в рамках проблем воєнної безпеки
має здійснюватися одним органом (системою). Це дозволяє вирішувати всі виникаючі в рамках безпеки держави проблеми, починаючи від моменту їх виникнення до повного (в кращому разі) усунення причини, що її викликала.
З метою аналізу можливих загроз, вироблення заходів, способів і засобів їх усунення, а також реалізації безпосереднього усунення виникаючих загроз в державі існує система, що здійснює збройний захист його інтересів. На дану систему покладаються наступні функції:
• виявлення і прогнозування зовнішніх і внутрішніх загроз усій системі національних інтересів, а також життєво важливим об'єктам воєнної безпеки;
• здійснення комплексу оперативних, тактичних і стратегічних заходів з їх попередження і нейтралізації;
• створення і підтримка в готовності сил і засобів забезпечення воєнної безпеки;
• управління силами і засобами забезпечення воєнної безпеки в повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях;
• здійснення заходів щодо відновлення нормального функціонування об'єктів воєнної безпеки;
• участь у миротворчих місіях відповідно до норм міжнародного права;
• участь у заходах щодо забезпечення воєнної безпеки за межами країни на користь останньої, відповідно до укладених міжнародних договорів.
Основними умовами формування системи воєнної безпеки є:
• необхідність безперервного прогнозування і аналізу воєнних небезпек (загроз) для існування особи, суспільства і держави;
• економічна можливість держави утримувати систему забезпечення воєнної безпеки;
• наявність у структурі держави збалансованих у своїй діяльності державних інститутів (законодавчих, виконавчих і судових);
• наявність координуючого органу функціонування всієї системи забезпечення воєнної безпеки (Ради Безпеки ООН).
2.2. Складові системи воєнної безпеки і їх повноваження
2.3. Аналіз стану системи воєнної безпеки
3. Перспективи розвитку і шляхи вдосконалення системи воєнної безпеки України
3.1. Основні напрями реформування Збройних сил України
3.2. Особливості реформування Збройних сил України
3.3. Проблеми реформування Збройних сил України
Висновки
Список рекомендованої літератури
Розділ 8. СТРАТЕГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН