Економічна теорія - Чепінога В.Г. - 21.3. Моделі ринкової трансформації командної економіки

Світова практика ринкової трансформації командної системи показала, що вона може здійснюватись двома напрямами або моделями: шляхом поступової модернізації командної системи через розширення ринкових механізмів господарювання (так звана градуалістська модель) і шляхом проведення максимальної кількості радикальних перетворень протягом невеликого періоду часу (модель "шокової терапії"). Критерієм виділення цих моделей є швидкість здійснення реформування і тривалість його у часі.

Витоки градуалістської моделі закладені тими експериментами, що протягом 1960-х років проходили в Югославії, Угорщині, Польщі і частково в Радянському Союзі. Однак позитивного остаточного результату вони не дали. Логічної довершеності ця модель набула в Китаї, який пішов шляхом послідовного реформування економіки. Головна ідея цієї моделі - поступове здійснення реформ в напрямі формування приватного сектора економіки при збереженні незмінної політичної системи. Реформи реалізуються спочатку в експериментальному порядку з подальшим розповсюдженням набутого досвіду на широкі сфери економіки. Загальні риси градуалістської моделі такі. По-перше, здійснення реформ починається після досягнення динамічної рівноваги на споживчому ринку за рахунок насичення його приватним сектором, для розвитку якого створюються сприятливі умови. По-друге, ринкові перетворення спочатку охоплюють сферу виробництва і збуту споживчих товарів і лише потім поширюються на інвестиційні галузі і фінансову сферу. По-третє, лібералізація цін здійснюється не на початкових етапах реформ, а після досягнення стабілізації в економіці, причому значною мірою із збереженням державного регулювання цін. По-четверте, жорсткою є антиінфляційна політика, спрямована на недопущення високих темпів інфляції. По-п'яте, активно формується ринкова інфраструктура.

Стратегія цієї моделі базується на підвищенні ефективності виробництва і зростанні доходів за рахунок первісних часткових реформ, що створює умови для подальших економічних перетворень. Характерним для цієї моделі є співіснування командних та ринкових методів господарювання. При цьому залишається жорсткий контроль держави за економікою як на макро-, так і на мікрорівнях. Найтиповішим прикладом використання цієї моделі є Китай.

Ринкові економічні перетворення почалися в Китаї наприкінці 1970-х років. Вони розраховані на декілька десятиріч. Протягом перехідного періоду використовується як адміністративні, так і ринкові методи управління з поступовим перенесенням центру ваги на останні. При цьому старі структури (за винятком сільськогосподарських комун) не були зруйновані. Збиткові держпідприємства продовжували випускати продукцію, а нові приватні займали вільні ринкові ніші і нарощували обсяги виробництва. Такий підхід дав змогу уникнути трансформаційної кризи.

Розпочались реформи в сільському господарстві. Були розпушені сільгоспкомуни, а селянам земля передавалась в оренду на 3 роки. Пізніше строк оренди продовжили до 30 років. Одночасно селянам було дозволено після розрахунків за оренду землі вільно розпоряджатися своєю продукцією. Це дало змогу лише за 3 роки збільшити виробництво сільськогосподарської продукції в 1,5 разу і тим самим розв'язати продовольчу проблему.

Одночасно приватні форми господарювання впроваджувались у торгівлі, громадському харчуванні та сфері послуг, де дозволялось створюватись дрібні та середні приватні підприємства. До них застосовується пільгове оподаткування. В результаті таких перетворень було досягнуто наповнення споживчого ринку товарами і значне підвищення реальних доходів населення. Тим самим було забезпечено широку підтримку суспільством курсу реформ.

Важливу роль у ринковій трансформації економіки Китаю відіграють вільні економічні зони. Там створено сприятливі умови для масштабного залучення іноземного капіталу. їх сумарний обсяг за роки реформування перевищив 600 млрд дол., переважна частина яких є прямими інвестиціями, що дозволило Китаю одержати не тільки новітні технології, досвід менеджменту, а й сприяло формуванню ринкових методів господарювання як на території вільних зон, так і на інших територіях країни. Відповідно до принципу "відкритості" здійснювалась і лібералізація зовнішньої торгівлі. Обсяг китайського експорту зростає високими темпами, що дозволяє збільшувати золотовалютні резерви країни. Це було однією з передумов формування банківської системи з метою перетворення її у дворівневу. При цьому встановлюється жорсткий контроль Центрального резервного банку і Міністерства фінансів за комерційними банками, щоб їх кредитні ресурси використовувалися для кредитування реальної економіки, а не для спекуляцій у фінансовому секторі. Одночасно відбувається реформа державної промисловості, суть якої полягає в тому, щоб залишити у власності держави 1000 найбільших і стратегічно найважливіших підприємств важкої промисловості і здійснити їх технічну модернізацію. А дрібні і середні державні підприємства приватизуються і здійснюють господарську діяльність самостійно на принципах ринку. Ще частина відносно великих підприємств перетворюється на акціонерні товариства.

