Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Розвиток теорії конфлікту

Конфлікти завжди визначаються свідомістю й поведінкою людей, чи викликані вони незбіжністю індивідуальних і суспільних цінностей, чи незадоволеними надіями і сподіваннями тощо. В реальному конфлікті його учасники, виступаючи конфліктуючими сторонами, носіями свідомості, відображають в загостреній емоційній формі суперечності, що виникають. Відносини супроводжуються негативними емоціями, здатними подавити здоровий сенс в адекватній оцінці наслідків конфлікту, що можуть значно перевищувати проблематичні вигоди від перемоги над опонентом. В об' єктивному історичному процесі конфлікт як соціальне явище може бути позитивним, продуктивним і, навпаки, в певних умовах - негативним, гальмуючим розвиток і деструктивним у ставленні до суб' єктів - учасників протиборства. Соціально-політичні конфлікти, по суті, суперечності конфліктуючих свідомостей. Ось чому джерела наукового визначення конфлікту йдуть від психології. Теорія біхевіоризму стала базою для вивчення в політичній науці соціального явища - конфлікту.

Розкриття змісту механізмів і стимулів життєдіяльності людини, мотиви її участі в політиці, політичному процесі сприяли формуванню теорії конфлікту.

Початок формуванню теорії конфлікту на базі основних ідей теорії біхевіоризму поклали соціолог, фахівець з загальної теорії систем Кеннет Боулдінг, політолог Томас Шеллінг, доповнення в теорію конфліктів вніс і соціолог Анрі Рапопорт, поширивши її до меж біологічної концепції теорії систем і теорії гри. В теорії конфліктів виділяються два напрямки: класичний, або традиційний, і модерністський. Якщо класичний, або традиційний, напрямок в теорії конфліктів зосереджується на правовому, філософському й історичному визначенні суті та змісту конфлікту (Генрі Моргентау, Джон Кеннан, П'єр Френкастель та ін.), то модерністський - заснований на емпіричному і математичному підходах структурно-функціонального аналізу конфліктів. У боротьбі за існування в суспільстві соціолог Кеннет Боулдінг бачив основну причину конфліктів. Позиція, що її займав Кеннет Боулдінг у визначенні причин конфлікту, зріднила його зі школою соціального дарвінізму. Конфлікти виступають ніби розпізнавальні сигнальні системи у визріванні суперечностей і зіткненні інтересів. На думку Кеннета Боулдінга, конфлікт - це ситуація, в якій сторони повідомляють про несумісність їх потенційних позицій або станів і прагнуть заволодіти позицією, що виключає наміри іншої сторони. Якщо соціолог Кеннет Боулдінг запропонував три організаційних рівні: індивідуум, групи і організації, співтовариства - для яких характерні конфлікти між індивідуумами, "прикордонні" конфлікти між ізольованими в просторі групами і конфлікти між гомогенними організаціями, співтовариствами (державами) і між гетерогенними організаціями (між державами і церквою) тощо, то Анрі Рапопорт виділяє три головні оцінки рівня і головні типи конфліктів: війна, гра, суперечка, а соціолог Карл Дойч, застосовуючи теорію гри до суспільної практики, встановлює чотири стадії розвитку конфлікту: вхідний пункт; відкриття супротивника; зусилля; взаємний вплив. Але тут йде підміна сенсу і змісту конфлікту результатом. Так, війна (третя стадія) допускає знищення супротивника, гра - виграш і оголошення переможця, а суперечка - переконання опонента в його неправоті тощо.

