Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - 2. Політичні вчення в Середньовіччі

Падіння Римської імперії (476 р.) завершило період історії Стародавнього світу і поклало початок історії середніх віків. Тоді розвиток політичної думки пішов у двох напрямах: по-перше, розгортається формування авторитарної королівської влади на територіях західних провінцій колишньої Римської імперії і складаються її нормативні регламентації. Поступово утворюється Іранське королівство, виникають самостійні держави в Середній Азії, закавказзі, пізніше почався процес становлення національних держав - Франції, Англії та ін. По-друге, формуються абсолютистські монархії (деспотії) східного типу, що виникають на територіях східних провінцій. Соціально-політичне життя в країнах Середньої Азії та Закавказзя в Ш-V ст. і в країнах Арабського Сходу в VII ст. характеризується становленням і розвитком феодальних відносин, різким розшаруванням суспільства на феодалів і феодально залежних землеробів, скотарів, виноградарів та ін. Значна частина Середньої Азії та Закавказзя перебували тоді під владою Персії, потім зазнавали нашестя і завоювання арабів, а в ХШ ст. - напади монголів. Сильний, в ряді регіонів визначальний вплив на розвиток політичних вчень мало виникнення нової світової релігії - ісламу і створення Арабського халіфату. Після об'єднання арабських племен (20-30-і рр. VII ст.) наступники Мухамеда - халіфа почали завоювання навколишніх країн і уже в середині VIII ст. поширили володіння на Північну Африку, Сірію, Палестину, Ірак, Іран, Піренейський півострів, закавказзя і Середню Азію. Духовна і світська влади в ісламі теоретично неподільні, а головна функція влади - дотримання божественних законів. Ідеал ісламської держави - теократія.

Політична думка Середньовіччя пронизана піклуванням про пошук основ стійкого порядку, поміркованих форм правління, вимогам законопослухання. У Середньовіччі влада осмислюється як здійснення божого промислу. Покірність державній владі - одна з основних вимог християнської моралі. В основі вимог лежить заповідь Христа в лояльності та покірності владі: "Віддайте кесарю (царю) кесареве (цареве), а Богу Богове". Раннєхристиянські апологети (Афіногор, Тертулліан та ін.) закликали християн покоритися державній владі. В Арабському Сході, Середній Азії, Закавказзі та інших регіонах різні вчення виправдували іслам і закликали населення покорятися владі, бо влада це воля Аллаха. В Х-ХІ ст. у працях відомих філософів Середньої Азії відображались політичні ідеї і концепції про державу і державний устрій. Так, в працях філософа аль-Фарабі (870-950 рр.) є спроба викласти проекти ідеального суспільства (міста-держави), що суперечило ідеям Корану про божественну передвизначеність: "все у владі бога". Мусульманське духовенство сприйняло ідеї аль-Фарабі як посягання на порядок, установлений Аллахом. Але аль-Фарабі взагалі відкидав теологічні вчення про походження держави і стверджував, що держава - результат об'єднання людей для задоволення життєвих потреб, в добровільних містах-державах суспільне життя будується на принципах високої моральності людей, взаємодопомоги, рішуче відкидав неосвіченість, неуцтво, свавілля та насилля.

Великий вклад у розвиток середньовікової політичної думки вніс і філософ, вчений, поет Абу-Абі Їбн-Сіна - Авіценна (980- 1037 рр.). У творах Ібн-Сіна викладено проект розумного (ідеального) суспільства і держави, де панують соціальна рівність, справедливість, свобода та гуманізм. Пізніше, в ХІІ ст. значний вклад у розвиток політичної думки в країнах Закавказзя вніс азербайджанець Нізамі Гаджієв (1141-1202 рр.), який виступив борцем за інтереси пригноблених людей, бачив причину всіх нещасть і лиха в суспільному і політичному ладі. Ідею сильної централізованої держави на території Грузії обґрунтовує відомий поет Шота Руставелі. В ст. своєрідну концепцію розвитку держави розробляє відомий арабський історик Їбн-Хальдун (1332-1406 рр.). У праці "Велика історія" Ібн-Хальдун викладає ідеї про державу, суспільство, прагне виявити їх співвідносини і закономірності розвитку. Через нездатність однієї людини для задоволення всіх потреб в їжі, одязі, збереженні житла та ін. люди і створюють спільність для спільного добування засобів до життя. Поділ праці - перший фактор об'єднання. Шн-Хальдун виділяє два етапи суспільства: примітивний землеробський, коли люди займаються тільки землеробством та скотарством, і цивілізований - міський, коли розвиваються ремесла, торгівля, наука, мистецтво та ін. Розвиток поділу праці та об' єднання зусиль багатьох людей створюють надлишки виробництва, що породжує розкіш, пишноту. Виробництво надлишку і розкіш ведуть до виникнення спільностей людей, заснованій на нерівності та примусу, встановлення влади. Жодна людина володарювати не спроможна, а тому люди створюють сильні спільності, здатні управляти державою, суспільством. Спираючись на таку спільність, володар підкоряє підданих, збирає податки в казну. Податки і побори утворюють основу держави. Держава відривається від основи, на якій виникла, правителі відходять від простого народу, а всі, хто прагне перешкодити владі володаря, усуваються. Потім створюються загони стражів, слуги владики. Володар прагне розширити вплив, завойовує з допомогою набраних воїнів інші землі, встановлює скрізь свою владу, втручається в торгівлю тощо. Все це вбиває надії підданих, підриває стимули до праці. Руйнування економіки послаблює державу: держава - форма суспільства - приходить до занепаду, якщо ж прийшла в занепад економіка. Шн-Хальдун робить висновок про неминучість загибелі держави. Посилаючись на історію арабів, персів і берберів, Шн-Хальдун пише, що створивши нову державу, завойовники "вдаються до самовиснажен-ня" і виснажують суспільство. Рано чи пізно неминуче настає дряхлість імперій, що, як і люди, ростуть, досягають зрілості, а потім схиляються до занепаду.

Звичайно ж, розвиток політичної думки у феодальних державах країн Арабського Сходу, Середньої Азії та Закавказзя йшло з тими ж закономірностями, що і в країнах феодальної Європи. Панівне становище в політичній думці тоді займали найпоширеніші релігії - іслам, християнство та ін., що виражають інтереси і прагнення класів, що борються. Поруч з панівним теологічним світоглядом, і нерідко всупереч з ним, в країнах Сходу тривало вивчення і розвиток спадщини античної філософії, спроби сформулювати вчення про державу на основі розуму і досвіду. Проривом у теологічному тлумаченні держави і права стали концепції Аль-Фарабі, Ібн-Сіна, Ібн-Хальдуна та ін. Саме через арабів праці Арістотеля потрапили в Європу. В країнах Західної Європи періоду раннього Середньовіччя (V-ХІ ст.) формувався феодальний лад. Селянство потрапило в залежність від власників землі, обтяжене багатьма феодальними повинностями, зазнавало позаекономічного примусу. До ІХ-Х ст. феодальні відносини сформувались остаточно.