Політична участь - дії, що вживаються соціальною спільністю, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на державну політику, управління державними справами або, за вибором політичних лідерів, на будь-якому рівні політичної влади, місцевому чи загальнонаціональному. Політична участь може бути організованою або неорганізованою, епізодичною або постійною, що використовує законні або незаконні засоби влади. Американський соціолог Лео Мільбрайт виділяє чотири основних види законної ("конвенціальної") політичної участі: голосування, участь у діяльності політичних партій та інших політичних організацій і в кампаніях, що проводяться; участь у політичному житті громади, зборах, грошових пожертвуваннях тощо; контакти з офіційними особами на різних рівнях. Виділяються й види незаконної, неконвенціальної політичної участі: різноманітні форми протесту з порушенням закону, протест проти неправомірних дій влади тощо.
У політичній участі соціологом Максом Вайнером виділяються три аспекти: політична участь визначається як вербальна (тобто словесна) дія, а не особисті переживання або політичні переваги; участь, добровільні дії громадян; громадяни мають вибір при обранні державних посадових осіб. Але багато соціологів та політологів піддають критиці підхід Макса Вайнера до політичної участі за його обмеженість лише добровільними та усвідомленими діями. В реальному житті залучення людей до політичного процесу не обов' язково пов' язане із їх високою інфор-мованістю і використанням демократичної процедури альтернативних політичних виборів тощо.
Конвенціональна та неконвенціональна політична участь
До політичного процесу далеко не однаково залучені індивіди та соціальні спільності, верстви населення, які знаходяться всередині певної політичної системи. Одні індивіди та соціальні спільності байдужі до політики, другі - рідко беруть участь у політиці, інші заохочені та захоплені політичною боротьбою тощо. Одні азартно прагнуть до влади, а інші, відіграючи активну роль у політичних подіях, все ж спокійно дивляться на владу тощо. В міру участі в політичному процесі можна виділити ряд груп: а) ті, хто не в політиці; б) ті, хто голосує на виборах; в) ті, що беруть участь у діяльності політичних партій та інших політичних об'єднань; г) ті, що беруть участь у пошуках політичних кар'єр, та політичні лідери. Такі погляди на політичну активність - конвенціональні, тобто легальні, регламентовані законом види політичної участі. Але існують і неконвенціональні види політичної участі: різноманітні форми протесту.
Автономна і мобілізуюча участь
Соціологи Самуель Хантінгтон та Джордж Моріс Нельсон, критикуючи віднесення до політичної участі лише самохіть, добровільно усвідомлених дій, розрізнюють два види політичної участі: автономну і мобілізуючу.
Автономна політична участь - свідома активність окремих громадян, більш-менш безпосередньою метою яких виступає вплив на позицію й діяльність політиків, що обираються виборцями. Такий вид участі поширений, насамперед, у країнах демократичного режиму - країнах Заходу. Розуміння міри важливості політичного рішення є стимулом активної політичної участі.
Політична мобілізуюча участь - це вимушена дія, коли участь у політичних актах, подіях (у голосуванні чи політичних зібраннях тощо) залежить від неполітичних стимулів (страх, підкуп, фальш). Участь, що мобілізується, характерна для традиційних суспільств та тоталітарних політичних режимів.
Роль та функції виборів до органів влади
Причини пасивності в політичному житті
Організація політичної діяльності
Стратегія і тактика в політиці
Прийняття та реалізація нормативних актів
3. Політична стабільність. Типи політичних процесів
Суть політичної стабільності
Типи політичного процесу
ЛЮДИНА I ПОЛІТИКА