Національна безпека України - Ліпкан В.А. - Список рекомендованої літератури

Аналіз зарубіжного досвіду управління національною безпекою надає можливість зробити наступні висновки, котрі можуть буди корисними для формування українського націобезпекового законодавства.

1. Концепція національної безпеки має бути висхідним документом у сфері управління національної безпеки. Такий підхід репрезентують такі країни, як США, Росія, Монголія, Молдова, Естонія, Білорусь тощо.

2. Положення стосовно управління національною безпекою у конкретних сферах життєдіяльності мають розвивати відповідні доктрини (Доктрина інформаційної безпеки, Доктрина воєнної безпеки, Доктрина геополітичної безпеки тощо).

3. У Концепції слід чітко визначити національні інтереси, шляхи формування державної політики, пріоритети, вектори зосередження головних зусиль.

4. Необхідно не лише зазначати на таких суб'єктів управління національною безпекою як громадяни та громадські організації, як це зроблено в Законі України "Про основи національної безпеки", КНБ Росії, Білорусі тощо, а визначити необхідність і органічну обумовленість формування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки, а отже, внести до переліку суб'єктів забезпечення національної безпеки: органи самоорганізації населення, приватний нотаріат, адвокатуру, громадські об'єднання тощо, передбачивши конкретні форми їх участі. Вдалим прикладом цього є КНБ Молдови, Китаю тощо.

5. Монополія на управління національною безпекою — атавізм тоталітарних держав. Ніхто не забирає у держави права здійснювати загальну координацію забезпечення національної безпеки, ініціювати залучення громадян до тих чи інших заходів, втім держава не має права забирати права у громадян на вільний вибір в рамках закону засобів і суб'єктів власного захисту лише за державними інституціями.

6. Необхідно витримувати домірність між ціною і ризиком, які можуть бути витрачені на захист національних інтересів зі ступенем їх важливості: успішна політика національної безпеки має бути заснована на дотриманні розумного балансу між її цілями і можливостями для їх досягнення. Причому даний принцин розповсюджується для вирішення як зовнішніх, так і внутрішніх завдань. Політика Франції, коли будь-які інтереси захищаються якнайбільшими силами та засобами є не досить ефективною і раціональною.

7. Слід передбачити механізм розповсюдження на європейському континенті української мови й українських цінностей, що слугуватиме запорукою її органічного не лише входження, а н формування системи загальноєвропейської безпеки, а згодом і формування європейською цивілізації, системостворюючим елементом якої має виступати Україна.

8. Необхідно передбачити взаємодію із розвідками інших країн і передусім у рамках Західноєвропейського і Північноатлантичного союзу. Позитивним є досвід Росії, яка у концепції прямо зазначає на важливість використання розвідки та контррозвідки для забезпечення національної безпеки.

9. Доцільно розробити критерії важливості при диференціації національних інтересів, застосовуючи принцип домірності.

10. Постає потреба у перегляді векторів небезпеки: на сучасному етапі найбільшу загрозу для України становлять зовнішні загрози. Прикладом, бензинова криза у травні 2005 року, хоча і мала внутрішні ознаки, такими вони були лише за формою, за змістом вони були зовнішніми, оскільки стали проявом політики Москви щодо Києва. Відтак, причинами внутрішніх проблем почасти стали виступати зовнішні чинники.

11. Слід передбачити конкретну адресність інформації та аналітики, отриманих розвідспівтовяриством, та їх безпосередній вплив на прийняття рішень у сфері національної безпеки. З цією метою потребує перегляду статус та призначення РНБОУ, яка має виконувати не лише функції координації та контролю, а й організації та реалізації заходів у сфері управління національною безпекою.

12. Доречно структурувати напрями управління національною безпекою із характером загроз. Позитивним у даному плані є використання досвіду Білорусі.

13. Корисним е зазначення на можливості використання м'якої сили для досягнення українських національних інтересів.

14. Доцільно, в контексті реалізації політики євроінтеграції, констатувати про необхідність участі України у формуванні нових та участі в уже створених системах колективної міжнародної та глобальної безпеки. Причому національна безпека України має розглядатися як частина міжнародної та загальноєвропейської безпеки.

15. Слід виділити проблеми багатофакторності впливу на сучасну ситуацію в світі, обумовлену революцією в області технології, засобів зв'язку; сфері організаційних структур, у відносинах між країнами, урядом і народом в окремих країнах; у здатності багатонаціональних корпорацій та інших неурядових організацій чинити вплив на хід розвитку подій на міжнародній арені.

16. Здатність ефективного управління системою національної безпеки має бути на пряму пов'язана зі здатністю ефективної координації різних відомств, державних і недержавних інституцій, які забезпечують або сприяють в забезпеченні національної безпеки.

17. Ключовим, і це має бути відображено у КНБ, має стати переоцінка ролі аналітичних центрів, які у майбутніх системах безпеки будь-якого рівня гратимуть найголовнішу роль. Вірна інформація стосовно системної безпеки України дозволятиме приймати ефективні управлінські рішення, котрі слугуватимуть реалізації національних інтересів, передусім за кордоном.

18. Україна, вбачаючи себе природним компонентом архітектури загальноєвропейської системи безпеки, ураховуючи неефективність дії ОБСЄ, має задекларувати у КНБ те, що вона виступає за формування нового сильного міждержавного утворення з метою формування і реалізації політики європейської безпеки. Одним з дійових інструментів для реалізації даної ідеї є підписання Україною нових договорів колективної безпеки зі своїми партнерами.

