Економічна теорія - Білецька Л.В. - 2. Основні функції сучасної держави

Більшість сучасних західних економістів вважають, що навіть в системі "вільного" ринку неможливо обійтися без держави, тому що вона бере на себе функції, які принципово не може здійснити сам ринок.

Сьогодні державне регулювання надійно доповнює ринковий економічний механізм. Хоча ринкова система стала регульованою, державний вплив має свої межі, які визначаються можливостями ринкового механізму попиту і пропозиції за умов недосконалої конкуренції (яка сформувалася внаслідок обмеження монополії державою). Державне регулювання не підмінює, а доповнює ринковий механізм. Держава бере на себе лише ті функції, які непідвладні ринку і пов’язані з необхідністю задоволення суспільних потреб. Таким чином, можна ще раз підкреслити, що державне регулювання здійснюється за принципом: "Конкуренція - повсюди, де можливо, регулювання - повсюди, де необхідно!"

Отже, сучасна ринкова економіка є регульованою. Державне регулювання стало невід’ємним елементом ринкового економічного механізму, яке здійснюється через такі економічні функції:

- визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку виходячи із стану економіки і перспектив її розвитку;

- розробка і впровадження правових норм функціонування ринкової економіки;

- здійснення цілеспрямованого впливу на економічну діяльність господарюючих суб’єктів через фінансові важелі;

- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства для захисту і стимулювання конкуренції;

- регулювання зовнішньоекономічних відносин;

- соціальний захист громадян;

- фінансування суспільних потреб.

Держава виконує свої економічні функції, застосовуючи різноманітні форми і засоби впливу на економіку. Серед основних форм державного регулювання ринкової економіки виділяють форми правового, економічного і адміністративного регулювання.

У правовому регулюванні велике значення має правова основа підприємницької діяльності. Правові регулятори захищають систему ринкового підприємництва, визначають права і обов’язки підприємств та інших суб’єктів ринкової економічної системи.

Серед форм економічного регулювання важливо виділити:

- фінансове регулювання (через систему податків з фірм і населення і державні фінанси);

- грошово-кредитне регулювання (через регулювання грошової маси і ставки процента);

- цінове регулювання (корекція рівня цін товарного ринку);

- структурне регулювання (через зміну структури економіки і, відповідно, структури попиту і пропозиції на ринку);

- соціальне регулювання (соціальний захист населення через державний перерозподіл доходів).

Найбільше значення сьогодні мають фінансові, грошово-кредитні, структурні і соціальні форми регулювання економіки.

Сучасна ринкова економіка багато у чому є саморегульованою системою, тому найдоцільнішими є економічні методи державного впливу, про які йшлося вище. Але це не означає, що у ринковій економіці не мають права на існування адміністративні методи регулювання економікою. Більше того, у ряді випадків така форма регулювання просто необхідна.

Економічне регулювання пов’язане із впливом держави на економічні потреби та інтереси ринкових суб’єктів, тобто полягає у застосуванні економічних регуляторів, а адміністративне регулювання здійснюється вольовими, командними методами, через неекономічні способи впливу.

Можна виділити кілька основних напрямів адміністративного регулювання ринкової економіки:

- державний контроль над монопольними ринками (антимонопольне регулювання);

- державний контроль над небажаними ефектами системи вільного підприємництва (встановлення відповідних правил і норм ринкової поведінки, забезпечення екологічної безпеки і раціонального використання природних ресурсів;

- забезпечення мінімально допустимого рівня добробуту і соціального захисту населення (встановлення гарантованого мінімуму заробітної плати і пенсій, меж робочого дня, виплати по безробіттю та інвалідності, допомога багатодітним тощо);

- захист національного ринку (адміністративне регулювання експорту та імпорту, встановлення митних обмежень, тарифів і квот тощо);

- реалізація цільових програм економічного, соціального і науково-технічного розвитку;

- забезпечення дотримання національних стандартів усіма учасниками суспільного виробництва ("екологічна чистота" і якість продукції, санітарні норми тощо).

Адміністративне регулювання стало невід’ємним атрибутом ринкового механізму, воно не перешкоджає зростанню ефективності виробництва і добробуту нації. Адміністрування приносить шкоду лише тоді, коли починає підмінювати необхідні економічні форми регулювання. Тому основну роль все ж виконують економічні форми і методи регулювання.

Державне регулювання національної економіки здійснюється через різні форми економічної політики.

Економічна політика - сукупність певних методів і форм державного регулювання економіки для досягнення наперед визначених цілей. Економічна політика - цілеспрямована система заходів держави у сферах національного виробництва, розподілу обміну і споживання благ. Вона покликана відображати інтереси всього народу, усіх його соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки. Держава може обрати різні форми і методи впливу на економіку, тому економічна політика держави має різні напрями і пріоритети. Виділяють фіскальну, монетарну, структурну, соціальну і зовнішньоекономічну політику.

Науковою основою державної економічної політики виступає економічна теорія (насамперед макроекономічна теорія). Вона формулює цілі економічної політики, найважливіші серед яких такі: економічне зростання, повна зайнятість, економічна ефективність, економічна свобода у ринкових межах, справедливий розподіл доходів, соціальний захист, збільшення вільного часу громадян як основи гармонійного розвитку особи, оптимальний торговий і платіжний баланси країни. Усі ці цілі загальновідомі і загальновизнані і у тій чи іншій комбінації визначають напрями економічної політики різних країн.

Цілі економічної політики в Україні спрямовані на зміну економічної системи - перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. У зв’язку з цим економіка України є перехідною, що й визначає специфіку економічної політики, яка спрямована на:

- стабілізацію економіки і подолання економічного спаду, інтенсифікацію виробництва і підвищення його ефективності;

- подолання інфляції і зміцнення національної грошової одиниці;

- структурну перебудову економіки на ринкових принципах;

- формування ринкових економічних відносин, роздержавлення і приватизацію власності;

- створення ринкового економічного середовища і системи ринків (ринку праці, капіталів і цінних паперів, зміцнення і розширення товарного ринку);

- створення ринкової інфраструктури (відповідних кредитно-банківської системи, системи бірж, приватної торгівлі тощо);

- формування ринкової податкової системи і бездефіцитного державного бюджету;

- виховання ринкової психології населення;

- формування системи соціального захисту;

- подолання наслідків екстенсивного економічного розвитку і формування системи екологічної безпеки тощо.

Таким чином, будь-яка розумна економічна політика зобов’язана грунтуватися на чіткому визначенні оптимальних пріоритетів в постановці цілей і оцінці наслідків їх реалізації. А це немислимо без перевірки відповідності обраних цільових пріоритетів положеннями економічної теорії.