Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В - 8.5. Поширення ідей економічного лібералізму в суспільній економічній думці. Розвиток класичної політичної економії

Поширення ідей економічного лібералізму в Україні, по-перше, відбувалося в контексті розвитку буржуазно-ліберального напряму суспільної думки в Російській імперії, по-друге, українські громадські діячі та вчені-економісти В.Н. Каразін, Д.П. Журавський, М.А. Балудянський, Т.Ф. Степанов, І.В. Вернадський, М.Х. Бунте та інші персоніфікували ідеї вітчизняного економічного лібералізму, виступали дієвими розробниками стратегії та тактики формування національної економіки, брали активну участь у впровадженні в суспільну свідомість сучасного економічного мислення, своєю творчістю сприяли формуванню економічної культури українського суспільства.

На початку XIX ст. у Російській імперії почалося захоплення політикою економічного лібералізму. Імператор Олександр І вважав себе прихильником ідей А. Сміта, переклад книги "Багатство народів" якого російською мовою було зроблено у 1802-1806 рр. за розпорядженням міністра фінансів графа О.І. Васильєва. На основі ідей А. Сміта було розроблено програму діяльності уряду, статті з аналізом поглядів меркантилістів, фізіократів і А. Сміта друкувалися в журналах, політичну економію почали викладати в університетах Росії (1801) та України (1805), згодом - у гімназіях і ліцеях. В університетах відкривалися кафедри політичної економії та статистики (у Харківському - в 1835 р., Київському - в 1842 р.).

Одним з перших поширювачів ідей А. Сміта в Російській імперії був Семен Десницький (1740-1789), українець за походженням, який у 60-х роках XVIII ст. навчався в університеті міста Глазго у Великій Британії, де викладав А. Сміт, і після захисту докторської дисертації (1767) працював професором права Московського університету, був членом Російської академії наук.

Центральне місце в економічних і правових поглядах С. Десницького займає проблема власності, яку він визначав як право вільного розпорядження та відчуження, повернення, якщо будь-хто заволодів нею поза законом. Досліджував власність як категорію суспільного розвитку, проаналізував її еволюцію в умовах чотири-стадійного розвитку людської цивілізації. На першій стадії, коли основним заняттям населення були полювання та збиральництво, чіткого поняття про власність не існувало. На другій стадії за домінування кочового скотарства виникають перші уявлення про власність. На третій стадії, коли панує землеробство, поняття власності вдосконалюється, виникло право володіння землею. На четвертій стадії "комерції" з розвитком торгівлі приватновласницькі погляди утверджуються, право власності домінує. Вчений наголошував, що власність є економічною основою влади.

Використовуючи соціально-філософські ідеї А. Сміта та досвід Великої Британії, С. Десницький зазначав важливість дослідження добробуту громадян, який зростає за допомогою мануфактуризації промисловості, заснування банків, розвитку торгівлі та сільського господарства, вдосконалення митної справи. Організація оподаткування повинна базуватися на доходах населення, що поліпшить становище бідних верств.

Видатним громадським діячем та економістом, засновником Харківського університету був Василь Каразін (1773-1842).

Базуючись на ідеях фізіократів, він розробляв проекти господарського розвитку, які охоплювали рекомендації щодо ефективного приватновласницького підприємництва в усіх сферах господарства, зокрема інтенсифікації землеробства, пришвидшення розвитку промисловості та торгівлі, використання найманої праці. В. Каразін вживав поняття "домоводство" (а не господарство), що походить від грецького і означає "закон або правила ведення домашнього господарства".

Причини відсталості економічного розвитку Російської імперії В. Каразін пов'язував з недостатнім розвитком промисловості та торгівлі, зовнішніми боргами, які призводять до знецінення російських грошей. Пропонував для погашення боргів продавати державні землі приватним особам, у т. ч. селянам. Вважав, що право на існування мають тільки прибуткові підприємства, а такими, за його переконаннями, можуть бути лише приватні, пропагував розвиток підприємництва "по-європейськи".

Найбільше уваги В. Каразін приділяв селянському питанню, його аграрна програма охоплювала такі практичні кроки:

o обмеження поміщицького свавілля щодо селян (але не звільнення);

o скасування панщини та заміна її грошовою рентою;

o наділення селян землею у вічне користування, частину поміщицької землі потрібно обробляти найманою працею.

Ідеї свого аграрного проекту В. Каразін намагався реалізувати у власному маєтку в селі Кручик Харківської губернії. Були проведені регламентація повинностей селян, оцінка робочого дня та повинностей, визначено плату за майно, яке В. Каразін надавав своїм селянам, та величину ренти. Він заснував Філотехнічне товариство (1811), діяльність якого спрямовувалася на "застосування науки і мистецтв до домоводства". Винаходи членів товариства перевірялися і впроваджувалися в його маєтку.

У політичному плані В. Каразін виступав за перетворення абсолютної монархії на конституційну. За свої проекти реформ, практичну реформаторську діяльність і політичні погляди зазнав репресій з боку царизму: перебував під арештом, поліційним наглядом, йому забороняли жити в столицях тощо. Проте не змінив переконань і до кінця життя відстоював свої погляди, які об'єктивно сприяли розвиткові товарно-грошової системи.

Найглибший аналіз дореформеної економіки України здійснив Дмитро Журавський (1810-1856) - видатний дослідник, економіст і статистик, учений секретар і редактор статистичного відділу Комісії для обстеження Київського навчального округу при Київському університеті. Ґрунтуючись на конкретних статистичних матеріалах, Д. Журавський здійснив глибокий аналіз розвитку промисловості, зовнішньої торгівлі, внутрішнього ринку, товарних відносин, на основі якого дійшов думки про необхідність якнайшвидшого впровадження підприємницької організації виробництва в Україні.

Аналізуючи стан поміщицького господарства, Д. Журавський показав його неефективність, що зумовлювалася низькою продуктивністю використання кріпацької праці, незацікавленістю кріпаків у її результатах. Проаналізувавши відповідність кількості праці кріпосних селян і найманих робітників, необхідних для виконання всіх робіт у поміщицькому господарстві на прикладі Київської губернії, він довів, що праця найманих робітників є вчетверо продуктивнішою, ніж праця підневільних кріпаків, а фактичні затрати кріпацької праці на три чверті перевищили дійсні потреби. Вчений зробив висновок про доцільність використання найманої праці, нової техніки та підприємницьких форм виробництва.

Багато уваги Д. Журавський приділяв проблемі розвитку малого і дрібного виробництва в Україні за умов кріпосницької системи господарювання. Він виявив причини низької продуктивності, занепаду й розорення малих поміщицьких і дрібних селянських господарств. На його думку, одночасно мають бути й малі, й великі господарства, але за конкретних умов України дрібна і мала власність повинні мати пріоритет і фінансову підтримку держави. Основну причину відсталості промисловості в Україні Д. Журавський вбачав у нерозвиненості внутрішнього ринку внаслідок зубожіння населення і зниження його купівельної спроможності, панування кріпосницької системи, а також відсутності шляхів сполучення.

На створення умов для розвитку дрібних селянських господарств був спрямований проект аграрної реформи Д. Журавського. Його суть полягала в негайному звільненні селян від кріпацької залежності, наданні їм половини земель, на яких вони господарювали раніше, без викупу, рішучому і повному відокремленні селянських господарств від поміщицьких, створенні умов для їх самостійного розвитку.