Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Концепція державності Дмитра Дорошенка

Проблеми державності України стояли в центрі всієї наукової діяльності українського історика Дмитра Дорошенка (1882-1951 рр.) - громадсько-політичного діяча. Закінчив Київський університет. Член Центральної Ради, міністр закордонних справ України (1918 р.). З 1919 року в еміграції, професор Українського вільного університету; директор Українського національного інституту в Берліні (1925-1931 рр.), президент Української вільної академії наук (1947-1950 рр.). Виходячи з примату права перед політикою, спираючись на численні джерела, старанно простежив політичну історію України, прагнучи висвітлити органічні типи суспільних зв' язків і починаючи історію з сивої давнини, Дмитро Дорошенко зазначав, що в калейдоскопі різних народів, які пересувались українською територією, вимальовується обличчя слов' ян - безпосередніх предків українського народу. Київська Русь від попередників одержала в спадщину їх характерні риси - військовий і комерційний характер, прагнення наблизитись до Чорного моря, орієнтацію на південь чи схід (переважні впливи арабські, хазарські). Простежує і розвиток української державності аж до Галицько-Волинської держави, висвітлює відродження української державності в період Богдана Хмельницького, її розквіт та повільну втрату суверенності.

Одна з основних тез концепції державності України полягає в тому, що Дмитро Дорошенко вказує: державу можна будувати силами провідної верстви суспільства - аристократії. Та Дмитро Дорошенко сповнений ілюзій створення суверенної держави України, забуває про головні рушійні сили національно-визвольного руху, забуває про задоволення інтересів, насамперед, українського селянства, робітничого класу та інших соціальних спільностей. І хоча не всі ідеї Дмитра Дорошенка про суверенність Української держави виявились перспективними, все ж ідеї про суверенність соборної України зберегли своє непрехідне значення. Оцінюючи політичну боротьбу в період демократичної революції в Україні, Дмитро Дорошенко вважає, що треба будувати не народну, як розуміють соціалісти, а демократичну, буржуазну республіку на зразок європейських держав. Держава можлива тільки на ґрунті компромісу українських класів та політичних партій в ім' я бажаного усіма законного устрою і спокійної праці.

Соціологія Богдана Кістяковського

Богдан Кістяковський (1868-1920 рр.) - відомий у світі вчений-соціолог, автор оригінальних соціологічних концепцій. Значна увага приділяється аналізу основних понять соціальних наук, обґрунтуванню наукових основ соціологічного дослідження. Основою соціального життя Богдан Кістяковський вважав взаємодію людей, де складаються певні форми колективної свідомості. Практиці причинно-наслідкових відносин підпорядковується і формування та трансформація колективної свідомості. Нормативно-ціннісна свідомість, що ґрунтується на нормах права, етики, логіки і розвивається телеологічно сама, і протистоїть колективній свідомості. Звідси формується основне завдання соціології - поєднати телеологічний і причинно-пояснювальний підходи в розумінні суспільного життя.

Отже, позиція Богдана Кістяковського полягає у відстоюванні наукової орієнтації в сфері аналізу життя, подоланні засилля психологізму в соціології. І щоб уникнути при дослідженні людської поведінки звуженості проблематики лише психологічними аспектами варто зосереджуватись на констатаціях закономірностей, неупередженому аналізі соціальних явищ. Отже, при розгляді суспільства варто обмежувати соціальний психологізм та з' ясу-вання суспільства як спільності, що породжує такі суспільні рухи, почуття й прагнення, які не існують поза спільністю, як певної однорідності, що виникає в процесі взаємодії, створюється якісною зміною індивідуальних психічних станів, і для досягнення науковості в соціології Богдан Кістяковський пропонує, поперше, при формуванні основних понять суспільство, держава, право, культура ураховувати їх всебічність: історизм, зв' язки теорії і практики тощо; по-друге, виявляти причетність відносин у соціальній сфері, розгляд проблем можливості і дійсності, необхідності і випадковості і у соціальних процесах; по-третє, місце і роль цінностей у соціологічному пізнанні. Отже, наукове пізнання соціальної сфери здійснюється в трьох площинах: спільності, необхідності та незалежності.