Глобалізація - це ще не глобальний світ, а об'єктивний процес, що нині стрімко розвивається. Він має далекі наслідки для кожної держави, для кожного народу як у національному, так і в міжнародному плані. Глобалізація - багатогранне явище, що торкається всіх сторін суспільного та економічного життя людства. Представники усіляких політичних поглядів вкладають у цей термін іноді зовсім різний зміст. А від змісту самого розуміння змісту глобалізації залежать і реагування на неї, і нові виклики перед нашим світом.
Однак незважаючи на всі розбіжності, майже усі фахівці не ставлять під сумнів, що в основі глобалізації лежать якісні зміни в технічному, технологічному, транспортному, комунікаційному, інформаційному (часто називають інформаційною революцією) базисі економіки і суспільства. Саме головне в цьому аспекті є те, що забезпечуються не тільки глобальне спілкування між людьми, а й реалізація фінансових операцій в обсязі, що значно перевищує розміри ВВП у великих державах (наприкінці 1990-х pp. у такий спосіб стали можливі операції на валютних ринках світу в обсязі 1,5 трильйона доларів).
Економічні зв'язки стають найважливішою формою існування світового господарства. У відриві від них не може розвиватися жодна національна держава. Інтереси в міжнародних відносинах значною мірою реалізуються через політику, рішення держав, їх еліт і суспільних сил. Стан принципів і сил, що домінують тут, впливає істотно на дієздатність держав. Тим паче, що йдеться про тенденцію розвитку єдиного світового господарського комплексу, зневажаючи при тім поступовий, довгостроковий характер цієї тенденції.
З одного боку, розвиток подій після 11 вересня 2001 р. засвідчив, що насправді з ліквідацією конкуренції між суспільними системами був загублений не лише демократичний механізм коректування соціального розвитку. Світ позбавився ідеалів суспільного прогресу, ідеології, маси людей розчарувалися в політиці, партіях, парламентах, урядах, у наслідках технологічного прогресу. Ідеологічний вакуум, що виник, заповнюється пошуком нової, найчастіше релігійної віри. Зростають зловживання релігійних фундаменталістів і фанатів, через які з'являються нові релігійні, етнічні та інші "рятівні" вчення. Усе це призводить до дезорієнтації, розчарування, спаду суспільної активності, до розкольницьких і ліквідаційних проявів у середовищі лівих партій та в русі за мир.
З іншого, за своїм соціальним змістом в умовах глобалізації ми маємо справу з інтернаціоналізацією капіталу у всесвітньому масштабі, тобто з капіталізмом, що глобалізується. Це орієнтація на розмивання національних кордонів, на ліквідацію державного суверенітету, на верховенство уніфікованих моральних і політичних цінностей. На питання, про які цінності йдеться, відповідь серед інших дав професор П. Ратленд з університету Уеслі, США. Глобалізацію він окреслює як "всесвітнє поширення ліберально-капіталістичної моделі з властивим їй поєднанням політичних І культурних цінностей".
З урахуванням незаперечних фактів соціальної нерівності, штучний процес прискорення в створенні єдиного світового господарства, пов'язаний з нав'язуванням США далеких від наслідування моделей соціально-економічного розвитку іншим країнам, вступає у протиріччя з їхніми об'єктивними інтересами. Таке прискорення виходить за межі економічних відносин, поширюється на всі сфери суспільного життя. Окрім того, такого роду "штучне прискорення" стає відповідною формою агресії, агресії без застосування військової сили, з опорою на економічні та політичні чинники. Інакше як елементом нової доктрини світового панування США такий підхід не назвеш.
Війна, що розпочалася під гаслом антитерористичної акції, стала затяжною війною з метою встановлення нового світового порядку в інтересах неоконсервативних сил США, і надає для цього щодня нові докази. Отже, починають виявляти себе такі моменти, як нові загрози для миру та існування людства: неприйняття гегемонії США починає знаходити підтвердження те, що неоліберальна ринкова економіка не є стабільною; вона не тільки не підходить для таких країн, як Росія і Китай, Іран, Ірак, Пакистан, а й не здатна вирішити глобальних світових проблем, які капіталізм створює сам собі за допомогою криз.
Аналітики ЦРУ говорять про те, що вплив США у світі як за розмірами, так і якісним вираженням буде слабшати, і про те, що можуть виникнути інші силові центри. Прогнози не лише аналітиків ЦРУ, а також і багатьох колег із різних держав підтверджують, що до 2015 р. швидше за усе візьме гору тенденція до розвитку багатополярного ce/ту, в якому активну роль поряд зі США будуть відігравати Китай, Росія, Європейський союз, Японія, а також такі країни, як Індія, Мексика, Бразилія. Крім того не виключається виникнення нових національних і інтернаціональних організацій. До того ж аналітики підкреслюють значення таких стратегічно важливих "трикутників", як, наприклад, США-Росія-ЄС чи Китай-Індія-Росія, які утворюватимуть відповідні геостратегічні альянси для збалансування впливу США.