З використанням градуалістської моделі Китай досяг великих успіхів. За роки реформування середньорічний темп приросту ВВП країни досягнув 9%. Це дозволило Китаю за абсолютними показниками обсягу ВВП вийти на 6-те місце у світі. Близько 90% ВВП виробляється у приватному секторі економіки. Позитивне сальдо щорічного торговельного балансу перевищує 155 млрд дол., а золотовалютні запаси - 2 трлн дол. Якщо на початку реформ за межею бідності в країні перебувало 25% населення, то вже у 2006 р. їх було 2%. Середній клас, який має достатню купівельну спроможність, налічує 250 млн осіб. Усе це підтверджує ефективність градуалістської моделі.

Другою є модель "шокової терапії". Це комплекс радикальних заходів, що відбуваються протягом нетривалого періоду часу і спрямовані на досягнення глибоких перетворень в економіці з метою прискореного трансформування командної економіки в ринкову. Назву шокової модель отримала тому, що це є шлях радикальних заходів у політичній і економічній системах, що приводять до їх радикальних змін, суть яких полягає в найповнішій ліквідації старої політичної системи та системи державного устрою, а також нівелюванні методів державного керівництва і ліквідації контролю політичної системи над економікою. Основою таких змін був принцип: "Чим менше держава втручається в економіку, тим остання ефективніша". При цьому вважалось, що ринок виправить недоліки системи централізованого планування і дасть можливість підвищувати ефективне використання ресурсів, як тільки буде докорінно зруйновано основи колишньої політичної і економічної систем.

Заходи цієї системи базувалися на принципах, відомих за назвою "Вашингтонський консенсус". До них належать безальтернативність прискореного переходу до ринкових механізмів, незважаючи на соціальну ціну; форсована приватизація підприємств державного сектора економіки для утвердження приватної власності як основи ринкової системи; лібералізація цін на товари та послуги з одночасним заморожуванням рівня заробітної плати і похідних від неї доходів; скорочення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення витрат на соціальну сферу; прискорена лібералізація зовнішньоекономічних відносин, максимальне обмеження регулюючої функції держави в економічній і соціальній сферах.

Ідея радикального підходу полягає в тому, що при існуванні можливості швидких перетворень їх необхідно використати. Деякі перетворення можна зробити швидко, інші вимагають більш значних термінів, але їх не треба відкладати на пізніші строки. Такий підхід дає змогу досягти так званого критичного розміру перетворень, що усуває можливість повернення до попереднього стану. Такий підхід було використано постсоціалістичними країнами Центральної і Східної Європи та Балтії. Тут подібні перетворення прагнули здійс

Схема21.3. Основні заходи моделі "шокової терапії"

нити за максимально короткий строк, щоб не повертатися до старої системи.

Модель "шокової терапії" передбачає здійснення таких заходів (див. схему 21.3).

Вибір моделі "шокової терапії" зумовлений як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. Основними внутрішніми умовами є політична воля лідерів країни швидко реалізувати трансформаційні процеси і забезпечити підвищення ефективності економіки, потреба прискореного приборкання інфляції і досягнення соціально-економічної стабільності, прагнення до інтеграції у капіталістичну світову систему, відсутність власних теоретичних нагромаджень і продуманих програм переходу до ринку. До зовнішніх факторів належать сподівання на зовнішню політичну та фінансову підтримку трансформаційних заходів, позитивний досвід використання моделі "шокової терапії" іншими країнами без досконалого його аналізу, масова пропаганда та підтримка радикальних планів реформ створення соціально орієнтованої ринкової економіки, рекомендації світових організацій щодо використання програми трансформації економіки під назвою "Вашингтонський консенсус". Виділяють два етапи реалізації моделі "шокової терапії". На першому етапі тривалістю в декілька років здійснюються радикальні антиінфляційні заходи для досягнення фінансової і ринкової стабілізації. На другому етапі, що триває 10-15 років, відбуваються фундаментальні перетворення в економіці, що забезпечують її трансформацію у соціально орієнтовану ринкову економіку.

Ці моделі відносно умовні. їх вибір залежить від політичних і економічних умов країни, що стали на шлях трансформування командної системи. Зважене використання тієї чи іншої моделі дозволяє досягти позитивних результатів. Ефективність градуалістської моделі підтверджена досвідом Китаю. Позитивні перетворення при використанні моделі "шокової терапії" досягнуті Польщею, іншими країнами Центральної і Східної Європи та Балтії. Проте використання моделі "шокової терапії" в країнах Латинської Америки, де метою трансформації проголошено досягнення сучасних стандартів західного суспільства, показано, що протягом багатьох десятиліть вони ніяк не можуть наблизитися до обраного ідеалу.