Ефективна ж сфера застосування поведінківської (біхевіори-стської) концепції теорії конфліктів - економіка. Поняття економічної конкуренції та інтересу виробника або споживача споріднюється з поняттям конфлікт. Але якщо конкуренція відображає паралельні прагнення та інтереси, то конфлікт - протилежні тощо. Однак на економічному ґрунті конфлікти виникають дуже рідко. Конкуренція допускає упорядкування, а конфлікт - безладний, свідомий та періодичний. Випливає важливий висновок: економічним відносинам, в принципі, притаманно дуже багато загальних примирливих елементів в конфліктних ситуаціях. Сучасну соціологічну теорію конфлікту, за визначенням Джеффері Александера, можна поділити на функціональну і конфліктологічну. На думку ж авторитетного теоретика Роберта Коллінза, в світовій теорії простежуються три головні традиції: конфліктологічна (зв'язана з іменами Карла Маркса, Макса Вебера, сучасних теоретиків конфлікту), позитивістська (зв'язана з іменами Огюста Конта, Еміля Дюркгейма, Толкотта Парсонса та ін.) та інтеракціоністська (Джордж Мід, Генрі Гар-фінкель, Герберт Блумет та ін.). Конфліктологічний підхід має більш пізнавальні можливості. Теорія конфлікту заявила про себе, насамперед, як головна альтернатива позитивістському функціоналізму. Сучасний конфліктологічний підхід знайшов первісне теоретичне оформлення у працях американського соціолога Льюїса Козера, німецького соціолога Ральфа Дарендорфа та ін. Теоретики конфліктологічного напрямку в центр аналітичної уваги поставили вид найпоширеніших соціальних процесів у суспільних системах - конфлікти. На їх думку, конфліктам передують, або йдуть слідом, або ж існують паралельно - соціальна інтеграція й кооперація, конкретно-історичні умови породжують або допомагають усувати конфлікти. Основними положеннями конфліктологічного підходу виступають: по-перше, в усіх соціальних системах можна знайти нерівномірний розподіл, обмежений за кількістю цінних ресурсів; по-друге, нерівний доступ до благ закономірно і неминуче породжує конфлікти інтересів різноманітних частин системи; по-третє, конфлікти інтересів рано або пізно викликають відкрите зіткнення між тими, хто володіє, і тими, хто не володіє цінними ресурсами; по-четверте, конфлікти викликають реорганізацію соціальної системи, створюючи нові види нерівності, що, в свою чергу, виступає поштовхом для нових конфліктів і змін тощо. Конфліктологічний підхід, що повинен враховувати обидві сторони суспільної реальності, отримав назву діалектико-конфліктного.

Модерністський напрямок теорії конфліктів розглядає не сам конфлікт і його зміст, а ознаки, що характеризують динамічний стан тієї системи, в якій триває конфлікт. Особливість модерністського напрямку теорії конфліктів полягає в певності, що конфлікт пізнається, реалізується та розв' язується. Соціальною основою такого підходу служить перебільшення оптимістичних уявлень про сучасну модель західної демократії як суспільства благоденства, де ви-сокорозвинені всі сфери життя. Соціолог Ральф Дарендорф порушує проблему застосування теорії конфліктів до явищ і подій суспільного життя, до зіткнення інтересів різноманітних верств і груп в суспільстві. В доповнення соціолог Сеймур Ліпсет зосереджує увагу на аналізі управлінських дій державних владних структур і правлячих еліт при вирішенні соціальних конфліктів. Політолог Моріс Дюверже зробив висновок, що в будь-якому суспільстві існують конфлікти та інтеграція і що на будь-якому витку еволюції суспільства відтворюються політичні та соціальні конфлікти. Заслуга в формуванні теорії регулювання конфліктів і володінні конфліктною ситуацією належить англо-американській школі політологів. Політолог Карл Дойч ввів визначення солідарних і конфліктних систем: взаємна користь або взаємне зіткнення інтересів, відзначив, що в дійсності будь-яке суспільство становить змішану систему, де солідарний або конфліктний аспект можуть домінувати. Карл Дойч підкреслив важливість солідарних систем. Концепція Давіда Аптера пропонує три ступені і три форми суспільних конфліктів в залежності від того, відбувається чи ні зіткнення інтересів або основних цінностей. Якщо ж відбувається конкуренція основних цінностей, то в такому випадку відбувається істинний, прихований конфлікт. Звідси, висновок про необхідність послідовно трансформувати конфлікти цінностей в конфлікти інтересів, тобто в конкуренцію, а потім - спробувати кооперувати їх. Такий шлях регулювання та розв' язання політичних і соціальних конфліктів.