Отже, заслуговує на увагу наступний збіг обставин. Після ухвалення рішення про розширення НАТО на Схід, оголошення 3. Бжезінським (одним із найвпливовіших ідеологів сучасноі американської геостратегії) Сполучених Штатів євразійською державою, а американським Сенатом - колишні радянські республіки Кавказу, Прикаспій та Середню Азію зоною особливих інтересів США, нині вимальовується досі прихована кінцева мета американської правлячої еліти у другій половині XX ст. -створення умов для формування нової, на цей раз американської всесвітньої імперії (після розвалу радянської) і створення за рахунок посткомуністичного (зокрема пострадянського) простору плацдарму ("санітарного коридору", тобто зони "прифронтових держав") для стратегічного економічного або воєнного протистояння зі Східною цивілізацією, насамперед з Китаєм після 2025 р. (запланованої керівництвом ЦК КПК КНР дати для проголошення "Великої піднебесної" єдиною супердержавою світу).
З цієї причини в центрі уваги ЦРУ на далеку перспективу знаходитимуться проблеми розвитку пострадянських спецслужб, соціально-політична ситуація в Росії, Бєларусі та Україні, процеси в державах Прибалтики, вибухонебезпечне становище і конфлікти в Придністров'ї, на Кавказі та в Центральній Азії, зокрема е Таджикистані. У разі виникнення передумов для небезпеки американським інтересам, спецслужбами США вживатимуться активні оперативні заходи щодо дискредитації та придушення антиамериканських і антинатовських політичних сил і громадських рухів у посткомуністичних суспільствах. Як свідчить тривалий оперативний досвід, такі оперативні заходи, як правило, здійснюються підрозділами спеціальних операцій ЦРУ і РУМО, які взаємодіють із представниками британської СІС (МІ 6, стратегічна розвідка) і ДІС (військова розвідка).
Така версія підтверджується низкою реальних даних про те, що ЦРУ США здійснює програму низки таємних операцій, завданням яких є поширення американського впливу на колишні радянські республіки з метою створення зони підтримки американських військово-політичних заходів у майбутньому геополі-тичному протистоянні.
Так, зокрема, відомо про наявність так званої "Директиви № 14" (1993 р.), яка передбачає оперативні заходи США щодо "врегулювання" конфліктів у Грузії, Азербайджані й Таджикистані, надання допомоги в пошуку мирних рішень щодо стримування етнічної напруги в країнах Балтії, Молдові, Росії, Україні та інших країнах СНД. Ця директива закликає офіційний Вашингтон використати фінансові та дипломатичні важелі для вирішення зазначених проблем. Одночасно аналітики ЦРУ в директиві зазначають, що реалізація завдання у забезпеченні захисту особливих інтересів Сполучених Штатів на пострадянському просторі можливий лише за умови "подолання професіоналізму колишнього КДБ", що може бути досягнуте передусім шляхом усунення за допомогою проамериканського лобі в пострадянських правлячих колах зі служби всіх співробітників місцевих спецслужб, які отримали спеціальну оперативну підготовку в системі КДБ СРСР.
На думку американських аналітиків, розвідка в цьому напрямі зміцнюватиме і безпеку США, оскільки підтримувані американським урядом "демократичні" рухи та уряди новоутворених посткомуністичних держав із більшою ймовірністю не лише захищатимуть права людини та національних меншин, а й більш ефективніше вирішувати етнічні, релігійні та територіальні конфлікти мирними засобами. І головне - вони стануть надійними партнерами Сполучених Штатів у дипломатичній, торговельній діяльності, а також у зусиллях щодо укладання договорів про обмеження озброєнь у вигідному для американської сторони плані (як це сталося з ядерним роззброєнням України, Бєларусі та Казахстану).
Останніми роками свого правління адміністрація Б. Клінтона започаткувала спеціальну урядову програму для розповсюдження ідей "американської демократії" на інші держави як один із основних напрямків своєї зовнішньої стратегії. Ця програма залишається чинною й нині. До цієї діяльності залучено значну частину урядових і громадських організацій США, дипломатичні відомства, представників ЗМІ, які діють згідно з положеннями програм, узгоджених із Конгресом. Координацію та інформаційно-розвідувальне забезпечення запланованих заходів доручено розвідувальним службам, у тому числі з використанням агентурних і легальних можливостей у країнах перебування. Значний обсяг аналогічної роботи щодо створення політично різноспрямованих "опозиційних рухів" здійснено й в Україні. Особливо американська активність відзначається після 2004 р., коли до влади в Україні було залучено "проамериканське лобі", що тимчасово потіснило не лише "проросійське", а й "пронімецьке" та "профранцузьке". Саме це спровокувало в українському суспільстві нову хвилю політичного протистояння та поглиблення системної кризи.
