Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Анархізм

Анархізм виник майже два століття тому Для анархізму характерні два напрямки: анархо-індивідуалізм та анархо-комунізм.

Основні ідеї анархо-індивідуалізму сформульовані у XIX ст. німецьким філософом Максом Штірнером та французьким філософом П'єром Жозефом Прудоном. !деї анархо-індивідуалізму зводилися до того, що нове суспільство повинно базуватися на пріоритеті особистості, на егоїзмі. Зважаючи на те, що держава та особистість несумісні, анархо-індивідуалізм виступив проти держави, будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялося анархо-індивідуалістам як суспільство обміну послуг, угоди дрібних власників, у якому немає антагонізму, тобто непримиренності класів, соціальних верств, насилля, досягнуто взаємного договору. Це вчення, назване Прудоном теорією взаємності, розцінювалося марксизмом як одна з форм дрібнобуржуазного утопізму. Суть "теорії взаємності" полягає в тому, що у новому суспільстві робітничий клас має стати на шлях угоди з буржуазією, укласти з нею взаємний договір.

Теоретики анархо-комунізму Михайло Олександрович Бакунін і Петро Андрійович Кропоткін ставили головною метою визволення людини від насильства. Здійснення звільнення людини від насильства пов' язувалось із відмиранням держави, створенням бездержавного соціально справедливого суспільства, при якому народ позбавиться від примушення якої б то не було влади - політичної, економічної, духовної. !дея Карла Маркса про потребу встановлення диктатури пролетаріату піддана Михайлом Бакуні-ним гострій критиці. Нездійсненність Марксової ідеї про диктатуру пролетаріату пояснив тим, що увесь робітничий клас водночас бути диктатором не зможе. Диктатура пролетаріату поступово виявиться у руках керівної меншості, яка відстоюватиме не народні, а свої інтереси, захищатиме свій привілейований стан.

Внаслідок цього відбудеться переродження пролетарської держави. З встановленням державної власності зміцниться економічний фундамент панування "червоної бюрократії". Сформується політична система, яку Михайло Бакунін назвав авторитарний комунізм або державний соціалізм. Логічність міркувань та правомірність висновків підтверджена практикою казарменого варіанту централістсько-державного соціалізму. Замість "державного соціалізму" з його централізованим управлінням "згори вниз" Михайло Бакунін пропонував побудувати соціалістичне суспільство, у якому буде здійснений принцип самоврядування народу, створена федеративна вільна організація "знизу вгору" робітничих асоціацій, громад, волостей, областей і народів. Досягається соціалістичне анархічне суспільство шляхом соціальної революції, здійснюваній водночас в усіх країнах світу.

Анархо-комуністична теорія Петра Кропоткіна розроблена на основі широких узагальнень у сфері природних та суспільних наук. Петро Кропоткін виходив з того, що людство може організуватися у вільне самоврядування, асоціації та спілки згідно з природними законами. На основі договору, самохіть укладеного поміж асоціаціями, створюватиметься федерація, у якій Петро Кропоткін побачив "комуністичну форму співжиття". У такій федерації людина позбавиться від насильства, що йде від держави. Людина стане вільною. Приватна власність, що породжує кривду, замінюється суспільною. Здійсниться розподіл за принципом: "Від кожного за його силою, кожному за його здібностями". Відбудеться зближення між промисловою та сільськогосподарською, розумовою та фізичною працею. Усім цим буде характеризуватися суспільство "вільного комунізму". Повернувшись у 1917 р. до Росії, Петро Кропоткін привітав Жовтневу революцію, дав високу оцінку Радам, які розглядав як народні ("низові") асоціації, що самокеруються, здатні втілити ідеали "вільного комунізму". Але незабаром змушений переглянути своє ставлення до Рад, тому що участь мас у їх діяльності дедалі більше підмінювалася диктатурою партії більшовиків. На це Петро Кропоткін неодноразово вказував Володимиру Леніну, нагадуючи, що терористи періоду Великої французької революції фактично стали її "могильниками".

Теорія анархізму пустила своє коріння у міжнародному робітничому русі. На початку ХХ ст. сформувалася течія анархо-синдикалізму, що особливо широко поширилася в Італії, Франції та Іспанії. У Росії, а пізніше в Югославії, анархо-синдикалізм знайшов розвиток у період становлення соціалістичного суспільства. Анархо-синдикалісти стверджували, що не політичні партії, а профспілки (синдикати) є ударною силою у битвах з капіталізмом. У со-ціалістичному суспільстві профспілки замінять державу, утвердиться обмін вільних виробників, конфедерація профспілок крізь мережу профспілкових організацій та об' єднань керуватиме суспільством та спрямовуватиме розвиток суспільства. Відродження в кінці 80-х років анархістської течії відбулося у Росії, Україні та інших незалежних державах Співдружності. Відбулися установчі конференції та з' їзди, конфедерації анархо-синдикалістів (КАС), анархістських об' єднань у Києві, Харкові, Донбасі та інших регіонах України. Конференції та з' їзди проголосили, що Конфедерація анархо-синдикалістів є "незалежною політичною організацією непартійного типу", що не ставить завдання захоплення влади. Її платформа становить синтез різноманітних напрямків анархізму: анархо-індивідуалізму, анархокомунізму та анархо-синдикалізму, охоплює спільну для них боротьбу проти бюрократичного централізму відомчого та партійного диктату, за визволення особистості та суспільства на засадах самоврядування. Для сучасного анархо-синдикалізму характерні загальноцивілізовані риси гуманізму, індивідуальної свободи та соціальної справедливості, що несумісні ані з якою диктатурою, класово-партійною винятковістю тощо.

Аналіз основних течій анархізму дозволяє зробити висновок, що не можна характеризувати анархо-індивідуалізм, анархо-комунізм, анархо-синдикалізм як антикомуністичні, відлучати від світової соціалістичної думки.