Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Особливості сучасної політичної культури в Україні

На відміну від держав, які на десятиріччя і століття раніше випробували "цивілізуючий вплив капіталу", жителі України сторіччями орієнтувались здебільшого на норми общинного колективізму, що втілюють, насамперед, інтереси сім' ї, общини, стану, держави. З ранніх років людина відчувала не просто залежність, але й безумовну підпорядкованість груповим общинним інтересам. Засуджувалася і піддавалась остракізму орієнтація на власні інтереси, пошук життєвої мети в межах своєї общини, громади. Причому в XX ст. такі традиції посилювались ще і дуже жорстоким тотальним контролем держави, що виключав будь-яку активність жителя України. Ось чому в більшості регіонів люди з великими труднощами сприймали ідеї ліберальної демократії, засновані на неприродних для них цінностях: поняттях ринку, політичної і економічної свободи, конкуренції, моральної автономії тощо.

Мабуть, однією з найсерйозніших культурних втрат, що поніс кожний українець, зокрема, і суспільство, є слабо розвинена індивідуальність, низький статус особистих домагань на владу і політичну участь. Позбавлені індивідуально виношених світоглядних опор, громадянські і політичні уявлення більшості людей в Україні відбивають виняткову схильність до конформації, ту легковірність і рухливість, що спонукає їх до постійної переоцінки політичних принципів, образів України та інших понять. Ще не зникло серед більшості жителів України підданське спілкування і безперервна лояльність навіть не стільки до держави, скільки до моралі реальної влади (сильному лідеру, таємній агентурі служби безпеки, засобам масової інформації та ін.). І тільки в окремих колах міського населення, серед підприємців і інтелігенції відбулася деяка демократична ціннісна переорієнтація. Мабуть, саме ця вузька частина населення, по суті, і є тією соціальною спільністю, що виявляє соціокультурну підтримку демократичним перетворенням. Люди ж із панівними загальноколекти-вістськими ознаками поведінки зорієнтовані скоріше на механічне, а не на усвідомлене приєднання до мети реформ, тяжіючи до участі в політичному житті, позбавлення індивідуальної відповідальності за свої вчинки. А це неминуче зміцнює показні риси батьківської турботи в діяльності держави, стає перепоною розширенню прав і свобод особистості тощо.

Зрозуміло, заідеологізованість мислення більшості населення України, що зумовлює нетерпимість до людей інакомислячих, з нетрадиційним світоглядом, загальнокультурна нерозвиненість громадянських позицій, низька поінформованість і компетентність в управлінні справами суспільства, держави; правовий нігілізм, тобто огульне заперечення всього, а також інші риси і властивості духовної і практичної активності людей свідчать, що в

Україні домінує політична культура традиціоналістського, патріархального типу. Все це не сприяє прискоренню і розширенню процесів демократизації, засвоєнню досвіду демократичного розвитку інших країн, знижує чутливість людей до морально-етичних стимулів політичної поведінки, тяжіння до перегонів і раптовості, навіть нерідко до застосування насильства в перетвореннях суспільства. Але це не означає, що традиціоналістський тип політичної культури українського суспільства вічний і непереборний. Адже, хоча певні структури стійкі та відокремлені, все ж в будь-якому суспільстві діють потужні фактори, створюються потреби в інокультурному спілкуванні людей, всеосяжній міжку-льтурній духовній взаємодії безлічі соціальних суб' єктів.