Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Поняття політична культура

Поведінка в суспільно-політичному житті, ставлення до політичної системи, політичного режиму, органів влади, політичних лідерів до різноманітних політичних процесів, явищ і подій визначає політичну свідомість особистості, соціальної спільності людей. Але свідомість зумовлюється не тільки політичним буттям, але й соціокультурними факторами, насамперед, політичною культурою. В полі зору багатьох мислителів (Платона, Арістотеля, Макіавеллі, Монтеск'є, Маркса, Мангейма та ін.) постійно знаходилась проблема особи, політична культура. В сучасних умовах особливістю становища політичної культури виступає її незводимість і непряма похідність від колишніх культурних орієнтацій суспільства. Окрім впливу традицій та історичного досвіду української нації, її політична культура формується в конкретних соціальних, економічних і духовних умовах, що визначають пріоритети та орієнтири кожного індивіда зокрема.

Поняття політична культура

На відміну від політичної свідомості, що відображає всю сукупність існуючих у політиці духовних утворень, політична культура пов' язана тільки з найтривкішими, внутрішньо значущими для людини переконаннями. Статус політико-куль-турних уявлень застосовуємо тільки до ціннісних поглядів, що володіють для людини смисловим і, у відомому ступіні, навіть світоглядним значенням, що складають саму загальну ідейну основу громадянських помислів і вчинків. Політична культура є сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників певної політичної системи, суб' єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і що надає їм значення. Індивідуальні орієнтації особистості поєднують: пізнавальну орієнтацію, тобто істинне або неправдиве знання про політичні проблеми та ідеї; ефективну орієнтацію - відчуття зв' язку, причетності або, навпаки, протидії та відчуження у ставленні до політичних об' єктів; оціночну орієнтацію - формування думок і суджень про політичні об' єкти, події та явища. Політична культура - це психологія суспільства (нації) у ставленні до політики або особливості сприймання суспільством політичного процесу, якому надає специфічних форм. Політична культура функціонує не як ізольоване явище суспільного життя, а як невід' ємна складова глобальної культури суспільства. Політична культура - обумовлена ціннісними уявленнями людини про політичні явища і втілена на практиці сукупність норм, правил поведінки, стилю діяльності людини як учасника політичного процесу. Політична культура розкриває, наскільки людиною освоєні загальнозначимі зразки політичної діяльності і політичного мислення, сприймання досвіду і традицій володарювання, що одержали загальне визнання. Основним механізмом відтворення та реалізації політичної культури є людська індивідуальність, самостійна переробка нею суспільного багатства знань, ціннісне засвоєння традицій.

Існують два принципових функціональних виміри політичної культури: по-перше, функціонування як складової політичної системи суспільства і, по-друге, її застосування у вигляді складової соціокультурного образу нації, або суспільно-історичної бази суспільства. У різних народів і в різні періоди, епохи істотно різняться політико-культурні орієнтації та поведінка індивідуумів. Якщо билинні три богатирі потрапили б в сучасних умовах у Головний Штаб прикордонних військ України, то несказанно здивувалися б одній тільки величезній масі паперів і документації, настільки ж шокований був би будь-який князь Київської Русі від величезної кількості правил, регламентацій і узаконень, що перебувають під контролем сучасного державного апарату і владних структур. Якщо в сучасних умовах поле діяльності державних структур і влади надзвичайно просторе, то державні турботи князя Київської Русі обмежувалися захистом кордонів князівства і збором податків. З ускладненням соціального та економічного життя суспільства змінюються його культурні та політичні запити. В Японії, де залишки традиційної феодальної системи станів все ще визначають соціальні відносини людей, легко зрозуміти, хто з двох людей, що вітають друг друга, займає керівний пост, а хто - всього лише рядовий, що служить: той, хто стоїть на більш низькій ступіні соціальних сходів, завжди кланяється нижче. Відповідно, традиційно виховується орієнтація на повагу і шанування старших, японці вважають у порядку речей, коли рішення і відповідальність за нього приймає начальник. Американцям же притаманний підкреслено демократичний стиль спілкування. Українцям властива комунікабельність, легкість у знайомстві. Українці ніколи не зазнавали традиційно точного розподілу суспільства на класи, стани, на відміну від тих же японців і американців, зовсім інакше дивляться на своє право брати участь в політичних рішеннях або висловлювати свою думку тощо. Ясно, що від того, як люди сприймають своє місце і роль у суспільстві, своїх керівників і відносин із ними, істотно залежить і природа політичної системи, і зміст суб' єктивних форм політичної дії, тобто політична культура суспільства. В Україні навіть люди, налаштовані до особи конкретного президента вкрай вороже, здебільшого не піддають сумніву необхідність його посади як глави держави. Але в Україні є політичні кандидати, представники так званої "непримиренної опозиції", що готові балотуватися на пост Президента з тим, щоб, вибравшись на вершину влади, скасувати такий пост. Історико-соціальний досвід української нації також очевидно впливає: чим стабільніший і давніший державний устрій, тим більш шановні символи влади.

