Основи сучасної політології - Цюрупа М.В. - 2.6.2. Поняття, структура та основні концепції політичної системи в політологічній науці

Друге питання теми продемонструє нам неоднозначність підходів до виявлення суттєвих ознак та місця системи політичного життя. У політичній науці склалось декілька наукових концепцій політичної системи.

Марксистська політологічна парадигма виходила з того, що політична система соціалістичного суспільства має своїм ядром комуністичну партію, навколо якого, так би мовити, "обертались" держава, професійні союзи, комуністичні молодіжні організації, а також деякі інші, дозволені радянською владою громадські організації. Тим самим стверджувалось важливість, незамінність головного "системоутворюючого" чинника — Комуністичної партії.

У енциклопедичних виданнях радянських часів стверджувалось, що політична система соціалістичного суспільства - це комплекс засобів реального здійснення народовладдя, а її функціонування, у основі якого є діяльність комуністичних партій, виступає запорукою ефективного керівництва всім суспільством. Політична система, таким чином, визначала легалізацію тоталітарного комуністичного політичного режиму.

Концепція політичної системи представленої у вигляді "чорного ящика "Дж. І стона та Г. Алмонда засновувалась на тому, що рішення, які приймаються всередині системи, залишаються не зрозумілими для пересічних громадян, "закритими" для більшості учасників політичного процесу, ми знаємо тільки те, що рішення приймаються у відповідь на наші вимоги — імпульси, які поступають на вхід політичної системи. Розшифровуючи термін "імпульс", ми виходимо з того, що це:

а) соціально-політичні вимоги народу до представників влади - економічні, політичні, моральні, соціальні, військові тощо;

б) підтримка влади у вигляді виконання громадянами прийнятих нею законів, її розпоряджень тощо.

в) сигнали про певні негаразди у суспільстві;

г) інформація щодо необхідності внесення змін у стан системи.

Водночас імпульси (вимоги), які поступають на вхід системи, є стимулом прийняття відповідних рішень всередині політичної системи, а рішення влади, знов-таки, впливають на характер вимог (імпульсів) як зворотній зв'язок між входом та виходом політичної системи - "чорного ящика".

Політична система, на думку Д. Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбуваються порушення балансу і робляться спроби встановити рівновагу. Тому політичні системи бувають стійкими і нестійкими. Д. Істон вважає, що принципово стабільність політичної системи недосяжна, поки політична система живе.

Структуру (лат. внутрішня будова) політичної системи складають такі основні компоненти:

• політичні відносини - взаємини суб'єктів політики з приводу здобуття та здійснення влади (міжособистісні, між-групові, внутрішньо-групові, міжнаціональні, міждержавні);

• політична організація суспільства - це підсистема політичних інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства; вона складається з держави, політичних партій, політичних рухів, груп політичних інтересів, політизованих організацій (народні рухи, профспілки), "квазіполітичних" організацій (об'єднання груп людей за інтересами);

• засоби масової інформації (ЗМІ) - розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поданням у відповідній формі і поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, цінності, ідеали;

• політичні принципи та норми, які впливають на політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань даної політичної системи;

• політична свідомість - сукупність політичних поглядів, ідей, концепцій, що відображені у політичних документах, програмах партій, у політично-правових нормах, у інших документах, наприклад, в Універсалі національної єдності 3 серпня 2006 року;

• політична діяльність, яка визначає наявний стан політичного буття у мирних (ненасильницьких) та у немирних, озброєних (насильницьких) формах, так, політичний переворот є особливим видом політичної діяльності;

• політична культура — складова загальнолюдської культури, це сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя та достатньо високий рівень опануванням політичними процесами.

Частину з цих елементів ми розглянули вже у попередніх темах — політичну діяльність, політичну свідомість, політичну владу, а інші — державу, партії, політичну культуру, відносини лідерства ще належить осмислити.

Аналізуючи структуру політичної системи, вкажемо на те, що головним елементом її є політична влада - здатність і можливість суб'єкта політики нав'язувати і реалізовувати свою політичну волю іншим суб'єктам соціально-політичних відносин.

До суб'єктів політичної системи відносять впливових осіб політики — вождів, політичних лідерів, голів партій, активних партійних функціонерів, але ніяк не звичайних пересічних громадян, як це робиться у деяких авторитетних виданнях ', також суб'єктами політичної системи є колективні утворення - партії, громадські організації, політичні рухи, групи інтересів тощо. Ми виходимо з того, що суб'єкт у політичній системі повинен мати реальну можливість і здатність змінювати характер її функціонування та поточний стан, врівноважений чи нестабільний. Це під силу лише впливовим особам з владним статусом.

Більш динамічними елементами системи є політичні відносини щодо організації та здійснення влади, а також політичні доктрини та ідейно-політичні платформи діяльності суб'єктів.

В політичній системі, як правило, одночасно присутні всі різновиди політичних відносин — взаємодії, співробітництва, компромісу, рівно — як відносини ворожнечі, боротьби, конфлікту. Політичні конфлікти у суспільстві часто-густо породжуються конфліктністю (природою) самої політичної системи, у якій не представлено якісь впливові політичні сили, наприклад, такими ігнорованими в політичному офіціозі були курди та мусульмани-шиїти у Іраку часів влади Саддама Хусейна, або рух ісламістів у владних структурах Сомалі часів правління Сіада Баррє.

Інституціональний, статичний момент політичної системи є політична організації суспільства - це система інститутів, у межах яких відбувається функціонування політики.

Важливішим елементом інституціональної підсистеми є інститути органів влади, інститут лідерства, інститут регламентації (за концепцією Т. Парсонса). Вкажемо, що інститут влади і сама влада не співпадають, бо в інституті влади політична влада концентрується, набуває силового характеру і звідти генеруються владні імпульси - накази для динаміки політичного життя. Цікаво, що у Древньому Римі це чітко розрізняли політичні лідери, намагаючись інституювати свою особисту владу у посаду (постать, статус) "пожиттєвого диктатора", "народного трибуна", "цезаря".

Центральним елементом структури політичної системи є держава - специфічна форма організації та здійснення політичної влади у соціально неоднорідному суспільстві. Маючи легітимну владу, законодавчі прерогативи, апарат примусу, матеріально-фінансові, ідеологічні та воєнно-силові ресурси держава організовує і контролює життєдіяльність всіх суспільних сфер, визначає рамки діяльності фізичних і юридичних осіб, має право на легітимне застосування сили всередині держави і ззовні. Роль держави у політичному житті настільки визначальна, що вона розглядається нами окремо, незважаючи на "новомодні" концепції "пустотілої держави".

Іншим важливим елементом політичної системи являється партійна система (підсистема) у політичній системі. Партійна система — це сукупність взаємопов'язаних політичних партій, які в політичній системі суспільства визначають способи завоювання та здійснення партійної політики, яка може стати загальнодержавною. Партійна система є загальним покажчиком демократичності суспільства, особливо при наявності певної множини конкуруючих між собою за владу партій.

Таким чином, політична система суспільства інтегрує у собі всі прояви політичного, які можуть бути закріплені інституціонально, кожен з елементів якої взаємодіє з іншими у реальному політичному житті.