Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 4.2.4. Еволюція моделей економічного зростання у 90-х роках XX - на початку XXI ст.

Одним із магістральних напрямів розвитку теорії економічного зростання у 1990-х роках стало уточнення моделі P.M. Солоу шляхом розгляду її змінних 8 8', п'$ g як ендогенних та врахування нових факторів, зокрема людського капіталу. Саме цей шлях у поясненні економічного зростання обрали Роберт Лукас, Грегорі Менк'ю, Девід Ромер, Девід Н. Вейл, Гін Майкл Гроссмен, Елханан Хелпмен, Пол М. Ромер, Філіп Аггійон і Пітер Ховітт. Загальна характеристика нових моделей економічного зростання відображена у табл. 4.6.

Таблиця 4.6. Нові моделі економічного зростання

Так, Роберт Лукас у своїх дослідженнях, виходячи із виробничих функцій Кобба - Дугласа та Р. М. Солоу, розглядав вплив на економічне зростання як запасу людського капіталу, так і його ефективності:

де Y{t) - обсяг суспільного продукту в момент часу t; K(t) і L(f) - відповідно обсяги застосованих фізичного капіталу і праці (чисельність працівників) у момент часу f ; A(t) - коефіцієнт масштабності, співмірності, що залежить від одиниць виміру виробничих факторів у момент часу t; Е(І) - ефективність праці в момент часу t а і (1 - а) - показники еластичності обсягів виробництва стосовно фізичного капіталу й праці, що в сумі дорівнюють одиниці; и - частка витрат праці на створення людського капіталу; h(t) - запас людського капіталу типового працівника в момент часу t; h (t) - середній рівень людського капіталу в цілому по економіці на момент часу t ; у - коефіцієнт еластичності суспільного продукту від існування екстерналій (зовнішніх ефектів), пов'язаних із людським капіталом. До них належать вигоди суспільства від освіти, а саме - сприяння розвитку сімей; покращання стану здоров'я, особливо дітей; краща поінформованість, а відтак і раціональніша поведінка економічних агентів, що позначається на загальній ефективності економіки; активніша участь у благодійній діяльності; більша соціальна єдність та громадська активність (участь у виборах і референдумах, зменшення соціального розшарування й відчуження); зменшення злочинності; послаблення залежності від державного перерозподілу доходів упродовж активного трудового життя. Витрати на створення людського капіталу та його нагромаджений запас, що має забезпечити приріст доходу в майбутньому, збільшують ефективність праці у (uh(t)) разів. Цим самим збільшується середній рівень людського капіталу в цілому по економіці Ла(0" в як наслідок - зростає вплив екстерналій

на приріст суспільного продукту, тобто |/ т > 0. В результаті виникає такий феномен:

А це означає, що пропорційне зростання факторів виробництва (в межах одиниці) призводить до непропорційного приросту суспільного продукту (понад одиницю). Одержаний "надлишок над одиницею" є результатом дії кількісно-якісних параметрів людського капіталу. Крім того, Р. Лукас встановив залежність темпу приросту капіталоозброєності ефективного працівника від темпу приросту людського капіталу на одного працівника в умовах динамічної рівноваги

де -, або ук, - темп приросту капіталоозброєності ефективного працівника; -, або у., - темп приросту людського капіталу на одного працівника, що за умов динамічної рівноваги є величинами постійними та рівновеликими, віддача від масштабу - постійною, а економічне зростання - рівномірним; ф - ефективність ("продуктивність") навчання. Слід зазначити, що темп приросту капіталоозброєності залежить як від частки праці у суспільному продукті (пряма залежність (1-а) пояснюється тим, що фізичний капітал є результатом праці, а обернена --- - що економіка може характеризуватись переважно капіталомісткою або здебільшого трудомісткою технологією, частка яких коливається в межах одиниці), так і від людського капіталу (приріст останнього ф(1-м)прямо впливає на якісні параметри фізичного капіталу). Якщо в дію вступають екстерналії, тоді |м>0=>ул <ун, тобто темпи зростання людського капіталу в розрахунку на одного працівника випереджають темпи зростання капіталоозброєності одного працівника. Отже, нагромадження людського капіталу сприяє економічному буму. Проте, на думку окремих вчених, через існування екстерналій "економіка Лукаса" не завжди ефективна - імовірна ситуація, коли

