Економічна теорія - Чепінога В.Г. - 3.1. Технологічні можливості суспільства

Існування людського суспільства пов'язано із задоволенням потреб створеними в процесі виробництва благами. Останнє передбачає використання певних ресурсів. Щоб узгодити потреби із наявними ресурсами в кожному суспільстві, виробництво виступає в певній організаційній формі. Розгляд цих форм почнемо з аналізу наявних ресурсів суспільства.

3.1. Технологічні можливості суспільства

Економічними ресурсами називають природні, людські та створені людиною ресурси, що застосовуються для виробництва матеріальних та нематеріальних благ. Та частина економічних ресурсів, що задіяна у виробництві, іменується факторами виробництва.

Найхарактернішою рисою економічних ресурсів є їх обмеженість або рідкісність. У природі є певна кількість ресурсів, які можна використати в господарській діяльності. В кожен даний момент у будь-якому суспільстві є певна кількість земель, що можуть бути використані для сільськогосподарського виробництва. Це ж стосується корисних копалин і засобів праці. Звідси випливає, що в кожен певний період обмеженим є і обсяг виробництва благ, якого можна досягти за допомогою наявних економічних ресурсів. Якщо у виробництві задіяні всі наявні у суспільстві ресурси, то таку ситуацію називають повною зайнятістю. При цьому важливу роль відіграють правові норми та звичаї, бо саме ними визначаються критерії придатності ресурсів для застосування. Так, наприклад, при використанні такого ресурсу, як людська праця, законодавчо встановлюються вікові межі, що регламентують можливість використання даного ресурсу.

Безмежність потреб суспільства зумовлює необхідність при виробництві благ вибирати, яким потребам віддати перевагу, тобто які блага виробляти, а від яких відмовитись, бо всі потреби при обмеженості ресурсів задовольнити неможливо. Кількісне обмеження економічних ресурсів, їх рідкісність примушує робити вибір певних цілей, які практично суперечать одна одній. При цьому слід враховувати, що використання певних ресурсів для виготовлення визначених благ робить неможливим їх використання для виготовлення іншого виду благ. Це так зване альтернативне використання, або альтернативна вартість ресурсів. Така ситуація породжує проблему вибору. Остання включає, по-перше, визначення того, які блага, якої кількості і якості необхідно виробляти, по-друге, які економічні ресурси і в яких розмірах потрібно використовувати для виробництва визначених благ. Тобто проблема вибору полягає у розв'язанні суперечності між безмежністю суспільних потреб та обмеженістю економічних ресурсів, на основі яких визначається мета економічної діяльності.

Обмеженість ресурсів при безмежності потреб суспільства обумовлює необхідність раціонального використання економічних ресурсів, що дозволяє збільшувати виробництво благ і повніше задовольняти потреби. Отже, реалізація мети суспільного виробництва передбачає, з одного боку, якомога повніше, а з іншого - най раціональніше використання наявних у суспільстві ресурсів. І те, й інше пов'язане з ефективністю виробництва.

Ефективність виробництва - це його результативність, що свідчить як про приріст обсягів виробництва, так і про те, з яким обсягом використаних ресурсів він досягається. Ефективність виробництва є однією з головних ознак господарської діяльності людей і має багаторівневий характер. Насамперед виділяють розподільну ефективність. Підвищення ефективності виробництва з точки зору розподілу обмежених ресурсів означає таку комбінацію їх використання, яка дозволяє одержати максимальний обсяг продукції. Тобто це досягнення оптимального обсягу виробництва. Такий варіант досягається суспільством тоді, коли будь-яке збільшення виробництва одного продукту можливе лише при скороченні виробництва іншого продукту. В такому випадку суспільство перебуватиме на межі виробничих можливостей. Розглянемо це на такому умовному прикладі. Припустимо, що в суспільстві виробляються два види благ - зерно та верстати. В такій ситуації зерно уособлює споживчі блага, що використовуються для задоволення особистих потреб людей, а верстати - це блага виробничого призначення, що направляються у виробництво. На виготовлення цих видів благ використовуються усі наявні ресурси суспільства. При цьому на кожну одиницю створюваних благ припадає мінімальна кількість ресурсів, тобто виробництво функціонує ефективно. Технологічний базис виробництва залишається незмінним, підвищити ефективність виробництва неможливо.

За таких припущень виявляється, що суспільство повинно визначитись, яку комбінацію створюваних благ застосовувати. Оскільки всі ресурси повністю задіяні у виробництві, то збільшити виробництво зерна можна лише за умови зменшення виготовлення верстатів і навпаки. Комбінації виробництва зерна та верстатів можуть бути різними. Вони розміщуються між двома крайніми варіантами. Якщо всі ресурси спрямувати на виробництво зерна, то верстатів виробляти не можна, і навпаки, при використанні усіх ресурсів для виготовлення верстатів виробництво зерна буде дорівнювати нулю. Альтернативні варіанти виробництва зерна та верстатів можна показати на прикладі наведеної нижче таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Альтернативні можливості виробництва

Дані цієї таблиці можна показати і на графіку.