Візьмемо США, де дві великі політичні партії декларують одні й ті ж цінності, що свідчить про реальну ситуацію, в якій вкрай невелика можливість розростання політичного конфлікту у відкритій формі, але, очевидно, тут проявляється конкуренція як зіткнення інтересів, а в деяких випадках - пряма кооперація: вибір і погодження переваг. Стає можливим у масштабі всього суспільства політичний консенсус. Головний принцип такої концепції - інтеграція. Для співпрацюючої системи, притаманної діяльності суперничаючих в США двох великих політичних партій, характерно, що обидві політичні партії виступають носіями конфліктного "вірусу", форсують механізм посередництва в інтересах і не становлять загрози для суспільної інтеграції. На думку Давіда Апте-ра, це позиція плюралізму, що, на відміну від концепції конфліктів між класами і класової поляризації, запропонованої Карлом Марксом, ставить в центр теорії проблему врегулювання конфліктів. Для врегулювання, вирішення конфліктів, відзначає соціолог Уїльям

Норлінджер, необхідно ураховувати те, що, по-перше, успішне врегулювання конфліктів вимагає повного або часткового дотримання умов: стабільної коаліції, пропорційного представництва різноманітних інтересів, деполітизації суспільства, взаємних відступів тощо. По-друге, опора винятково на думку домінуючої сторони, не сприяє врегулюванню конфліктів, а лише загострює їх. По-третє, врегулювання конфліктів шляхом набрання національної ідентичності не тільки не приводить до успіху, але й веде до застосування насильства тощо. По-четверте, велику роль в регулюванні конфліктів відіграють лідери конфліктуючих груп, співтовариств тощо. По-п' яте, наявність мотивації в регулюванні конфліктів. Врегулювання конфліктів полягає у взаємній гарантії терпимості до інтересів один одного з боку груп, що беруть участь в конфлікті цінностей. Але концесійний плюралізм (або функціоналізм) має в політичній науці опонента структуралізм, що висуває конфлікт на передній край. В межах структуралізму діє марксизм, що розглядає конфлікти як рушійний механізм розвитку суспільства. Фрейдизм віддає ж переважне значення природі конфлікту зіткнення психологічних і фізіологічних факторів, що визначають поведінку особи.

У початковому порушенні проблеми модернізації суспільно-політичного процесу виявляються глибинні суперечності між плюралізмом і структуралізмом. Якщо структуралізм виходить з факту існування антагонізмів і суперечностей, переконання про непотрібність існування такої цілісності і досліджує механізми докорінної ломки або руйнування суспільства шляхом конфлікту, то плюралізм розглядає суспільство як цілісність, що у всякому випадку має зберігатися, а трансформації, зміни і погодження різноманітних інтересів відбуваються через необхідність регулювання. Вплив функціоналізму привів до того, що всередині структуралізму виник напрямок, що розглядає суспільство як модель рівноваги, а не тільки як модель суперечностей. В політичному житті це виявляється в суперечках і сутичках між лібералами і радикалами. Щоб прийняти нові радикальні рішення, зміни політичної системи, теоретики конфлікту вивчають суперечності, а теоретики рівноваги розглядають зміни з позицій комплексності, ускладненості та вважають, що жодна суперечність суспільного життя не може бути небезпечною для системи. Основною функцією влади, на думку соціолога Давіда Істона, повинно бути упорядковування конфліктів і погодження інтересів, дотримання стабільності суспільних порядків, тривалості задоволення потреб та інтересів індивіда, соціальних спільностей.