Грегорі Менк'ю, Девід Ромер і Девід Н. Вейл також модифікували виробничу функцію P.M. Солоу шляхом поділу капіталу на фізичний і людський:

де У - обсяг суспільного продукту; К, Н і L - обсяги застосованих фізичного капіталу, людського капіталу і праці (чисельність працівників); Е і А - ефективність праці; а, р і (1 - а - р) - показники еластичності обсягів виробництва щодо К, Н і L. Ця модель ґрунтується на таких припущеннях: 1) норма вибуття фізичного й людського капіталів однакова і за моделлю P.M. Солоу дорівнює сумарному значенню приростів населення п науково-технічного прогресу g і норми амортизації 5' - [(л' + g' + Ь')к] і [(я' + g1 + 6')л]; 2) діє спадна віддача капіталу, тому (а + р) < 1; 3) використовується підхід P.M. Солоу стосовно аналізу показників у розрахунку на одного ефективного працівника, тобто усі параметри виробничої функції слід поділити на величину L - А:

де к - капіталоозброєність ефективного працівника фізичним капіталом; к - капіталоозброєність ефективного працівника людським капіталом; їхня динаміка дає змогу визначити стійку рівновагу (рис. 4.1).

У моделі Менк'ю Ромера - Вейла позитивна різниця між інвестиціями в'ьУ та в'.у з одного боку й величинами вибуття [(п' + ^ ++ 6')/г] і [(я' + £' + 6')л] з іншого становить приріст людського і фізичного капіталів, а негативна - їхнє скорочення. Тоді Д/г = з'Аі/ - (п' + + І + 8')& = зу - (п' + ^ + 6')Л = Дл = 0 характеризує стан глобальної стійкості й описується такою функцією:

Авторами доведено, що зростання норми заощадження а' збільшуватиме обсяг інвестицій &ку(ї) та 8у(І)9 сприятиме нарощуванню суспільного продукту у й забезпечуватиме стійку рівновагу на вищому рівні. Натомість приріст населення п' негативно позначатиметься на даних процесах загалом і на якісних та кількісних параметрах людського капіталу п і АИ, зокрема. Емпіричні дослідження 1960- 1980 рр. по країнах світу з різним ступенем розвитку дозволила вченим встановити частку кожного із факторів у суспільному продукті:

Рис. 4.1. Динаміка капіталоозброєності ефективного працівника фізичним та людським капіталом в моделі Менк'ю - Ромера - Вейла

Досліджуючи випадок ендогенного зростання, Г. Менк'ю, Д. Ромер і Д.Н. Вейл виявили, що (а+Р) = 1. Таким чином, сума показників еластичності суспільного продукту У за усіма виробничими факторами (праця Ь, людський Я і фізичний К капітали) перевищує одиницю, зумовлюючи випереджаючі темпи економічного зростання. Цей феномен, на думку вчених, підсилюватиметься і досягне свого максимуму у випадку абсолютної мобільності технологій, праці, людського та фізичного капіталів у мегаекономічному масштабі. Вважається, що саме людські ресурси у країнах, що розвиваються, визначають зміст і етапи соціально-економічного розвитку. Країни, які не спроможні забезпечити накопичення знань та удосконалення здібностей своїх громадян, приречені на невдачу1.

Сучасні моделі ґрунтуються на секторальному підході із подальшими причинно-наслідковими зв'язками. Першою із них є трисекторна модель Гіна Гроссмена (р. н. 1955) та Елханана Хелпмена (р. н. 1946), де автори передбачають функціонування в економіці сфери науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), створення проміжних товарів (технологій виробництва) та продукування товарів для кінцевого споживання. У моделі також допускається перерозподіл людського капіталу між двома країнами, а в міру наближення до рівноважної траєкторії зростання виникає можливість для формування транснаціональних корпорацій.

На основі моделі Гроссмена - Хелпмена зроблено цікаві й далекоглядні висновки.

