Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Іслам

Складні модерністські процеси відбуваються в ісламі. Іслам сповідує більше мільярда мусульман, які живуть в 52 країнах Азії та Африки - проголосили іслам основою своєї державності. Мусульманські країни дотримуються різної політичної орієнтації. У них склалися різноманітні структури влади: абсолютистсько-теократичні режими (Саудівська Аравія та ін.), конституційні монархії (Йорданія, Марокко, Малайзія та ін.), ісламські республіки (Іран, Пакистан, Лівія та ін.). У сучасних умовах активно розвивається подолання колишніх однозначних одновимі-рних оцінок ролі різноманітних релігійних конфесій у сучасній цивілізації, переосмислення місця духовних та культурних цінностей, що проголошуються у загальнолюдському надбанні. Посилюється розуміння того, що можна залишатися атеїстом чи бути істинно віруючою людиною, але врешті-решт нікуди не піти від визнання того, що справжнє глибоке, моральне усвідомлення гармонійного життя людини, плідна творчість, утвердження високих ідеалів добра та справедливості неможливі без оволодіння духовним багатством. Однією з провідних серед інших, що користуються рівними правами, релігійних конфесій є іслам.

Відтоді, як виник, сформувався іслам - наймолодша з світових релігій, поширився у західній частині Аравійського півострова. Офіційно визнано датою утвердження ісламу 622 рік. Відтоді починається мусульманське літочислення. Це дата переселення (хіджри) пророка Мухаммада (Мухаммеда, Магомета) разом зі своїми однодумцями з Мекки у Медину, де створена перша мусульманська громада (умма). У Медині нове віровчення поступово зміцніло та набуло права на самостійне існування, а Мухамма-ду вдалося переконаннями, а де-не-де силою зброї об' єднати під егідою ісламу розрізнені племена, які населяли Медину та її околиці. Ставши повноправним релігійним та політичним главою Медини, Мухаммад продовжував боротьбу з мекканською язичницькою знаттю з племені курейш. Після тривалої боротьби мек-канська знать змушена визнати політичну силу - іслам, здатну об' єднати всю Аравію та приєдналася до мусульманської громади. У 630 р. супротивники Мухаммада визнали його єдиним главою мусульманської громади, а, по суті, першого державно-релігійного об' єднання всіх арабських племен. Згодом, після смерті Мухаммада, нова віра - іслам - розповсюджується за межами Аравії. Три десятиріччя після смерті Мухаммада мусульманською громадою правили чотири виборних халіфи (заступники пророка) Абу Бакр, Омар І Ібн аль Хаттаб, Осман Ібн Аф-фай, Алі Ібн Абі Таліб. Їх період правління - це період зміцнення та стабілізації ісламу, його експансії за межами Аравії; ознаменувався завоюванням просторих сусідніх територій та поступовим утвердженням ісламу як світової релігії.

У пам' яті мусульман про події тієї епохи збереглися спомини як про щасливий період ісламського правовір' я та чистої теократії - неподільності суспільства та держави, політики та релігії. Для прихильників ісламу тодішня мусульманська громада назавжди залишилася зразком доброчесного життя, а правовірна мусульманська традиція (сунна) нарекла перших чотирьох халіфів - (хумафа ар рашидун - правовірними). Саме життя, еталони поведінки пророка та його найближчих соратників (сахабів і анса-рів), норми й порядки ранньої мусульманської громади на століття, аж до сучасності, створили образ ідеального суспільного устрою - втраченого "Золотого віку" ісламу.

Звичайно ж, той період в історії ісламу не позбавлений гострих внутрішніх суперечностей. Йшла гостра боротьба різноманітних угруповань за верховну владу у Арабському халіфаті, що незабаром стане багатонаціональною феодальною державою. Тоді ж формується партія (фірка) прихильників Алі, зятя пророка Мухаммада, відома як щигат Алі, звідки і походять "шиїти", "шиїзм". У 661 році, після вбивства четвертого халіфа Алі, до влади приходить династія Омейядів, очолювана Муавієм Абу Суф'яном. Шість століть існувала династія Омейядів, яку потім змінили Аббасідські халіфи.