Щодо України, то із здобуттям незалежності було взято на озброєння за рекомендацією міжнародних організацій модель "Вашингтонського консенсусу". Згідно з нею ринкова трансформація здійснювалась у таких напрямах: макроекономічна стабілізація, лібералізація цін та ринків, приватизація та реструктуризація, інституцій ні реформи. Певних позитивних зрушень на основі цих заходів було досягнуто. Уже на початок XXI ст. було сформовано критичну масу ринкових перетворень. Визначальним у цьому є перетворення власності. Протягом 1992-2000 років роздержавлено майже 71 тис. об'єктів. Майже 80% промислової продукції виробляли недержавні підприємства. На приватній основі почала функціонувати банківська система, розвиваються підприємства торгівлі та будівництва. Приватному сектору належить 95% сільськогосподарської угідь. На приватній основі виробляється 99% сільськогосподарської продукції. Майже 15 млн громадян України стали власниками акцій і земельних паїв. Завершено приватизацію присадибних ділянок, власниками яких стали майже 11 млн громадян.

Протягом 1990-х років в Україні сформувався фундамент ринкової інфраструктури. Зроблено істотні кроки в реалізації принципу відкритості економіки, лібералізації господарських зв'язків, цінового механізму, грошового та валютного ринків, ринків товарів і капіталу. В результаті було подолано хронічний дефіцит товарів. Докорінно змінилися економічні функції держави. Замість системи директивного управління створено основні ринкові інструменти макроекономічного регулювання. Сформовано основні засади ринкового права, що дає можливість суб'єктам господарювання приймати самостійні рішення і адекватно реагувати на макроекономічні сигнали і економічну політику держави.

Одночасно застосування принципів "Вашингтонського консенсусу" привело до суттєвих негативних наслідків. Відбувся тривалий спад економіки замість очікуваного зростання. Сформувався ринок з надмірною корупцією та злочинністю замість цивілізованого соціально орієнтованого ринку. Великого розмаху набуло безробіття за відсутності механізмів захисту від нього. Створився великий прошарок "тіньової" економіки. Високих темпів набула інфляція. Поглибились структурні деформації економіки замість прогресивних структурних

Схема 21.4. Основні принципи нової стратегії економічного розвитку

зрушень і реструктуризації. Загрозливих розмірів набув дефіцит платіжного балансу країни. Відбулась масштабна збіднілість населення одночасно з великою концентрацією багатства в руках невеликої його частини, що поглибило диференціацію доходів. Значних масштабів набула міграція за кордон трудових кадрів, насамперед висококваліфікованих спеціалістів і молоді.

Така ситуація стала свідченням, з одного боку, помилковості принципів "Вашингтонського" і "поствашингтонського консенсусу", а з іншого - підтвердженням непослідовної політики проведення ринкових реформ. Причиною останнього була відсутність у суспільстві економічного консенсусу, основою якого є врахування поточних і перспективних, індивідуальних та суспільних інтересів, рівноправність усіх в умовах розвитку і отриманні результатів суспільного розвитку та демократичність розвитку з реальною участю людей у прийнятті рішень, що впливають на їх життя. Негативну роль відіграла і фінансова криза 1998 р. Все це зумовило переоцінку застосовуваної моделі і перехід до нової стратегії економічного розвитку. її запропонували експерти Світового банку, і вона базувалась на таких принципах (див. схему 21.4).

Складовими нової стратегії є дві моделі: дирижистська і ліберальна. Дирижистська модель спирається на зростання ролі держави в процесі трансформації економіки. Вона включає такі заходи, як державні інвестиції в основний капітал, зміцнення державного сектора економіки, промислову політику держави у сфері використання новітніх технологій і проектів, протекціонізм зовнішньої торгівлі, стимулювання попиту, збереження соціальних гарантій і пільг. Ліберальна модель передбачає макроекономічну і правову стабільність, рівність умов конкуренції, відмову від надмірного втручання держави в підприємницьку діяльність, розподіл відповідальності між державою, громадським суспільством і бізнесом у розв'язанні нагромаджуваних проблем, ставку на приватні підприємства і інвестиції, подальшу лібералізацію ринків і інтегрування у світову економіку, реструктуризацію банківської системи і фінансового ринку, розвиток системи соціального захисту населення.

Результатом здійснення протягом періоду незалежності економічних реформ було формування критичної маси ринкових перетворень і створення ринкової економіки. Але ця економіка, за висловом відомого економіста А. Гальчинського, є особливим типом пострадянської ринкової економіки, що за якістю суттєво відрізняється від ринкової економіки розвинутих країн і яку можна порівняти з моделлю ринкової економіки країн із середнім рівнем розвитку. Досягнення економікою України бажаного стану соціально орієнтованої держави передбачає, з одного боку, суттєві заходи щодо подальшого реформування економіки, а з іншого - значний прогрес у політичній, соціальній та світоглядній сферах.