По-перше, додаткове субсидування НДДКР у країні, яка має відносні переваги у даній сфері, приводить до підвищення загальних темпів економічного зростання змодельованої системи. Аналогічна політика країни, де краще розвинене виробництво кінцевої продукції, може зумовити зворотні результати.

По-друге, протекціоністські заходи сприятимуть економічному зростанню у тому випадку, якщо сфера НДДКР відзначатиметься незначним ступенем розвитку. Протилежний ефект від протекціоністської торгівлі може отримати та країна, яка характеризується відносними перевагами в інноваційному секторі.

Модель Пола Майкла Ромера (р. н. 1955) з ендогенним науково-технічним прогресом охоплює такі базові положення: 1) технологічні зміни є одним із ключових факторів економічного зростання;

2) технологічні зміни в основному є результатом цілеспрямованої діяльності людей, тобто реакцією на вимоги та стимули ринку; 3) створення нових технологій є частиною постійних витрат, оскільки їхнє подальше виробництво не потребує додаткових затрат з боку виробників новацій; економіка складається із трьох секторів - дослідницького, проміжного і сфери виробництва товарів споживчого призначення (рис. 4.2).

У дослідницькому секторі шляхом концентрації людського капіталу та накопичення знань отримується нове знання, що відтак матеріалізується у вигляді нових технологій:

де ЛА - нові знання або приріст наявного запасу знань; НА - людський капітал дослідницького сектору; А - існуючий запас знань, що є неконкурентним і доступним усім спеціалістам першого сектору виробничим фактором; 5 - параметр наукової продуктивності.

Фірми другого сектору одержують від першого наукові знання А за ціною РА для виробництва засобів виробництва (технологічного устаткування). Вважається, що крім придбання нових технологічних ідей і підприємствами другого сектору також наймається людський капітал НА, щоб перетворити і в основний капітал для третього сектору х.. Саме тому плата другого сектору першому дорівнює величині wH - винагороді за використання людського капіталу, який продукує нові знання ІАА із науковою продуктивністю 8 за ціною РА. Володіючи безстроковим патентом на випуск продукції, кожна із компаній другого сектору є монополістом й отримує монопольний прибуток.

Третій сектор на основі придбаних засобів виробництва у другому секторі, витрат праці й людського капіталу забезпечує випуск кінцевої продукції споживчого призначення. А відповідна виробнича функція має такий вигляд:

де У(Яу, Ь, х) - обсяг випуску продукції третім сектором, що повністю споживається; Яу - обсяг людського капіталу третього сектору; Ь - витрати праці у третьому секторі; х = {х} - "список" засобів виробництва у вартісній формі, що використовується одним підприємством для випуску кінцевої продукції; і - індекс, що приписується кожному окремому виду засобів виробництвах; £*?~а~р - капітал, що представлений як сума складових а специфіка його структури відзначається нульовим значенням граничної норми за-

Рис. 4.2. Блок-схема моделі економічного зростання П.М. Ромера

міщення між елементами як у виробничій функції В. Леонтьєва (див. розд. 2); а і р - технологічні параметри.

Слід зазначити, що за користування кожним х, фірми третього сектору сплачують підприємствам проміжного сектору суму рг А різниця між У(Ну,Ь9х) та р£х. становить прибуток тг8 компаній третього сектору. Для виготовлення кожної одиниці х. необхідно г| одиниць кінцевої продукції. Саме тому прибуток підприємств проміжного сектору тс2 обчислюється як різниця між величинами р.х, й г'(ї|£л;,- +юн), де г' - норма процента за капітал. Остання відіграє важливу роль не тільки при отриманні прибутку підприємств проміжного сектору я2, але і при визначенні очікуваного темпу економічного зростання у трисекторній економіці, оскільки компенсація витрат на НДДКР розтягнена в часі й повинна бути відповідним чином дисконтована:

де # - очікуваний темп приросту в трисекторній економіці; У і ДУ - відповідно сукупний обсяг випуску продукції та його приріст у

талу К та його приріст в економіці загалом; С і АС - агрегована функція споживання та її приріст, які обчислюються як різниця між У і К або між АУ й АК; Н - загальний обсяг людського капіталу, що є сумарним значенням НА та Ну А - величина, що залежить ви-

Отже, модель П.М. Ромера дає змогу зробити два висновки. По-перше, чим вища норма процента г% тим менша відносна швидкість технологічних змін, а відповідно і темп економічного зростання й. По-друге, ^ характеризується прямою залежністю від НА та 6, що означає існування сфери НДДКР, яка забезпечує накопичення людського капіталу й зростання наукової продуктивності як необхідної умови економічного зростання.