Ідея наднаціональності та державності, що лежить у основі ісламу, втілилася у величезній імперії - Арабський халіфат - від

Атлантичного океану до Інду, від Каспію та просторів Середньої Азії до Магрибу (країн Північної Африки). У X ст. Халіфат розпадається на ряд самостійних держав - Буїдів, Саманідів, Газне-відів у Середній Азії та Ірані. Утворюються халіфат Фатімідів у країнах Північної Африки, а в 929 році нащадок Омейядів Аб ар-Рахман ІІІ у Кордові оголошує себе халіфом. Кордовський халіфат помітно впливає на розвиток суспільної думки та культури у Західній Європі (існував до 1031 року), а після втратив значення. В Іспанії до 1492 року збереглася Гранадська держава мусульман. З Х^І ст. з ліквідацією Арабського халіфату починається історія Османського халіфату. Завоювавши Єгипет, турецькі султани оголосили себе спадкоємцями Фатімідів. Османський халіфат існував аж до перемоги кемалістської революції у Туреччині на початку 20-х років XX ст. У Середню Азію іслам проникає на початку VШ ст. У період правління халіфа Валіде І мусульмани захоплюють Бухару, Кеті, Шахрісябе, Самарканд, Хіву, а пізніше проникають на Аму-Дар'ю, у Фергану та Шаш (Ташкент).

В умовах Середньої Азії релігія - іслам - увібрала багато елементів місцевих вірувань, релікти яких досі дають про себе знати у релігійних звичаях та обрядах. Збереглися і тепер чужі ісламу явища: культ святих, запалення свічок на могилах (вплив зо-роастризму), святкування Наврузу - традиційного Нового року у доісламського населення Ірану та Середньої Азії, безпосередньо зв' язаного з початком весняних польових робіт та ін. Допускається, що віруючим можна не вивчати глибоко Коран. Істинне становище ісламу доступне лише обраним, але маси мають вірити, що все у владі Бога та що Бог знає всіх. Вважалося, що калам (мусульманська богословська філософія) є спосіб захисту сунни (ортодоксальний іслам) від єресі. Призначення каламу знаменитий богослов ХІІ ст. Абу Муххамад з Газалі вбачав у "збереженні принципу віри тих, хто дотримується сунни та захисту її від тієї плутанини, що вносять у неї єретики зі своїми нововведеннями". Догмати ісламу розроблялися у вигляді всеосяжної універсальної системи філософії соціальних, моральних та правових поглядів та ідей. Основне завдання богословських авторитетів - інтерпретація Корану, сунни та шаріату, розробка основ мусульманського права та моралі, захист і пропаганда ісламу. Якщо догмати ісламу повністю не змінилися, то система нормативно-регулятивних наказів та соціально-моральних правил - основа шаріату - зазнала значних змін. Головним джерелом шаріату є Коран - зібрання повчань, заповідей та промов, у різний період виголошених пророком Мухаммадом та послідовниками як одкровення - Боже слово. При халіфі Османі священна книга мусульман оформлена збіркою. Відтоді Коран став книгою книг для мусульман, має на них величезний вплив.

Іслам протягом всієї історії залишається світоглядною основою ціннісних орієнтацій особистого та суспільного життя людей. Найважливішим джерелом, що доповнюють законодавчо-моральні положення шаріату після Корану, стала сунна - зведення звичаїв та традицій. Природно, формування ідеології ісламу - цілісної світоглядної системи поглядів та способу життя, стало результатом зіткнення арабів з традиціями та віруваннями, культурними цінностями народів Ірану, Середньої Азії, Закавказзя та Індії. Іслам виходить за межі звичайного віровчення та становить складне соціально-культурне явище, головними елементами якого є система догматичних основ релігії - калам; система правових, нормативно-регулятивних, соціально-моральних та економічних наказів - шаріат; обрядово-культова система. У країнах, де іслам - панівна ідеологія - активно функціонують усі три компоненти: більше того, калам та шаріат зв'язані з політикою та ідеологією держави.

З кінця 80-х років ХХ ст. у країнах, де існує іслам, змінилося ставлення влади до священнослужителів та віруючих, права яких дещо ущемлялись. В Узбекистані, Киргизстані, Казахстані та ін. країнах Рамазан, Байрам та Курбанбайрам - проголошені святами. Відкриваються та діють мечеті, повернуто ісламу монастирі та культові об' єкти. Більшість віруючих мусульман сприймає іслам не стільки як філософсько-моральне вчення, скільки як систему певних ритуалів та релігійних зобов'язань. Це п'ять основних стовпів: по-перше, шахада - формула визнання єдиного Бога; по-друге, салат (персидське намаз) - молитва, що відправляється віруючими за встановленими нормам у певні години; по-третє, саум (ураза) - піст, що пропонується протягом 30 днів щороку на місяць рамазан; по-четверте, закат (закят) - обов' я-зкова милостиня на користь бідних і сиріт та, по-п' яте, хадж (паломництво) у священне місто Мекку.

