Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Типи політичних партій

Місце і роль політичної партії, характер її діяльності визначаються, по-перше, мірою її вростання в політичну систему суспільства, тривалістю її існування, зміною її назви і порушенням організаційного статусу, а також місцем і роллю фракції в уряді, тобто керівництво урядом або проста в ньому участь. Дуже важливий і національний аспект політичної партії. Якщо рівніше представлена партія в національних регіонах, то і вище її урядовий статус, а також підтримка її на виборах. Політична партія, джерело якої є поза законодавчими органами, нижча за своїм статусом, аніж та політична партія, джерела якої представлені у владних структурах суспільства. По-друге, місце і роль політичної партії визначаються соціальною підтримкою, тобто йдеться про підтримку соціальними класами, соціальними шарами, групами, різноманітними суспільними і релігійними рухами, етнічними спільностями, міським і сільським населенням, окремими громадянами. По-третє, політичною орієнтацією політичної партії, наприклад, у ставленні до власності на засоби виробництва, про роль держави в економічному регулюванні, перерозподілі суспільного багатства, соціальному захисті громадян, секуляризації (тобто перетворенні в світські) суспільства, входження в блоки, понаднаціональні інтеграції, у ставленні до виборчих громадянських прав тощо. Мета орієнтації: або відкрите суперництво політичних партій, або обмежене суперництво з боку інших політичних партій; підрив усієї політичної системи суспільства або її модернізація. По-четверте, одним з принципів, що визначають місце і роль політичної партії в суспільстві, є структурна незалежність, тобто ступінь автономності політичних партій, життєве забезпечення її (джерела прибутків, рекрутування, поповнення членів партії, джерела поповнення рядів політичних лідерів, зв' я-зок з іншими політичними партіями, відносини з зарубіжними політичними партіями і рухами). По-п 'яте, внутрішньою структурою, організаційною побудовою політичної партії, інтенсивністю відповідних зв' язків, географічною розкиданістю і густотою первинних партійних осередків (організацій), частотою зібрань, нарад, різноманітних семінарів тощо на місцях, зібрань і з' їздів у масштабах країни, інтенсивністю пропаганди, постановкою науки і освіти в політичній партії, ступенем підконтрольності внутрішньопартійних груп, осередків, централізованістю влади всередині партії; наявністю і поєднаністю фракції, активність членів політичної партії в її діяльності, вимогливістю до партійців, вірністю ідеалам і інтересам, що відстоюються партією, особистою відданістю справі політичної партії тощо.

Типи політичних партій

Зрозуміло, принципи, основи типів політичних партій різноманітні: заперечується або вважається неістотним класовий поділ політичних партій або розглядається класове ділення як основне. Соціолог Моріс Дюверже відзначав, що класична, базова типологія політичних партій відображає історичну логіку їх розвитку. Політичні партії розрізняються за походженням: класові, масові, кадрові.

Кадрові політичні партії виникли в XIX ст. з виборчих комітетів і парламентських груп і відрізняються небагаточисельністю, вільним членством, опорою, насамперед, на професійних політиків і фінансову еліту, спроможністю забезпечити політичній партії матеріальну підтримку. Такі політичні партії орієнтовані на виборчі функції. Класичний приклад - республіканська і демократична партії в США. Масові партії характеризуються багаточи-сельністю (наявністю десятків сотень тисяч членів партії), ідеологічною орієнтованістю і домінуванням ідеологічних і виховних форм діяльності, наявністю тісного зв' язку апарату і партійних мас, порівняно жорсткою організацією. Вони виникли пізніше кадрових в зв' язку з розповсюдженням загального виборчого права багато в чому на хвилі робітничого руху як пролетарські партії.

Масові політичні партії поділені Жаком Блонделем на представницькі західного типу, комуністичні і популістські. Робер-том-Луї Шварцейбергом поділені масові політичні партії на соціалістичні, комуністичні і фашистські. В 90-х роках XX ст. виник новий тип політичних партій, які називають "всеїдними", партіями "залучай всіх", партіями виборців тощо. Залежно від ставлення до інших елементів політичної системи, політичні партії поділяються на демократичні, авторитарні і тоталітарні. Демократичні партії поділяють на прагматичні, доктринальні (з підвищеною значимістю ідеологічного фактора), партії інтересів (з яскраво висловленим партикулярним представництвом інтересів певної соціальної групи - жінок, фермерів та ін.). Серед док-тринальних партій виділяються - соціалістичні, націоналістичні, релігійні (або антиклерикальні). Залежно від характеру партійної ідеології, виділяються ліберальні, консервативні, соціалістичні, комуністичні та ін.; від участі в здійсненні державної влади: опозиційні - легальні, напівлегальні і нелегальні; від тривалості існування - стабільні та нестійкі; за способом зв'язків політичної партії з її парламентською фракцією - м' які, слабкі і жорсткі, сильні; за характером членства - відкриті, з вільним членством, і закриті, елітарні.

В сучасному світі за ставленням до вирішального типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за ступенем сприйняття або несприйняття такого типу) виділяються політичні партії: по-перше, ультраліві; по-друге, ліві; по-третє, лівоцентристські; по-четверте, центристські; по-п' яте, правоцен-тристські; по-шосте, ультраправі (або при менш детальній класифікації - лише ліві, центристські та праві) політичні партії. Вважаються найлівішими політичні партії, які виступають за застосування радикальних і навіть одіозних способів та методів боротьби з капіталізмом, а найправішими - ті, що готові вдаватися до жорстоких методів і способів захисту капіталістичних відносин. Та в історії політичного руху трапляються парадоксальні ситуації: в пізній період перебудови універсалістська схема поділу на лівих та правих перевертається знизу вгору, і сили, традиційно оцінювані як ліві, тимчасово починають вважатися правими, і навпаки. Та показником "лівизни" та "правизни" може бути ставлення не до загальносвітових процесів, а до необхідності зміни соціально-економічного ладу в Україні. Саме за такого теоретичного підходу в державах, де проводяться ті чи інші соціальноекономічні і політичні експерименти, праві (за традицією), ліберали та консерватори починають оцінюватися як "ліві", тобто такі, що виступають за радикальні зміни існуючого соціально-економічного ладу, а ліві (комуністи, соціалісти та ін.) - як праві консерватори, що протистоять впровадженню ліберально-капіталістичних принципів. В сучасній Україні існують та діють українофільські партії, партії радянського патріотизму, партії, орієнтовані на історичні цінності російської імперії, слов'янофільські, євразійські, європейської інтеграції, євроамериканської трансатлантичної єдності та інші політичні об'єднання, що базуються на культурно-історичних цінностях, інтересах, геополітич-них программах тощо.