Філіп Аггійон (р. н. 1956) і Пітер Вілкінсон Ховітт (р. н. 1946) запропонували модель економічного зростання, що ґрунтується на ідеях Й.А. Шумпетера про роль творчого руйнування. Згідно з цією моделлю, економічне зростання зумовлене технологічним прогресом, що виникає внаслідок конкуренції між фірмами-генераторами та фірмами-провайдерами перспективних продуктових і технологічних нововведень. Стимулом останніх є отримання монопольної ренти внаслідок успішного застосування у господарській діяльності інтелектуальних новинок. Проте монополія автоматично втрачається із появою кращої та прогресивнішої новації, а остання також втрачає свої переваги у процесі морального старіння. Так, шляхом творчого руйнування відбувається безперервний поступ науково-технічного прогресу. Тобто кожна наступна новація "витісняє" із лідерських позицій попередню, залишаючи за собою право на отримання монопольної ренти.

У моделі Ф. Аггійона та П. Ховітта є також низка припущень. По-перше, в економіці функціонують чотири суб'єкти, для яких необхідно визначити умови рівноваги: ринок робочої сили, ринок товарів кінцевого споживання, ринок проміжних товарів (нових технологій), що забезпечує виробництво споживчих товарів, і сфера НДДКР розробник новацій (рис. 4.3). По-друге, для всіх об'єктів, окрім ринку проміжних товарів, характерна досконала конкуренція. По-третє, є три категорії робочої сили - некваліфікована М, яка використовується для виготовлення товарів кінцевого споживання; кваліфікована N для роботи у сфері НДДКР та виробництва проміжних товарів; спеціалісти Й9 зайняті виключно у секторі НДДКР. По-четверте, вся кваліфікована робоча сила, в тому числі спеціалісти, дорівнює ІУ, і суспільство постійно стоїть перед вибором - як розподілити N між сферою НДДКР та виробництвом. По-п'яте, всі кількісні величини й рівень цін у період між нововведеннями є сталими, а лаги, пов'язані із дифузією нових технологій, - відсутні. Проте цінність нововведення визначається "тривалістю його життя", що залежить від чисельності персоналу у сфері НДДКР, яка працює над реалізацією чергової новації.

Виробнича функція товарів кінцевого споживання, для створення яких використовується робоча сила М і проміжні товари, має такий вигляд:

де у - обсяг випуску продукції кінцевого споживання; х - кількість застосованих проміжних товарів (технологій); А - рівень продуктивності проміжних товарів (технологій).

Виробничий процес проміжного сектору має лінійний характер і цілком залежить від потоку кваліфікованої робочої сили L у цьому секторі:

Потік нововведень і залежить від особливостей функціонування сектору НДДКР та рівня концентрації людського капіталу в цій сфері:

Рис. 4.3. Секторальна модель Ф. Аггійона та П. Ховітта

де А. - інтенсивність потоку інновацій; п' - частка кваліфікованої робочої сили, яка зайнята проведенням НДДКР; - виробнича функція, що відображає траєкторію руху і характеризується увігнутою кривою (рис. 4.4). Слід зазначити, що людський капітал сфери НДДКР є необхідною умовою функціонування моделі, оскільки при (п' = 0)=>(Х = ф(0,Д)=0)=>(дс->0)=>(у->0), а при (п'>0) відбувається зворотний процес. Окрім того, використання нових технологій приводить до зростання параметра продуктивності А в секторі створення кінцевої продукції у у разів - (п' > 0) Т=> X Т=" х Т^ уА(х) у Т. Зважаючи на це, умова стаціонарної рівноваги описуватиметься таким виразом:

де АСі? - середній темп економічного зростання; п'* - частка людського капіталу, зайнята проведенням НДДКР та створенням проміжних товарів; Іпу - тіснота зв'язку між АСтЕ. та зростанням продуктивності нових технологій. Таким чином, збільшення потоку інновацій в економіку X, масштабу впливу інновацій на економіку та частки кваліфікованої робочої сили у секторі НДДКР та сфері виробництва проміжних товарів п'* приводить до рівномірної траєкторії економічного зростання АСИ. Проте зростання процентної ставки ґ уповільнює цей процес1 (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Умови рівномірного економічного зростання в моделі Аггійона - Ховітта

Паралелізм у методології дослідження Ф. Аггійона, П. Ховітта і П.М. Ромера зумовив до отримання подібних результатів, основний із яких - ефект масштабу від зростання людського капіталу в секторі НДДКР.

Гостра критика цих моделей дала змогу окреслити ряд їхніх недоліків, основний із яких - надмірна кількість недостатньо обґрунтованих й перевірених практикою припущень стосовно характеру змодельованих технологічних процесів, ефекту від масштабу нагромадження грошових ресурсів та людського капіталу у сферу НДДКР, природи наукової діяльності, формування і використання людського капіталу, структури ринку тощо. Саме тому на рубежі XX- XXI ст. А. Янг, П.С. Сегерстром, Т.С. Ейчер, Ч.І. Джонс, С.Й. Турновський, Дж. Алонсо Каррера, К. Блекбарн, В.Т.І. Ханг, Ф. Поззоло, Х.С. Лін, Б. Руссо, П. Ховітт модифікували наявні моделі у своїх наукових працях шляхом врахування критичних зауважень.

Кожна з новостворених чи модифікованих моделей має свої особливості, але в основному їхня логіка зводиться до декількох аспектів. По-перше, визначальним чинником економічного зростання є ендогенний технологічний прогрес. По-друге, економіка країни досліджується у розрізі взаємодії не тільки між зазначеними вище секторами, але й у площині активної співпраці між самими країнами. По-третє, прослідковується лінійна залежність між фінансуванням розвитку людського капіталу й рівнем інвестування інноваційної діяльності, якістю нових технологій, продуктивністю праці, розширенням асортименту продукції та максимізацією граничної корисності нововведень і споживчих товарів. По-четверте, існує взаємозв'язок між нормою оподаткування, рівнем інноваційної діяльності та економічним зростанням - податкові важелі слід застосовувати насамперед у секторі виробництва споживчих товарів, потім для фізичних осіб, і в останню чергу для сфери НДДКР та виробників нових технологій.

Сучасні неконкурентні умови викликані глобальним протистоянням між національними економіками, транснаціональними корпораціями, галузями, окремими регіонами й підсилені випереджаючим розвитком НТП. Водночас генеза нової економіки на зламі технологічних укладів, і кумулятивний ефект накопичення та використання знань штовхають до більш рішучих дій у напрямі побудови оптимізаційної моделі економічного зростання. Остання повинна сприяти стійкому економічному розвитку, підсилювати національну безпеку країни. Крім того, оскільки національна економіка е складним органічним утворенням, модель також повинна враховувати її регіональний, галузевий і мікроекономічний компоненти, тобто забезпечити рівномірний економічний та інноваційний розвиток і підсилити їхню стійкість до внутрішніх і зовнішніх дестабілізуючих чинників. В основі нової моделі повинен знаходитись універсальний чинник або інтенсифікатор виробничих факторів, який би однаковою мірою забезпечував якісне удосконалення та використання останніх із максимальною вигодою та мінімальними негативними наслідками. Таким інтенсифікатором виступає інтелектуалізація праці - породжений феноменом людського розуму і досвіду багатоаспектний процес господарської діяльності, який супроводжується створенням і практичним застосуванням новацій, а також характеризується двома рівнями - глибинним і поверхневим. Глибинний відображає збільшення частки творчих і розумових функцій у структурі трудових зусиль працівника, де праця, зберігаючи фізичну основу, за змістом наближається до розумової. Тобто відбуваються якісні зміни у самому змісті праці, що проявляються через поверхневий рівень - підвищення освітньо-кваліфікаційного й культурного рівнів, накопичення і ротацію знань та інформації, появу нових ідей, винаходів, ресурсно-техніко-технологічні, товарно-продуктові, організаційно-збутові новації, посилення конкурентоспроможних позицій, зміцнення інтелектуальної безпеки й анти кризового імунітету, одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного, політичного, організаційного ефекту тощо" Інтелектуалізацію праці слід розглядати у ракурсі ресурсно-техніко-технологічного, товарно-продуктового й організаційно-збутового нововведень. Під першим слід розуміти удосконалення існуючих й запровадження принципово нових виробничих факторів (енергія Сонця, вітру, води тощо), винайдення нових джерел сировини, матеріалів, поліпшення наявного та введення в експлуатацію нового устаткування, машин, обладнання, споруд, засобів комунікації, покращання старих й уведення нових способів, методів і принципів створення продукції та надання послуг. Товарно-продуктова новація становить удосконалення наявних і винайдення нових видів товарів та послуг, підвищення їхньої якості, покращання властивостей. Організаційно-збутове нововведення - це вдосконалення існуючих та розробка нових методів, принципів і способів управління господарськими процесами, а також нові підходи до вивчення ринкової кон'юнктури (споживачів, конкурентів, постачальників, цін), просування власної продукції шляхом оригінальної реклами, підвищення рівня реалізаційного й післяреалізаційного обслуговування. Отже, скорегована на темп інтелектуалізації праці виробнича функція Кобба - Дугласа матиме такий вигляд:

