Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Роль держави у вирішенні етносоціальних проблем України

Історичний досвід свідчить, що в ряді країн з багатонаціональним складом населення при дотриманні принципів буржуазного парламентаризму, демократизму досягається повна погодженість національних інтересів різних груп населення стосовно їх економічного, політичного і культурного становища, хоча і залишається багато нерозв'язаних проблем (Швейцарія, Данія). Разом з тим такий підхід не реалізується в багатьох розвинених країнах Заходу, про що свідчать конфлікти у взаємовідносинах англійсько-франко-канадського населення в Канаді, проблема Ольстера у Великобританії, палестинська проблема в Ізраїлі та ін. Ефективна така національна політика, що відповідає демократичним принципам вирішення національних проблем.

Складність реалізації принципу рівноправності полягає в необхідності проголошення юридично-правової рівності націй, їх фактичної рівності в основних сферах суспільного життя, насамперед в економічній і духовно-культурній. Створення реальних умов соціально-економічного і культурного розвитку націй і народностей, які живуть тепер в Україні, залежить від продуманої законотворчої діяльності держави. Критична ситуація в міжнаціональних відносинах в ряді регіонів Співдружності Незалежних Держав, дійшовши до збройного протистояння, фактично до громадянської війни між окремими народами (Нагірний Карабах, Вірменія і Азербайджан, Придністров'я, Таджикистан), значною мірою зумовлена не тільки тим, що ще не подолана до кінця трагічна спадщина минулого у взаємовідносинах народів, породжена жорсткими рішеннями місцевої влади, але й прорахунками, помилками в здійсненні національної політики, допущеними у 80-х - на початку 90-х років верхніми ешелонами влади. Тільки підхід з позицій зваженості, чіткого врахування реалій життя, з позицій послідовного демократизму і соціальної справедливості може забезпечити реалізацію невідкладних інтересів усіх, кожної нації та народності, стабілізувати міжнаціональні відносини на основі дружніх, рівноправних взаємовідносин між народами в ім' я їх загального добра і прогресу. Прийняті Верховною Радою України Закон про громадянство, Декларація прав національностей України, договори між Україною і Російською Федерацією та іншими незалежними державами Співдружності закладають міцний фундамент правових, дружніх відносин між народами. В Декларації прав національностей України особливо підкреслено, що держава Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Представники народів і національних груп обираються на рівних правах в органи державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах і організаціях. Дискримінація за національною ознакою забороняється і карається за законом.

Складність, багатогранність і уразливість міжнаціональних відносин вимагають широкого політичного компромісу, такого політичного підходу, коли переборюються нерозуміння власних стратегічних вигод нації. В процесі державного будівництва усуваються соціальні та політичні забобони й упередження різних соціальних і національних груп, їх амбіції і груповий егоїзм, навіть прагнення паразитувати, спекулювати на трагічних сторінках історичних взаємовідносин народів, на труднощах у міжнаціональних відносинах сучасності. Політичний компроміс у міжнаціональних відносинах означає відмову від екстремізму, нігілізму в вирішенні національних проблем, вимагає зваженого і спокійного, вдумливого пошуку всіма учасниками міжнаціональних відносин такого рішення, коли виграють всі, коли врахований обопільний інтерес. Повністю справедливим є твердження, що тільки велика увага до існуючих проблем національного життя, вчасне їх розв'язання на всіх рівнях національної політики і державного управління створюють фундамент для прогресу кожної нації, суспільства.

У нормалізації національних відносин важко переоцінити пріоритетну роль політичних засобів. Так, значне місце займає мовна політика держави, основана на рівноправності мов, їх вільному розвитку і функціонуванні в усіх сферах життя. Без такої політики марно чекати національно-культурного відродження і гармонізації національних відносин. Політичний інтерес народу України, питання національно-культурного відродження вимагають досягнення повної рівноправності мов на її території де-факто, зміцнення позицій української мови як державної. Рішення національних проблем в Україні ще не знаходиться в точній відповідності з прийнятими законами, деклараціями та іншими внутрішньо- і зовнішньополітичними договорами і угодами. Причина тому - гострий дефіцит етнополітичної культури громадян. Адже будь-яке законодавче рішення буде фікцією, якщо воно не реалізується державою, всіма структурами і самими громадянами. Під етнополітичною культурою розуміється сплав політичної культури і культури міжнаціонального спілкування. Культура міжнаціонального спілкування - це соціально-культурне явище, наслідок і регулятор міжнаціонального спілкування, важлива умова формування групової й індивідуальної національної та інтернаціональної свідомості, вагомий фактор розвитку етносоціальних спільностей і людства. Етнополітична культура зумовлена ступенем демократичності суспільства, рівнем вирішення політичних і соціально-економічних проблем, в тому числі національного питання, загальним розвитком політичної і духовно-культурної сфери. Етнополітична культура - найвидатніше досягнення, загальнолюдська цінність.

Основними рисами високої етнополітичної культури визнані: розуміння необхідності досягнення балансу і гармонії міжнаціональних, державних і національних, загальнолюдських та національних інтересів; неподільне почуття громадянської і національної гордості; почуття дружби між народами країни проживання, єдності родини людської; піклування про долю малої Батьківщини, великої Батьківщини, всієї планети Земля; розуміння необхідності працювати на добро своєї країни, народу, в ім'я збереження людства; прагнення і сприяння вирішенню політичних і економічних зв' язків свого народу та країни з народами та країнами всього світу; невідривний інтерес до політичної і духовної культури свого народу, країни і всього світу; знання рідної мови, мов народів своєї країни та інших країн; громадянська і національна скромність, турбота про гідність свого та інших народів, країни і всього людства; дотримування законів країни і положень міжнародних пактів про права людини і народів; глибока повага до громадянської та національної гідності людей своєї національності та будь-якої іншої, відмова від звички ділити людей за їх політичними поглядами і національним походженням; нетерпимість до проявів етнополітичного екстремізму. Сприяти підвищенню ет-нополітичної культури - важливе завдання держави, політичних партій, інших суспільно-політичних організацій і рухів.

Активна роль політичної свідомості виявляється в національному ідеалі. ідеї не тільки підсумовують досвід попереднього розвитку знання в тій або в інший галузі, а й є основою для синтезу знань в систему, відіграють роль активних евристичних принципів пояснення явищ, пошуку нових шляхів вирішення проблем. Політолог Макс Гувер підкреслює, що національна ідея виступає яскраво тоді, коли народ відчуває єдність, свій внутрішній зв' язок, свій історичний характер, свої традиції, свою долю і призначення, перетворює їх на предмет свідомості, мотиви своєї волі. Отже, йдеться про національну спільність як єдине безперервне утворення, в єдності минулого, сучасного і майбутнього. Духовність не виникає з кожною природною або соціальною зміною, постійно оновлюється. Національну ідею не можна зрозу-мити без урахування особливих умов життя народу протягом усієї історії. Вік української національної ідеї - це вік самої України. Національна ідея охоплює прагнення до ідеального самоустрою нації - господарській, духовній, соціальній сферах, розуміння політичної мети нації.