Національна безпека України - Ліпкан В.А. - Розділ 8. СТРАТЕГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Мистецтво безпеки —

знання світогляду супротивника

В. Ліпкан

Вступ

Останнім часом все більше зростає розуміння взаємозалежності природи і суспільства, людини і суспільства, людини і держави. Формування постіндустріального суспільства зумовило актуалізацію проблем забезпечення безпеки людини, природи, суспільства і держави як єдиного організму. Разом з цими процесами відбувається процес формування постмонополярного світу, що докорінно змінює пріоритети та взагалі підходи як до розуміння сутності національної безпеки, так і до можливих методів її забезпечення.

Сутність цих підходів, які мають бути наділені всезагальністю і обов'язковістю знаходить свій вираз у керівних документах у галузі національної безпеки, основним серед яких є концепція національної безпеки.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України від 16 січня 1997 року у свій час в цілому достатньо повно визначала напрями політики в області забезпечення національної безпеки. Вона містила методологічну основу побудови і функціонування системи національної безпеки. Разом з цим, за останні роки відбулися значні зміни в Україні і в світі в області внутрішньої і зовнішньої політики, що зумовлює необхідність внесення низки суттєвих методологічних коректив, які не були враховані при прийнятті Стратегії національної безпеки України у лютому 2007 року.

Останніми роками політична і соціально-економічна ситуація в країні суттєво стабілізувалася. Формування двопалатного парламенту і парламентсько-президентської республіки дозволить сформувати нову систему влади і ефективно діючий механізм державного управління. Керівництвом країни активно здійснюється підтримка сфер культури, науки і освіти. Саме ці обставини, а також динамічні процеси формування пової геостратегічної реальності висувають нові проблеми, які потребують відповідних державних заходів із захисту інтересів особи, держави і суспільства.

У найбільш загальному плані під концепцією національної безпеки слід розуміти систему офіційно прийнятих сучасних поглядів держави на потреби, цінності, інтереси особи, суспільства і держави, загрози їм, а також напрями, засоби і способи їх забезпечення в умовах дії реальних і потенційних загроз. Концепція національної безпеки становить собою комплекс основних теоретичних положень, спрямованих на розкриття сутності національної безпеки у конкретних історичних умовах через наукове обґрунтування її цілей, завдань, принципів, форм, структури і забезпечуючих елементів.

Вона має структурно складатися із наступних елементів:

• розкриття геостратегічної позиції держави в світі;

• визначення національних цілей та інтересів;

• окреслення союзників і партнерів;

• визначення реальних і потенційних загроз національній безпеці;

• визначення механізму (цілі, функції, принципи та методи) управління системою національної безпеки;

• окреслення політики національної безпеки та основних напрямів її забезпечення;

• визначення статусу держави та загальної стратегії забезпечення національної безпеки (оборонна, активна оборонна, наступальна тощо).

Зростання масштабів транснаціональної організованої злочинності, особливо міжнародного тероризму та екстремізму, розповсюдження вогнепальної зброї і зброї масового ураження, наркоторгівля, загострення енерго-ресурсних проблем і взагалі екологічні проблеми чинять суттєвий вплив не лише на усю світову спільноту, а й на Україну зокрема. Загальні проблеми людства: виснаження ресурсів, швидке зростання народонаселення, забруднення навколишнього середовища і масові міграції людей є також і проблемами України, що певним чином ускладнює вироблення концептуальних підходів до політики національної безпеки.

У той же час від вірного обрання вектору розвитку конкретної держави, концептуального підходу до політики національної безпеки залежить життя не лише громадян окремої країни, а й загально-цивілізаційний процес розвитку людства. Саме тому знання сучасних концептуальних підходів до забезпечення національної безпеки різних держав є необхідним: 1) будь-якому політику і державному діячеві різного масштабу — для відпрацювання конкретних напрямів політичної, економічної, організаторської та іншої діяльності та втілення їх в життя як на загальнодержавному і регіональному, так і міжнародному рівнях; 2) народним депутатам України для відпрацювання і прийняття методологічно вірних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в галузі національної безпеки, передусім Концепції національної безпеки України.

• Через це, враховуючи прийняття 19 червня 2003 року Закону України "Про основи національної безпеки України", нижче будуть проаналізовані напрями управління національною безпекою в зарубіжних країнах. Причому автор не претендує на повне використання фактологічного матеріалу з цих питань, втім окреслює лише базові підходи, необхідні для розуміння політики безпеки тієї чи іншої держави. Органічним завершенням дослідження даних питань є застосування отриманих знань щодо формування механізмів оптимізації ефективності управління національної безпекою України. Відтак дане дослідження не абстрагується від проблем безпеки України, і не занурюється в догматичне окреслення напрямів безпеки тих чи інших країн, а є тісним переплетенням між ними, намічає шляхи для розуміння мотивів напрямів безпеки.