Політичні системи світу - Кириченко В.М. - "Радянська" система (система рад)

Організації публічної влади на місцях, яка у своїй основі має французьку модель місцевого управління, є найбільш розповсюдженою. Вона діє у країнах континентальної Європи, у тому числі постсоціалістичних і пострадянських державах, Африки, Азії та Близького Сходу. Для цієї системи характерним є поєднання на одному рівні місцевого самоврядування з місцевим державним управлінням. Тобто в адміністративно-територіальних одиницях держави водночас діють представницький орган місцевого самоврядування (одноособовий - мер, голова, бургомістр, алькальд чи колегіальний - виконавчий комітет, джунта, магістрат) і місцевий орган державної виконавчої влади (префектура, комісаріат, адміністрація), очолюваний призначеною або уповноваженою урядом чи главою держави посадовою особою (губернатором, префектом, комісаром, бургомістром), яка здійснює адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування.

Суть адміністративного нагляду полягає у тому, що представник виконавчої влади може оскаржити акт органу самоврядування, який не відповідає чинному законодавству держави, тільки у судовому порядку. У свою чергу, органи місцевого самоврядування можуть у судовому порядку захищати свою автономію як від місцевих представників, так і від центральних органів виконавчої влади.

У низових адміністративно-територіальних одиницях (громадах, общинах, комунах) відсутній орган державної виконавчої влади, а діють тільки виборні органи місцевого самоврядування (муніципальна рада та її виконавчий орган - мер). Як виняток, у великих містах утворюється орган державної виконавчої влади. Наприклад, у столиці України місті Києві функціонує міська державна адміністрація на чолі з головою та міська рада і голова міської ради.

У зазначеній системі домінує принцип, згідно з яким муніципальні органи мають право здійснювати усі дії, які прямо не заборонені законом і не належать до компетенції інших органів. Тобто вони наділені загальною компетенцією вирішувати питання місцевого значення у межах закону. У найзагальнішому вигляді вказаний принцип зафіксовано в Європейській хартії місцевого самоврядування 1985 р.

Деякі науковці в якості самостійної муніципальної системи виділяють місцеве (комунальне) самоврядування Німеччини, в якій держава делегує частину своїх функцій органам самоврядування. Тобто громади й райони виконують покладені на них функції або як інститути самоврядування, або від імені держави за вказівкою державного органу у межах делегованих ним функцій.

Іберійська система

Організації публічної влади на місцях діє у багатьох країнах Латинської Америки, хоча у деяких із них вона має істотні відмінності. Ця система схожа з романо-германською системою місцевого управління і раніше існувала в Іспанії (Іберія - стародавня назва Іспанії).

За іберійської системи населення адміністративно-територіальних одиниць обирає представницький орган (раду) і головну посадову особу (алькальда, префекта, мера, регидора) або колегію посадових осіб. Іноді головна посадова особа обирається не населенням, а радою, яка водночас є головою ради, її виконавчим органом і затверджується урядом (президентом, міністром внутрішніх справ) як його представник в адміністративно-територіальній одиниці. Він наділяється широкими повноваженнями, у тому числі і правом контролю за діяльністю ради. Таким чином, головна посадова особа зосереджує у своїх руках основні важелі місцевого керівництва.

"Радянська" система (система рад)

Організації публічної влади на місцях склалася у соціалістичних країнах, але і у теперішній час зберігається в той чи іншій формі у В'єтнамі, КНР, КНДР, на Кубі. Окремі риси цієї системи прослідковуються і у деяких країнах, утворених на теренах колишнього СРСР, у тому числі і в Україні.

Зазначена система побудована на основі принципу повновладдя представницьких органів (рад) у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, які є державними органами і виконують водночас функції держави і місцевого самоврядування. Наприклад, ст. 102 Конституції Куби 1976 р. визначає місцеві асамблеї як вищи органи державної влади на місцях, які здійснюють у межах свого кола відання державні функції у відповідних територіальних одиницях.

Члени рад обираються безпосередньо населенням або радами нижчого рівня. Ради обирають свої виконавчі колегіальні органи (виконавчі комітети), які здійснюють на місцях управління як загальнодержавними справами, так і місцевими. Очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях голова, який є відповідальним перед нею. Члени виконавчого комітету очолюють відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління окремими сферами місцевого життя. У невеликих населених пунктах рада не обирає виконавчий комітет, а тільки голову і секретаря ради, які й займаються виконавчою діяльністю.

Необхідно зазначити, що ради не є постійно діючими органами, основною формою їх діяльності є прийняття на сесіях рішень, які заздалегідь підготовлені виконавчими комітетами. Іноді поряд із виконавчим комітетом рада обирає постійний комітет, який у період між сесіями ради здійснює її повноваження (Китай).

Для "радянської" системи характерна ієрархічне підпорядкування її структурних елементів, тобто нижчестоящих представницьких органів вищестоящим, які функціонують за принципом "демократичного централізму". Наприклад, у ст. 6 Конституції Соціалістичної Республіки В'єтнам 1992 р. встановлено, що "народ здійснює державну владу через... Народні ради всіх ступіней, які обираються народом... Народні ради всіх ступіней є політичною основою системи державних органів... діють відповідно з принципом демократичного централізму".

Важливою особливістю змісту діяльності рад було і залишається партійне керівництво ними, оскільки офіційна ідеологія країн соціалістичної спрямованості закріплювала принцип керівної та направляючої ролі політичної партії, що на практиці приводило до того, що реальна влада в органах місцевого самоврядування належить правлячій партії.

Отже, на практиці неможливо провести чітку межу між викладеними системами, оскільки у деяких країнах (Австрія, Німеччина, Японія) місцеве самоврядування будується на основі сполучення як англосаксонської так і романо-германської систем, а також деяких специфічних рис, що дозволяє деяким науковцям говорити про своєрідні "змішані" ("гібридні") форми управління на місцях.