Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В - 8.2.6. Господарство Запорізької Січі

Запорізька Січ - "Вольності Війська Запорізького" - в історичній літературі оцінюється як демократична республіка за формою, самоврядна військово-політична організація народної самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною господарською системою, яка ґрунтувалася на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоуправління, федералізму та економічного лібералізму.

Територія Запорізької Січі охоплювала землі на південь від річок Тясмина і Орелі (у межах сучасної Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської, Кіровоградської, Одеської областей). Після повернення козаків у 1734 р. з підданства Туреччини завершився перехід до мирного господарювання. Землі Запорізької Січі освоювали методом народної колонізації. У 50-х роках XVIII ст. царський уряд почав їх заселяти сербськими і німецькими колоністами.

Поселенців вважали державними селянами, вони отримували землі на основі спадкового володіння площею 26-30 десятин, грошові позики, право продажу горілки, солі, безмитної торгівлі із закордоном. Після зруйнування Січі у 1775 р. 4-5 млн десятин землі було подаровано царським вельможам. Кожен дворянин міг отримати 1500 десятин, якщо за кілька років заселить на ній не менш ніж 13 подвір'їв селян.

Господарство запорізького козацтва складалося з двох секторів: січового та індивідуального, які організовувалися у паланках - адміністративно-господарських територіях (у різні часи налічувалося від 5 до 8). Центром паланки була слобода, де розміщувалась адміністрація на чолі з полковником. В історико-економічній літературі питання земельної власності на Січі є дискусійним. Більшість учених вважають, що земля на основі феодального права належала Кошу Запорізькому як власність усіх козаків, які мали право землекористування, не могли без згоди кошової старшини землю продавати, закладати, передавати у спадок.

Січове господарство поділялося на загальносічове та курінне. Кіш як центральний запорізький уряд утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з Польщею, Гетьманщиною і Росією. Кожен із 38 куренів (своєрідна казарма, в якій постійно проживали козаки) був самостійною економічною одиницею Січі, мав власне майно і доходи, користувався рибними угіддями, пасовищами та сіножатями, котрі щорічно жеребкуванням переділяв Кіш.

Індивідуально-трудовою діяльністю займалися сімейні козаки, яких називали гніздюками, та селяни. Вони жили на території паланок у зимівниках (хуторах) і слободах. У 1775 р. при зруйнуванні Січі було описано 45 сіл і 1601 зимівник. Мешканці слобід поділялися на дві громади: козацьку і селянську (посполиту). Будівлі, худоба, пасіки та інше майно становило приватну власність. Зимівники засновували на правах вільного першого займання земельної ділянки, яке мало юридичну силу і не обмежувалось. Проте пізніше право заснувати хутір надавав Кіш. Відбувався поступовий процес перетворення загальнокозацької земельної власності у приватну. Виробництво ґрунтувалося на власній та найманій праці. Лише незначна частина зимівників мала товарний характер, більшу частину становили невеликі напівнатуральні господарства. В економічній літературі індивідуальний сектор запорізької економіки характеризують як самозабезпечувану економіку прожиткового мінімуму. Козаки займались землеробством, тваринництвом, рибальством, полюванням, бортництвом і пасічництвом.

Внутрішня торгівля була дрібнотоварною, обмежувалася продуктами харчування та предметами побуту. Існували базари, лавки, ятки, шинки, заїжджі двори, торговельні ряди. Зовнішня посередницько-транзитна та самостійна торгівля мала велике значення. Запорізька Січ торгувала з Лівобережною та Правобережною Україною, Польщею, Росією, Туреччиною. Ввозили предмети першої необхідності в козацькому житті, зокрема зброю і кінську збрую, а також лимонний сік, оливу, камфору, скло, родзинки, каву, горіхи. Торгували сіллю, рибою, кіньми, худобою, хутром, шкірою, полотном, залізом, канатом. Частина товару була безпосередньо з Січі, частина - з України на основі посередницької торгівлі. Зберігався вільний продаж спиртних напоїв. Обсяг зовнішньої торгівлі Запорожжя у середині XVIII ст. становив близько 1 млн руб. Вона мала пасивний баланс: імпорт у сім разів перевищував експорт.

Фінансовою установою Запорізької Січі був Скарб, який функціонував як державна скарбниця. У ньому зберігалися гроші, різні цінності, що надходили в розпорядження кошового отамана і козацької ради, архів, військові клейноди, а також вогнепальна зброя та бойові припаси.

Джерелами Скарбу були податки, натуральні та особисті повинності, плата за оренду, військова здобич, утримання польського короля і російського царя. Податки стягували через ціни на товари, з доходів від промислів і сільськогосподарської діяльності (військовий оклад, подимне, господарська десятина і медове, мостове, мито). Козаки не сплачували податків на споживчі товари, на відміну від некозаків. Кіш тимчасово або постійно звільняв від податків заслужених або збіднілих козаків. Вчені вважають, що в 1775 р. при ліквідації Запорізької Січі її річний бюджет становив 200 тис. руб., у валюті початку 90-х років XX ст. він оцінюється в 10-12 млн дол. США.

У грошовому обігу були російські гроші, турецькі леви, австрійські й голландські талери, єфимки. Здійснювалися значні кредитні операції та продаж цінностей з відстрочкою платежів. При ліквідації Січі в інвентарних описах конфіскованого майна старшини разом із готівкою зазначені векселі й боргові розписки на тисячі карбованців. Існував державний кредит.