У культурній історії людства бурхливі темпи розвитку науки чергуються з тривалими періодами застою: слідом за переміщенням центрів торгової та культурної діяльності те ж відбувається і з науковими центрами. Так, Греція запозичала культуру країн Давнього Сходу, а після загибелі античної цивілізації настав занепад наукової думки. Після загибелі Риму Європа пережила тривалий період панування варварства. У ІХ-X ст. в арабському халіфаті давньогрецька культура, наука, філософія відродилися в інших історичних умовах, збагативши зміст соціокультурними цінностями та традиціями нової цивілізації - ісламу. У створенні мусульманської культури брали участь різноманітні народи, включаючи хри-стиян-несторіанців Сирії та євреїв. Культ знання та науки, глибока повага до особи ученого традиційно займали домінуюче ставлення у шкалі цінностей цивілізації східного Середньовіччя. Халіфи заохочували діяльність учених та перекладачів праць грецьких учених та філософів. Для східного Середньовіччя поєднання в особі володарів учених та діячів культури, взагалі, не рідкість. Так, у Середній Азії онук Тимура Улугбек суміщав монаршу діяльність з активною науковою працею в астрономічній обсерваторії, що була організована ним. Нащадок грізного завойовника, Султан Хусейн, покровитель науки та культури, займався поезією. А його друг та соратник великий поет Алішер Навої з' єднував державну діяльність з діяльністю ученого, літератора, музикознавця. Молодший сучасник Навої з нащадків Тимуридів, Захірадджі Мухаммад Ба-бур, відомий в історії як засновник імперії Великих Монголів у індії, не лише великий знавець та цінитель поезії, мистецтва, але й сам займався поетичною творчістю. Утвердилася думка про те, що ісламу властиві фанатизм та агресивність. Але ці риси властиві не взагалі релігії, а окремим людям.

У сучасних умовах іслам не заперечує загальнолюдських цінностей та не розрізняє людей за їх родоплемінною етносоціальною і расовою приналежністю, а виходить з спільності та братерства всіх людей у вірі, не забороняючи їх права на приналежність до будь-якої віри (буддизму, християнства, іудаїзму та ін.). Тому ще середньовічні мислителі Фарабі, ібн Сіна, Біруні та ін. розглядали представників різних народів носіями певної релігії, культури, а їх спільності - самостійними громадами. Під релігією розуміли щось надзвичайно широке - всю сукупність духовного життя, включаючи звичаї, традиції та культурні цінності, а також багато сторін практичної діяльності людини, спосіб життя та еталони поведінки. Висувалася ідея спільності та рівнозначності релігії. У релігійній моралі ісламу висувається п' ять моральних настанов, обов' язків особи: по-перше, перед Аллахом, що допускає виконання наказів віри; по-друге, перед власною совістю, що спирається на внутрішні мотиви та вимагає самопізнання; по-третє, перед сім' єю - сумлінне виконання синівського обов' язку перед батьками, а також батьківських функцій перед дітьми; по-четверте, перед державою та народом - виконання громадянського обов' язку та, по-п' яте, перед усім людством, - цей обов' язок виражається в усвідомленні нерозривного зв' язку особи та суспільства. Потреба людини у спілкуванні та співробітництві з іншими людьми - природна якість, що виражає її соціальну суть.

Починаючи з 70-х років ХХ ст. у ісламі відбуваються складні модерністські процеси: пробиває дорогу тенденція переключення уваги віруючих на земні проблеми. Йдеться про міркування над змістом життя, звичаями та обов' язками людини, її свободою та відповідальністю тощо. Модернізм ісламу визначає декілька типів релігійної свідомості: традиціоналізм, модернізм (реформізм), панісламізм та ін. Так, традиціоналісти чи ортодокси виступають проти будь-яких змін у релігії та суспільно-політичному житті. Модерністи прагнуть пристосувати мусульманські догмати до потреб сучасності, намагаються погодити мусульманське віровчення з досягненнями сучасної науки; утверджується, що навіть Коран містить вказівку про сучасну науково-технічну революцію. Одним з наслідків модернізації виступає концепція ісламського соціалізму, що не має нічого спільного з марксистською: допускається система податків з майна, милостині, покликані зменшити соціальну нерівність. Концентрацію власності у одних руках повинна попередити система спадкування, а також певні заборони. Порада віруючим, різноманітні релігійні обряди - все це сприяє утвердженню рівності та братерства людей. Передбачається у певних межах націоналізація, здійснення аграрної реформи. Але все це не виходило за межі того, що робиться в умовах сучасного індустріально розвиненого суспільства.