Ще в XVIII сторіччі вперше поняття політична культура^введене в науковий обіг німецьким філософом-просвітником Йога-ном Готфрідом Гердером. Концептуальне уявлення про політичну культуру, що систематизувало це поняття, склалося тільки в 50-60-ті роки XX ст. Теорія політичної культури виникла на пересіченні філософських, соціологічних, психологічних і антропологічних досліджень політики. Основний внесок у становлення і розвиток теорії політичної культури внесли Габріель Алмонд, Сідней Верба, Сеймур Мартін Ліпсет, Моріс Дюверже, Уільям Ро-зенбаум, Роберт Крауз, Моріс Крозьє та ін. В сучасних умовах існують різноманітні психологічні тлумачення політичної культури, що характеризують її як сукупність суб' єктивних уявлень людини і обмежують її зміст сферами політичної свідомості та політичної психології, так звані всеосяжні інтерпретації. До політичної культури включаються і психологічні настанови, і відповідні їм форми поведінки суб' єктів.

Політична культура багато в чому пояснює джерела, характер і особливості конкретної політичної системи, панівний в суспільстві політичний режим, політичну свідомість і поведінку суспільних класів, груп, політичних партій і рухів, спрямування політичних процесів. Сприймання явищ внутрішньої та зовнішньої політики суспільства людьми, оцінка ними правлячих політичних систем і режимів груп, політичних партій і політичних лідерів відбувається під впливом політичної культури. Від рівня та стану політичної культури залежить багато: чи сприйме населення сформований політичний курс, чи погодиться з ним самохіть або за примушенням, чи буде ставитись до нього, як до чогось такого, що виражає сподівання, надії тощо, або виявить повну байдужість і навіть ворожість, чинячи пасивний опір. Передбачення реакції населення на політико-управлінські рішення, що застосовуються, передбачення певних заходів, забезпечуючи ефективність їх реалізації, і дозволяє враховувати ступінь зрілості і характеру політичної культури.

Що ж розуміється під політичною культурою? Габріель Ал-монд і Генріх Пауелл визначають, що політична культура є сукупність індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб' єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і що надає їм значення. Запропоноване Єжі Вятром визначення політичної культури близьке до визначення Алмонда - Пауелла: політична культура - це сукупність позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами. Політична культура охоплює знання політики, фактів, зацікавленість ними; оцінку політичних явищ, оціночні судження, що стосуються того, як має здійснюватися влада; емоційний бік політичних позицій, наприклад, любов до Батьківщини, ненависть до ворогів; визнання в суспільстві зразків політичної поведінки, що визначають, як можна і слід поступати.

Політична культура - частина загальної культури суспільства та складова його суб' єктів. Врахування традицій культури при аналізі політичних відносин означає визнання, по-перше, що політичні відносини визначаються не тільки активно існуючим співвідношенням сил, але й нагромадженими в ході історичного процесу уявленнями про світ, цінності, зразки поведінки, які передаються в межах культури. Політика - частина культури. В політичній діяльності виявляються певні цінності і певні стійкі зразки поведінки. По-друге, влада - центральне явище світу політики - водночас може розглядатися як частина світу культури. Погляд на політичну діяльність і політику крізь призму культури дозволяє реальніше зрозуміти, яка влада, в якій мірі, коли і для кого є цінністю, а також які взаємовіднсини між різноманітними цінностями, наприклад, між владою і власністю, владою і престижем, владою і релігійною святістю, владою і мораллю. Всі взаємовідносини підлягають змінам, але в окремих культурах відрізняються значною стабільністю. Без їх урахування можна, найбільше, - створювати схеми політичної гри, що абстрактно розуміється як гра сил, але не можна зрозуміти справжній політичний процес. По-третє, різнорідність культур - в часі і просторі - дозволяє зрозуміти: чому деякі політичні системи, відповідні одним умовам, зазнавали поразки в інших умовах, чому ті ж самі дії у ставленні до одного народу дадуть очікуваний ефект, а по відношенню до іншого - призводять до невдачі тощо. Відмінність культур - це відмінність засобів сприйняття дійсності, засобів її оцінки і, як результат, засобів дій. Не буде великим перебільшенням розуміння, що різнорідність культур приводить до того, що люди живуть і діють у різноманітній соціальній дійсності.