Для вирішення нових геостратегічних завдань уряду США спецслужбами здійснюються заходи щодо об'єднання під американським патронатом можливостей розвідувального співтовариства держав НАТО, особливе значення надається співробітництву зі спецслужбами Польщі, Чехії, Угорщини, Румунії, колишніх республік Югославії, Литви, Латвії та Естонії.
Реальним підтвердженням цієї гіпотези є створення Спеціального аналітичного центру (САЦ) об'єднаного розвідувального центру командування США в Європі, розташованого на авіабазі Моулсворт (Велика Британія). САЦ забезпечує необхідною інформацією всі сили коаліції НАТО на Європейському континенті, а також сили миротворчих операцій (наприклад, у країнах колишньої Югославії, у ході операцій у Північному Іраку, під час подій в Албанії, евакуації у Заїрі, діяльності стабілізаційних сил у Боснії, Східній Славонії тощо). До складу центру входять фахівці з різних країн, він має міцні зв'язки з головним розвідувальним центром НАТО. Складовою частиною САЦ є підрозділи спостереження за ВМС регіону та фоторозвідки (розвідувальні супутники, літаки-розвідники и-2 та Р-3).
Один з унікальних аспектів діяльності САЦ - сектор координації багатонаціональної розвідувальної діяльності, куди входять 12 членів з шести країн НАТО. Він має чотири основні завдання:
o забезпечення організації для взаємодії розвіддіяльності НАТО та об'єднаних миротворчих сил;
o визначення завдань та експлуатація розвідувальних безпілотних літаючих апаратів (БЛА) та іншої розвідувальної техніки. Так, наприклад, лише у 1997 р. було здійснено понад 500 польотів БЛА;
o отримання, обробка та накопичення інформації, підвищення ефективності роботи локальних мереж, інших джерел інформації;
o розподіл обов'язків між структурами взаємодії та обмін інформацією.
Поступово розвідувальним контролем охоплюються нові регіони. Сьогодні - це африканська Сахара, країни Балтії. Ефективність такої роботи було, зокрема, підтверджено під час подій в Албанії (березень 1997 р.).
Основою обміну розвідувальної інформації стала локальна мережа LOGE - загальна система зв'язку та обміну даними НАТО, яка об'єднує понад 300 абонентів і має дуже широкі можливості. САЦ - якісний крок уперед у системі спільного об'єднання розвідувальної діяльності Північноатлантичного альянсу.
Таким чином, для реалізації концепції ІВ у США створено всі необхідні умови, зокрема:
o розроблено теоретичну базу інформаційної війни, яка пройшла перевірку веденням війни в зоні Перської затоки проти Іраку (американські військові фахівці вважають цю війну "першою інформаційною війною"), в Афганістані, Панамі, Боснії, Югославії, а також нинішнє розгортання спеціальних інформаційних операцій проти Ірану, Сирії, Північної Кореї та інформаційне забезпечення ідеї розгортання в Чехії, Польщі, Грузії, Азербайджані та в Україні елементів системи американської ПРО;
o теоретичні положення, закріплені в нормативних документах;
o виконано значний обсяг робіт зі створення організаційних структур, на які в збройних силах США покладається завдання ведення ІВ.
У США також активно ведуться інтенсивні широкомасштабні дослідження психологічного компонента інформаційної війни, об'єктом якої є індивідуальна, групова і масова свідомість. Зазначені роботи фінансуються Управлінням перспективних досліджень США, проводяться під керівництвом ЦРУ й РУМО.
Проблеми ІВ активно досліджуються не тільки в США, ФРН і Великій Британії, а й у Канаді, Швеції, Франції, Австралії. У цих країнах постійно публікуються наукові праці та журнальні статті, проводяться наукові конференції. Усього, за даними американської Федеральної комісії з питань оборонних наукових досліджень, більш як у 25 державах проводяться нині розробки засобів і методів ведення ІВ.
Як одну із зовнішніх загроз інформаційної безпеки України варто виділити діяльність спецслужб та організацій США, що найбільш зацікавлені в реалізації завдань придбання інформаційних переваг і домінування над своїми євразійськими конкурентами (Німеччиною, Францією й Росією) у питаннях контролю та прихованого вигідного управління процесами в Україні. Саме Сполучені Штати першими на урядовому рівні прийняли доктрину ІВ, назвавши її найважливішою складовою частиною загальної військової стратегії. У березні 2007 р. Конгрес США прийняв Закон "Про підтримку заходів щодо вступу України в НАТО", що може свідчити про початок фінансування і розгортання американською стороною цілеспрямованих інформаційно-психологічних заходів вигідного впливу на українське населення.
8.2.5. Концепція "інформаційного стримування"
8.3. Європейський союз: особливості концептуального підходу
8.4. Федеративна Республіка Німеччини
Фонди політичних партій
8.5. Французька Республіка
8.5.1. Загальна характеристика системи забезпечення національної безпеки
Інститут вищих досліджень в галузі національної оборони
8.5.2. Характеристика чинників формування концептуального підходу до забезпечення безпеки французького суспільства в інформаційно-психологічній сфері
8.6. Королівство Швеції