Просвітництво ХУШ ст. у Західній Європі стимулювало процес революційного зламу старого суспільного ладу. Прогресивні мислителі прагнули в тій або іншій формі осмислити результати буржуазних революцій і оцінити суспільний лад, що йшов на зміну феодалізму. Проблеми революційної демократії, індустріалізації виступають ключовими. Тоді один з напрямів соціально-політичної думки об' єднував тих, хто позитивно сприймав суспільну реальність, що створювалась у процесі революційних перетворень. Це позиція представників ліберальної соціальної політичної думки, зокрема позитивістів, які виступили з аналізом подій. І напрям соціально-політичної думки, що вибрав концепції, які в тій або інший формі відстоювали колишні порядки, прагнули критикувати з позицій минулого, ідеалізували феодалізм та ін. Такий напрям соціально-політичної думки названо консерватизмом. Формально представників консерватизму об' єднувало негативне ставлення до революції, як насилля до розриву з традиціями і основами народного життя. Найвпливові-ші з ідеологів консерватизму Едмунд Бьорк, Леон де Бональд, Жозеф де Месир та ін. вихідці зі знатних аристократичних сімей, які зазнавали переслідування якобінського терору, відстоювали принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри.
У процесі розвитку консерватизм оформився як політична течія, що орієнтується на збереження, спадкування, урахування національних традицій в процесі суспільного розвитку. Так, Едмунд Бьорк вважав, що в ім'я стабільності суспільства варто критикувати і навіть висміювати революційні ідеї, протистояти революційним перетворенням. Це означало заперечення ідей просвітництва, тобто ідей свободи особи і демократичних форм організації влади. Такі ж думки висловлювали й інші консерватори, відстоювали абсолютну монархію.
Дещо іншу позицію у ставленні до устрою суспільства, що прийшло на зміну феодалізму, займає лібералізм. Патріархом лібералізму вважався англійський економіст Адам Сміт. Програмні основи лібералізму з урахуванням досвіду Французької революції сформулювали Ієремія Бентам, Джон Мілль, Бенджамін Конс-тан. Ідеї лібералізму обґрунтовував з позицій політико-правових знань Герберт Спенсер, який підкреслював, що держава за суттю є акціонерна співдіяльність для захисту інтересів громадян, що людське суспільство - унікальна форма порядку (організація), вища в порівнянні з органічною в біології. Аналогія з організмом, яка вказує на подібність і відмінність між суспільством і біологічними істотами, використана Гербертом Спенсером як метод для з' ясування в більш зрозумілих поняттях нематеріальної природи людських відносин. Будучи частиною природи, людське суспільство втягнене в суперництво за існування з іншими суспільствами і не людського навколишнього середовища.
Політико-правові ідеї Іммануїла Канта
Значні заслуги у розвитку політичних ідей належать німецьким мислителям Іммануїлу Канту, Йогану Готлібу Фіхте та ін. Родоначальник класичної німецької філософії Іммануїл Кант стає основоположником одного з великих напрямків теорії держави і права. Наріжним каменем політичної теорії є положення про те, що кожна людина має абсолютну цінність і не може бути знаряддям здійснення якоїсь мети. У трактаті "До вічного світу" Іммануїл Кант розробив проект встановлення вічного світу шляхом створення всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав. В основі кантівської філософії лежить протиставлення емпіричного (дослідного) і апріорного методів пізнання. У "Маніфесті звичаїв" викладене своєрідне тлумачення природного права. Іммануїл Кант, йдучи за Руссо, дотримується умовного природного становища, де відсутнє об' єктивне право. Людині властиве одне-єдине природжене право - свобода морального вибору. Звідси випливають невід' ємні моральні якості людей: рівність, здатність ділитися своїми думками та ін. У додер-жавний період людина здобуває суб'єктивні природні права: право на власність, право на життя та ін. Відповідно до принципів умовного підходу до пояснення соціально-політичних явищ Іммануїл Кант відмовляється вирішувати питання про походження держави, прагне подолати певну суперечність, властиву концепціям природного права, де утворення держави шляхом договору ставало і реальною подією минулого і основою майбутньої ідеальної організації політичної влади. На думку Іммануїла Канта, суспільний договір є лише ідея розуму, що має безперечно практичну реальність. Іммануїл Кант надає суспільному договору риси регулятивного принципу, що дозволяє судити про справедливість конкретних законів. Ідея договору служить "безпомилковим мірилом" права і безправ' я. Вклад Іммануїла Канта у розробку політичної теорії характеризується тим, що сформульовано основні ідеї та принципи сучасних вчень про правову державу. Дається і визначення: держава - поєднання багатьох людей, підкорених правовим законам, а ознака держави - верховенство закону. Ьммануїл Кант підкреслював, що розглядає не державу, що існує в реальності, а державу в ідеї, такою, якою має бути відповідно до чистих принципів права, що покликана гарантувати стійкий правопорядок держава має будуватися на основі суспільного договору і народного суверенітету.
Концепція демократії Шарля Алексіса де Токвіля
6. Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII-ХІХ ст.
Ідея просвітницького абсолютизму
Критичний утопічний соціалізм
Соціально-політичні вчення про суспільство (початок XIX ст.)
Соціально-політична теорія марксизму
Політичні ідеї в Росії (XIX ст.)
Політичні вчення Заходу кінець XIX ст. - початок ХХ ст .
7. Сучасні політичні вчення Заходу