"Відродження" у сучасних умовах конкретних інститутів та норм раннього ісламу періоду пророка Мухаммада та праведних халіфів проголошує фундаменталізм. Фундаменталісти бачать у ранніх громадах ідеальне об' єднання віруючих на засадах рівності та справедливості. Фундаменталісти рішуче виступають проти спроб погодити іслам та соціалізм, іслам та капіталізм. Адже, на їх думку, іслам сам самостійно вирішує проблеми життя, а залучення якого-небудь стороннього елементу веде лише до руйнування. Ісламський соціальний порядок розглядається як реальна альтернатива сучасному положенню. Фактичні пропагандисти "ісламської альтернативи" намагаються спорудити моральну фортецю проти корупції та кривди. Представники помірного напряму закликають іти від сучасності тому, що доктрини соціалізму не виправдали себе, а буржуазний лібералізм не здатний забезпечити соціальну справедливість. Технократи пропонують "тверезий" науковий погляд на життя з орієнтацією на Захід, а офіційна релігія проголошує "духовність", основу культури, підкреслюючи, що релігія не суперечить науці.

Пожвавлюється і концепція панісламізму зі спробами привести його у відповідність з реаліями сучасного світу, створити механізм для реалізації ідеї панісламізму, використовувати релігійний, політичний та економічний потенціал мусульманських держав. Сучасний панісламізм виступає з концепцією "мусульманської єдності, мусульманської солідарності", причому надкласової, наднаціональної мусульманської єдності, світового співтовариства правовірних. У основі - концепція, об'єднана світоглядом та дією всіх мусульман, що базується на братерській любові, терпимості, взаємній повазі та здібності до згоди. Ставиться мета - вихід мусульманських держав з ООН та утворення світової мусульманської організації, що об' єднає усіх мусульман (створення ради безпеки всіх мусульман, загального ринку, об' єднаних збройних сил тощо).

Буддизм

Модернізуються й соціально-політичні концепції буддизму. Буддизм - одна з трьох світових релігій. Виник у Стародавній Індії у VI-V ст. до н. е. Пізніше буддизм поширився у країнах південно-східної та центральної Азії, а також Далекого Сходу. Головною у буддизмі є проблема буття особистості та вимога звільнення від бажань як першопричини будь-якого страждання, досягнення стану повної відчуженості від сучасного світу (нірвани). Буддизм проповідує упокорення, покору, примирення з дійсністю, що призводить більшість його послідовників до відмови від боротьби за соціальні та політичні перетворення. З 80-х років XX ст. буддизм усе активніше втягується у соціальне життя, у боротьбу за національну незалежність окремих держав (де панує буддизм). У соціально-економічних програмах робиться спроба частково відмежуватися від капіталістичного та соціалістичного шляху розвитку, робиться наголос на етичних та моральних аспектах поліпшення соціальної природи людини, особливо на зусиллях "хороших людей", здатних усунути класові суперечності та створити суспільство соціальної справедливості, "національного соціалізму".

Буддизм чітко визначає і зовнішньополітичні концепції. Буддисти вважають, що лише етичний образ життя може врятувати людство від загибелі. Визнається агресивність імперіалізму та необхідність боротьби за права простого люду, моральне вдосконалення натури людини важливіше, ніж соціальні, економічні та політичні проблеми. Надії покладаються лише на добру волю уряду в утвердженні мирного співіснування всіх людей. Буддисти також виступають за визначеність життя людей, націй, держав, всього людства. Посилаючись на діючі норми, тобто на закон, його непорушність, обґрунтовується залежність існування: треба сприяти буддистській громаді, щоб поліпшити суспільну карму (тобто суспільний закон). Та це досягається високою мораллю. Кармічний підхід до життєвих проблем забороняє завдавати шкоду живим істотам, і це теж повинно стати перепоною на шляху до термоядерної катастрофи тощо. Соціально-політичний підхід до життя допускає забезпечення співробітництва буддистів світу, запровадження ідеї миру, справедливості та людської гідності.