Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Соціальні та культурні права

Тісно пов'язані з громадянськими і політичними правами економічні права, що забезпечують вільне розпорядження індивідуумом предметами споживання і основними факторами господарської діяльності: власністю і працею, прояви заповзятливості, ініціативи та ін. Звичайно економічні права розглядали як фундаментальні, основні права особи та об' єднували їх з правами громадянськими. Аж до середини XX століття економічне право на приватну власність, підприємництво і вільне розпорядження робочою силою вважалося найважливішим.

В сучасних конституційних актах та інших юридичних документах економічні права виділяються як відносно самостійні. Особливе місце серед економічних прав займає право на власність, в тому числі приватну. Право на приватну власність в країнах Заходу, та і в Україні до Жовтня 1917 р., традиційно розглядалося як одне з найперших прав людини, без якого неможливе громадянське суспільство. Право людини на приватну власність у державах тоталітарного режиму взагалі заперечувалося, обґрунтовувалося як класово обмежений буржуазний підхід до прав людини. Але досвід історії показує, що заборона приватної власності протиприродна, підриває мотиви сумлінної ініціативної праці, породжує масове соціальне утриманство і безвідповідальність, веде до тоталітарної дегуманізації суспільства і до руйнування самої людської особи. В сучасних умовах неможлива ринкова економіка без визнання і реалізації права на власність тощо. Поєднання всіх форм власності (державної, кооперативної, приватної та ін.) сприяє створенню господарського механізму.

Соціальні та культурні права

Право на приватну власність допускало і свободу підприємництва, право на вільну працю (вибір виду трудової діяльності, розпорядження робочою силою, безпечні умови праці, гарантовані мінімальні розміри її оплати тощо). В різноманітних поясненнях права на працю чітко виділяють два рівні прав людини. Право на працю, що розуміється як можливість вільно розпоряджатися робочою силою, використовувати її самостійно або за трудовим контрактом, угодою, визначає нижній рівень права людини на вільну працю. Розгляд більш широко права на працю як обов' язку держави надавати кожному роботу, виплачувати допомогу в разі тимчасового безробіття тощо визначає верхній рівень права людини на вільну працю. Якщо ж на нижньому рівні є і реалізуються права громадянські (особисті), політичні та економічні, то на верхньому рівні реалізуються права в комплексі. Характерно, що майже два століття конституції демократичних держав Заходу обмежувалися правами вільно розпоряджатися робочою силою, використовувати її самостійно або за трудовою угодою та ін. Для створення кожній людині гідних умов існування, можливостей рівноправної участі в справах держави, підходу до реалізації права на працю тільки як можливості вільно розпоряджатися робочою силою, використати її самостійно або за трудовою угодою недостатньо. І вже в XX ст. під впливом робітничого руху, соціал-демократів і комуністів, а також інших політичних сил у світовому співтоваристві ставиться питання про поглиблення розуміння економічних прав, а також про соціальні та культурні права громадян. У кінці 40-х років XX ст. найважливіше право - право на працю, соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідні умови життя та ін. - включають до прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН загальної Декларації прав людини.

Обов' язок держави - забезпечити кожному мінімум засобів існування, соціальної забезпеченості, необхідних для підтримання людської гідності, нормального задоволення потреб і духовного розвитку, визначають саме соціальні, культурні, а також і деякі економічні права. Із забезпеченням людині гідних умов життя, соціальної захищеності, нормального задоволення потреб і духовного розвитку і пов' язані саме соціальні права. Це право на соціальне забезпечення, житло, сприятливе навколишнє середовище, охорону здоров' я та ін. Духовний розвиток людини покликаний гарантувати культурні права. Культурні права включають: право на освіту, вільний доступ до цінностей культури, свободу художньої і технічної творчості тощо.

Якщо права людини нерозривно пов' язані з обов' язками людей, то тоді права стають реальністю. Аж до другої світової війни в конституціях держав Заходу обов' язки громадян майже не згадувались, хоча взагалі, звичайно ж, допускалися і включалися до законодавства. В демократичних державах обов' язком громадян є: дотримання законів, повага прав і свобод інших осіб, сплата податків, підпорядкування поліцейським наказам, охорона природи, навколишнього середовища, пам 'ятників культури та ін. В деяких країнах до найважливіші обов' язків громадян входять: участь у виборах органів державної влади, військова повинність.