де ТЕех ССв^і ССЕех; ОИРех - бажані або сподівані обсяги валового доходу підприємства, грошові надходження установи, організації; галузевого товарообороту; регіонального валового продукту; національного продукту.

А - усереднений показник норми середнього (нормального) прибутку в економіці країни за останні 5-10 років. Цей показник відіграє роль абсорбенту, оскільки вловлює вплив інших чинників, здебільшого юридично-правового, адміністративно-процедурного, політичного характеру, а також коливання ринкової кон'юнктури, структурні перетворення та рівень збитковості підприємств в економіці, різного роду ризики тощо. Величина цього параметра обчислюється за такою формулою:

де п - кількість років (5 або 10 років); В!і, #'г, Я'з , В'п - норма

середнього (нормального) прибутку по країні за відповідний рік, яку можна обчислити так:

де пв (п^ - кількість галузей (регіонів) в економіці; Яв1, Д " Яя, А (Дг1, ісг2, Яг3, Дт) - річна рентабельність кожної галузі (регіону), що розраховується як середня величина рівнів прибутковості усіх суб'єктів господарювання відповідної сфери економіки (регіону країни):

де пе8 {пег) - кількість суб'єктів господарювання, що функціонують у даній галузі економіки (регіоні країни); Пев1, Яи2, Де>8, Девл (Лег1, ^ег2* ^еп) Річна рентабельність кожного з економічних агентів, що обчислюється як частка чистого прибутку у валовому доході ТЕ:

Параметр А обчислюється у процентах, проте в моделі з метою запобігання математичним викривленням, його слід подавати у значенні коефіцієнта. Наприклад, якщо А = 10 %, то у моделі подаємо - ІД-

Ь - витрати у грошовому вираженні на залучення, освоєння, використання й покращання виробничого фактора "праця" (людського фактора), в структурі витрат якого виділяються такі елементи: заробітна плата, премії, матеріальна допомога, відрядження; витрати на здійснення кадрової політики й конкурсного відбору працівників; фінансування заходів з підготовки, підвищення кваліфікації, перекваліфікації, навчання та стажування персоналу; оплата лікарняних, лікувально-профілактичних заходів, путівок на відпочинок і духовний розвиток; менеджмент і маркетинг.

С - витрати у грошовому вираженні на залучення, освоєння, використання та вдосконалення виробничого фактора "капітал". У складі останнього можна виокремити грошовий (власні кошти, позики, цінні папери), матеріальний (засоби та предмети праці, об'єкти для проживання і відпочинку) та нематеріальний (інформація, ноу-хау, хай-тек, патенти, ліцензії) компоненти.

# - витрати у грошовому вираженні на залучення, освоєння, використання і покращання виробничого фактора "земля" (природні ресурси). До структури витрат даного фактора входять: земельні й водні ресурси, корисні копалини, ландшафт, рельєф, природно-кліматичні умови, сонячна енергія, флора, фауна, охорона навколишнього середовища.