Графік 3.1. Крива виробничих можливостей

Кожна точка цієї кривої показує максимально можливе виробництво зерна та верстатів за даної кількості ресурсів та рівня технологічного розвитку. Ця крива називається межею виробничих можливостей. Вона дозволяє дати строге визначення обмеженості ресурсів. Будь-яка точка, що лежить справа від кривої виробничих можливостей означає недосяжну комбінацію виробництва зерна і верстатів. Такою, наприклад, є точка К, оскільки при виробництві 4 тис. верстатів не можна одночасно виробити 17 млн т зерна. В той же час будь-яка точка ліворуч від кривої виробничих можливостей означає досяжну комбінацію виробництва зерна і верстатів, але в такій ситуації не всі ресурси будуть використані, і виробництво з точки зору їх використання буде неефективним. Межа виробничих можливостей означає той фундаментальний економічний факт, що за наявних технологічного рівня та обсягу економічних ресурсів економіка може виробити лише певні максимальні кількості кожного продукту, і люди завжди обирають між обмеженими можливостями.

Чи може суспільство змінювати свої виробничі можливості? Відповідь на це запитання буде позитивною за двох умов. По-перше, розширення виробничих можливостей суспільства можна досягти шляхом залучення у виробництво нових економічних ресурсів. Якщо, наприклад, будуть освоєні нові поклади корисних копалин, це дозволить за їх рахунок збільшувати виробництво нових продуктів, а отже, і обсяги виробленої продукції. Такий шлях нарощування обсягу виробництва називається екстенсивним і має обмежений характер, бо можливості залучення нових ресурсів у виробництво, як правило, не безмежні.

По-друге, збільшувати обсяги виробництва можна і іншим шляхом, а саме - раціональніше, ефективніше використовувати наявні ресурси. Це означає отримання кращої віддачі з кожної одиниці використовуваних ресурсів і пов'язане з економічною ефективністю, що є досягненням виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зменшення сукупних витрат на одиницю продукції. Підвищення економічної ефективності проявляється у скороченні затрат на одиницю продукції або в збільшенні кількості продукції на незмінну величину затрачених ресурсів, тобто динаміка ефективності виробництва характеризує проблему "затрати-ви пуск" і розкриває зв'язок між ресурсами, що застосовуються у виробництві, та одержаними в його результаті благами.

Вимірювання ефективності виробництва здійснюються різними показниками. Це продуктивність праці, трудомісткість, фондовіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість та ін. Одним із найзагальніших показників економічної ефективності є продуктивність праці, яка визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості зайнятих в її виробництві працівників або кількості відпрацьованого ними робочого часу. Трудомісткість є зворотним до продуктивності праці показником, визначається відношенням відпрацьованого часу до обсягу виробленої продукції і показує затрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції. Фондовіддача - це показник, що характеризує взаємозв'язок обсягу виробленої продукції і затрачених на нього засобів праці і визначається як відношення виражених у вартісній формі обсягу створеної продукції до величини використаних засобів праці, що називаються фондами. Матеріаломісткість як показник ефективності характеризує співвідношення між обсягом виробленої продукції і використаними матеріальними ресурсами і визначається кількістю матеріальних ресурсів на одиницю виробленої з них продукції. Капіталомісткість - це відношення обсягу капіталовкладень, необхідних для виготовлення певного обсягу продукції, до величини цієї продукції.

Слід зазначити, що необхідною умовою підвищення економічної ефективності виробництва є науково-технічний прогрес, що дозволяє створювати продуктивніші засоби виробництва, досконаліші технологічні схеми, раціональнішу організацію господарської діяльності. Такий шлях розширення виробничих можливостей суспільства називається інтенсивним. Саме таким шляхом людство певною мірою долає обмеженість ресурсів і збільшує обсяги виробництва продукції. Але це не означає, що обмеженість ресурсів усувається остаточно. В кожен даний момент будь-яке суспільство знаходиться у світі обмежених ресурсів і постійно повинно здійснювати вибір між різними варіантами їх використання для задоволення потреб.

Третім рівнем є соціальна ефективність виробництва. Вона розкриває залежність між обсягом створених благ та соціальними потребами як суспільства в цілому, так і кожної окремої людини, і показує відповідності результатів господарської діяльності кінцевій меті суспільного виробництва. Тобто соціальна ефективність розкриває, наскільки досягнуті результати економічної діяльності створюють умови для задоволення потреб кожної людини суспільства. Рівень соціальної ефективності виробництва визначається такими показниками, як обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення, частка споживчих благ у загальному обсязі виробленого суспільного продукту, рівень та якість життя. Вона тісно пов'язана з економічною ефективністю, оскільки остання, характеризуючи обсяг створених благ, є матеріальною основою задоволення соціальних потреб людей. Водночас, соціальний розвиток суспільства, що характеризується соціальною ефективністю, суттєво позначається на результативності господарської діяльності.