19. З урахуванням важливості внутрішньополітичної стабільності слід зосередити увагу на таких чинниках, як: рівень довіри до структур державної влади і соціально-політична стабільність суспільства, які мають розглядатися у тісному взаємозв'язку.

20. Загалом концепція має спиратися не лише на загально визнані, гуманні цінності, а й передусім враховувати національні особливості України. Корисним для використання є досвід Монголії, в концепції національної безпеки якої розглядається безпека монгольської культури та способу життя

21. Вважається доцільним визначити у концепції складові елементи національної безпеки (особиста безпека, державна безпека, суспільна безпека) та окреслити зміст і основні завдання у кожній з них. Позитивний досвід цього можна запозичити з КНБ Росії, Монголії. Це є важливим моментом для відтворення конкретних інтересів особи, суспільства і держави, формування механізму взаємоузгодження їхніх інтересів на підставі концепції національного інтересу.

22. Доцільним є окреслення кола суб'єктів, які сприяють забезпеченню національної безпеки, їх завдань та форм сприяння. Це стане конкретним втіленням положень про участь у забезпеченні національної безпеки громадян і громадських об'єднань. Досвід цього є в КНБ Молдови.

23. Розглядаючи принцип неподільності безпеки як один з базових при формуванні загальноєвропейської системи безпеки, Україна має виходити із власних національних інтересів: стабільна Європа потрібна стабільній Україні.

24. Концепція має закласти фундамент для формування докт-ринального мислення і слугувати базою для підготовлення доктри-нально-управлінських, а не адмініструючих документів в сфері управління національною безпекою.

25. У контексті реалізації концепції на євроінтеграцію має знайти відображення механізм не лише інституціонального, а й громадянського контролю за діяльністю системи забезпечення національної безпеки.

Знання психології як противника, так і товариша допомагає зрозуміти характер концепції національної безпеки, політику безпеку держави. Відтак більш глибоке опанування основних положень безпекової політики зарубіжних країн сприятиме усвідомленню слабких і сильних сторін, що має бути використано для формування сильної системи національної безпеки України. Остання в свою чергу стане запорукою реалізації національних інтересів не лише в межах України, а й за кордоном. Відтак безпека прокладає шлях для процвітання.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Основні положення стратегії національної безпеки США.

2. Історичне підґрунтя формування концепції безпеки Китаю.

3. Післявоєнна політика безпеки Німеччини.

4. Політика безпеки Франції.

б. Основні положення державної стратегії Японія у XXI столітті.

6. Концепція національної безпеки Монголії.

7. Концепція національної безпеки Республіки Молдова.

8. Концепція національної безпеки Республіки Білорусь.

9. Концепція національної безпеки Російської Федерації.

Завдання для самопідготовки

1. Окресліть зміст формування євразійської цивілізації.

2. Проаналізувавши зміст концепцій національної безпеки, складіть власний проект концепції національної безпеки України.

3. Окресліть зміст періодизації світових цивілізацій.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

1. О Концепции национальной безопасности Российской Федерации: Указ Президента Российской Федерации от 10.01.2000 р. Ms 24 // Собрание законодательства РФ. — 2000. — № 2. — Ст. 170.

2. О Совете Безопасности Российской Федерации: Указ Президента Российской Федерации от 25.06.96 р. № 1102.

3. National Strategy for Homeland Security: Office of Homeland Security, July 2002.

Доктринальні джерела

1. Deacon Л. The Chinese Secret Service. — New York, 1976.

2. The Mongolian Journal of International Affairs, 1995, N° 2

3. Баграмов Э. Евразийство — национальна идея России? // Обозреватель. — 2001. — N° 9.

4. Белая книга российских спецслужб. — 2-е изд., переработанное. —-М.: Междун. неправительственная науч.-исслед. и образов, орг-ция "РАУ-Корпорация", 1996. — 281 с.

6. Загарян П, Стратегия развития России в восточносредиземноморс-кой цивилизации // Обозреватель. — 2000. — № 7.

в. Котляр М.Ф. Давая історія України // УЇЖ. — 1996. — 2. — С. 142; Толочно П. Я. Київська Русь // УЇЖ. — 1996. — № 6.

7. Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе. — Л., 1985.

8. Ліпкан В А. Сучасні загрози національній безпеці України: доктрина пантуранізму // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 168-176.

9. Ліпкан В А Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. — К.: Текст, 2003. — 600 с.

10. Ловмянський X. Русь и норманны. М., 1985. С. 230-245; АвдусинДА. Современный антинорманизм // Вопросы истории. 1988. Ма 7. С. 23-24.

11. Мавродин В.В. Образование Древнерусского государства и формирование Древнерусской народности.

12. Музиченко ПЛ. Історія держави і права України: Навчальний посібник. — К.: Знання, КОО, 1999.

13. Накасонэ Я. Государственная стратегия Японии в XXI веке / Пер. с японск. — М.: НОТАБЕНЕ, 2001. — 312 с.

14. Новосельцев АЛ. Древнейшие государства на территории СССР: Некоторые итоги и задачи изучения // История СССР. — 1985. — Me 6.

16. Подколзин Д., Шатров А Пантуранизм — глобальный вызов России // Обозреватель. — 2001. — № 11. — С. 21.

16. Шаскольский ИЛ. Антинорманизм и его судьбы // Проблемы отечественной и всеобщей истории. — 1983. — Вып. Na 7.