а, р, у - коефіцієнти еластичності валового доходу підприємства, грошових надходжень установи, організації ТИех, галузевого товарообороту СС5ех, регіонального валового продукту ССЛвх, валового внутрішнього продукту ОЬРех за такими факторами, як праця Ь, капітал С і земля N. Вони показують якою мірою відреагують обсяги ТНех, СС5ех, ССНех або ОВРех на зміну витрат у кожен із виробничих факторів на одиницю1. Тобто а, р, у є показниками віддачі Ь> С і які у сумі дорівнюють одиниці - (а + р + у) =1.

Л" ® - коефіцієнти інтелектуалізації праці кожного із виробничих факторів, що відображають ступінь практичного застосування творчих ідей та задумів, наукових розробок, дослідів, проектів і відкриттів, раціоналізаторських пропозицій у ході освоєння, залучення, використання й покращання £, С та N1

де ^свгіпь* ^С8ф')с ^свгігу* - обсяги практичного застосування творчих ідей, задумів, наукових розробок, дослідів, проектів, відкриттів, раціоналізаторських пропозицій у ході освоєння, залучення, використання та покращення кожного із виробничих факторів; Уса({{)ь> ^с"(е)с ^""ґм/ - загальні обсяги творчих ідей, задумів, наукових розробок, дослідів, проектів, відкриттів, раціоналізаторських пропозицій для освоєння, залучення, використання та покращання кожного із виробничих факторів. Коефіцієнти інтелектуалізації праці характеризують ступінь якісних змін у змісті праці, а як наслідок - інноваційної активності та культури підприємства, установи, організації, галузі, регіону, країни, гнучкість і швидкість їхнього реагування на виклики нового технологічного укладу, рівень інтелектуальної безпеки, антикризової імунності й конкурентоспроможності.

Параметри rj, G є водночас підсилювачами, множниками нарощування віддачі та вмонтованими регуляторами LyCiN. їхнє призначення полягає у вирівнюванні кількісних диспропорцій між виробничими факторами з метою мінімізації дії закону спадної віддачі ресурсів, а також економії L, С і N шляхом підсилення віддачі з одночасним підвищенням рівня конкурентоспроможності. Величина параметрів г і 9 коливається у межах від 0 до 1, проте в моделі, з метою запобігання математичним викривленням, їх варто подавати у діапазоні від 1 до 2. Наприклад, якщо ^ = 0,4, г| = 0,5, 0 я 0,6, а ш = 0,6, р = 0,3, у = 0,1, тоді добутки а£, Prj і ув у моделі подаємо - (0,6 o 1,4), (0,3 o 1,5) та (0,1 o 1,6). Зростання т| і 0 також відображає поглиблення процесу інтелектуалізації праці. Це, у свою чергу, дозволить за однакових обсягів залучення виробничих факторів нарощувати обсяги TRex, CCS^t CCRextта GDP ех* Зазначений процес можна подати у вигляді нерівності (а£ + рт|+yG) > 1 (рис. 4.5).

Економічний зміст останньої полягає в тому, що швидкість віддачі виробничих факторів під дією результатів інтелектуалізації праці перевищуватиме швидкість залучення чинників виробництва. Крім того, завдяки поглибленню процесу інтелектуалізації праці вирішуватимуться такі проблеми, як спадна віддача і нестача ресурсів, підвищення ресурсних цін й "ресурсні війни", неконкурентоспроможність продукції. Відсутність таких якісних змін внаслідок інтелектуалізації праці зумовлює постійне зростання розриву між кривою виробничої функції з постійною віддачею Y=ALaC^Ny та кривою виробничої функції зі зростаючою віддачею Yex = AlfiC^N* на користь останньої.

Слід зазначити, що незважаючи на широку гаму моделей економічного зростання, даний напрям економічної теорії перебуває у стадії інтенсивного розвитку, а тому, за словами P.M. Солоу, "важко сказати, куди рухається теорія зростання".

Рис. 4.5. Вплив інтелектуалізації праці на динаміку мікроекономічного, галузевого, регіонального та національного продукту