Історія економіки та економічної думки - Шевченко О.О. - 7.4. Економічна модель "витрати - випуск" В. Леонтьєва

Представники шведської школи внесли помітний внесок в теоретичне осмислення досить суперечних і складних проблем макро-економіки. На жаль, "мовний бар'єр" заважав у достатній мірі оцінити значимість їх розробок.

Видатними представниками шведської школи є Ерік Ліндаль (1891-1960) і Ерік Лундберг (1907-1987). Вони розробили й використали "метод послідовностей", на основі якого аналізуються розриви в очікуваннях (розрахунках) учасників виробництва. Висновки з теоретичного аналізу економічної динаміки служили для обґрунтування політики стабілізації.

Біля витоків створення шведської школи стояв Кнут Вікселль (1851-1926). Він заклав її теоретичні основи. Вікселля називають одним із найбільш видатних теоретиків шведської школи.

Коло наукових інтересів Вікселля було досить широким. Перш за все його цікавили загальні принципи макроекономічного аналізу. Він вважав, що на основі математичних методів можна забезпечити єдність і взаємозв'язок економічної теорії, її основних положень і висновків.

Вікселль практично першим увів аналіз кредитного ринку у загальну теорію економічної динаміки. Він аналізував взаємозв'язок агрегатних величин, які стали основою макроекономічного аналізу. К. Вікселль розробив теорію, в якій проблеми цін, доходів, грошей та економічного циклу ефективно поєднані в одне ціле.

К. Вікселль увів у практику аналіз кумулятивних змін, наслідків незбігів "реальної" і "грошової" відсоткових ставок. Порушення в грошовій і кредитній сфері взаємно посилюються, наростають. К. Вікселль вважав, що розвиток ринкової економіки не є рівноважним. Порушення пов'язані з коливанням цін, з характером кредитних операцій.

Слід розрізняти дві ставки відсотка. "Ринкова" ("грошова") відсоткова ставка залежить від попиту й пропозиції позичкового капіталу. "Звичайна" ("реальна") ставка - "очікуваний доход на знову створений капітал".

К. Вікселль вважав, що рівень відсоткових ставок є одним з факторів, що регулюють співвідношення між ринком споживчих і ринком інвестиційних товарів. Нові вкладення капіталу призводять до того, що дохід на капітал, зростаючи в абсолютних розмірах, стає меншим по відношенню до об'єму випуску. А це веде до гальмування процесу нагромадження.

Нагромадження капіталу відбувається в тому разі, коли зростають заощадження. Але при цьому зростання капіталу припускає збільшення кваліфікованої робочої сили, а також ставок заробітної плати. У результаті виникає протиріччя: зростання заробітної плати стримує зростання заощаджень, необхідних для нагромадження капіталу. Процес "поглинання" заробітною платою заощаджень і нагромаджень отримав назву "ефект Вікселля".

К. Вікселль ввів у науковий обіг поняття "очікування". Аналіз процесу нагромадження пов'язаний з оцінкою очікувань підприємцями їх граничного доходу.

Дослідження й розробки шведської економічної школи слугували теоретичною основою поетапного розвитку шведської моделі ринкової економіки. Відмінні особливості цієї моделі (порівняльна політика в області оплати праці, корпоративному устрої) ґрунтовно змалював в роботі "Господарча етика" швейцарський соціолог і економіст Артур Pix (1910-1992).

7.3. Концепція множинності моделей соціалізму О. Ланге

Оскар Ланге (1904-1965) - один з видатних польських економістів; йому належить значний внесок в різні розділи економічної науки.

Головна робота О. Ланге - "Про економічну теорію соціалізму". Ця робота відображає тривале переконання О. Ланге у тому, що неокласична теорія, особливо економіка добробуту, краще всього підходить в якості методологічної основи теорії соціалістичної економіки.

Класична модель (соціалізму Ланге), звичайно, у суто економічному відношенні теоретично складніша й точніша, але, можливо, за рахунок менш детального описання інституційних аспектів, ніж в моделі 1934 року. Це, ймовірно, пов'язане з головною метою дослідження, яка полягає у тому, щоб спростувати твердження Мізеса про теоретичні та практичні (практичні за визначенням Хайєка і

Роббінса) неможливості економічного розрахунку при соціалізмі через відсутність реального ринку (тобто ринкових цін) капіталу.

Багато формулювань у цьому класичному дослідженні виявляють схожість, а десь і повну відповідність між ранньою і класичною моделями у загальному описанні економічної організації соціалістичного суспільства. Зокрема, це стосується відокремлення політичної влади від економічного управління, трьохрівневої структури (центр, галузі, організовані у трести, і окремі підприємства) і схожих органів, а саме Ради з планування та Державного банку. В обох моделях передбачається, що центр реагує на зміни ринкових факторів (цін і зарплати) і, відповідно, на зміни у зайнятості у ранній моделі або на зміни запасів і виникнення дефіцитів у класичній. Рада з планування, за суттю, імітує ринок. Рання модель більш орієнтована на ринок, оскільки всі ціни товарів і послуг там визначаються ринком. Відповідно, вже не було б відмінностей між ринковими цінами і розрахунковими цінами Ради з планування.

Можливо, найбільш важлива відмінність між ранньою і класичною моделями полягає у їх новому акценті, який Ланге висловив так: "Реальна небезпека соціалізму полягає в бюрократизації економічного життя, а не в неможливості вирішувати проблеми розміщення ресурсів". Він заспокоював себе думкою про те, що та ж небезпека існує і в монополістичному капіталізмі і що "чиновники, які перебувають під демократичним контролем, мабуть, є кращими, ніж адміністрація приватних корпорацій, яка практично ні перед ким не звітує".

Коли він усвідомив цю небезпеку, яка мала б місце навіть при ринковому соціалізмі, він зробив тривале дослідження того, що знаходиться в заголовку його статті 1943 року "The Economic Foundations of Democracy in Poland". У класичному дослідженні він вже висував ідею про Верховний економічний суд, чия функція полягала б у тому, щоб гарантувати використання виробничих ресурсів країни відповідно до суспільних інтересів і, особливо, оголошувати недійсними ті рішення Ради з планування, які були б несумісні з прийнятими правилами управління.

Можна виділити кілька моментів еволюції поглядів Ланге в цей період. У своєму останньому листі до Хайєка у 1940 р. Ланге дав більш точне і, можливо, дещо інше описання прерогатив Ради з планування щодо ціноутворення на товари і послуги: "Практично, я, зазвичай, повинен рекомендувати встановлення цін шляхом тільки ринкового процесу, тоді, коли він може бути здійсненим, тобто коли кількість продавців і покупців досить велика. Тільки коли їх кількість настільки мала, що складається ситуація олігополії, олігопсонії або двосторонньої монополії, які виступають на захист директивного ціноутворення..."

Таким чином, він рекомендував націоналізацію галузей тільки у тих сферах, де не існує автоматичного конкурентного ринкового процесу. Пізніше, в 1942-43 рр., він досить далеко відійшов від класичної моделі у бік змішаної економіки. Він висував таку ідею щодо того, як запобігти довільності у встановленні центральною владою норми накопичення. Посилаючись на спостереження Лернера про залежність ставки відсотка не тільки від кількості зайнятого капіталу, але й від обсягу інвестицій, Ланге говорив, що якщо заощадження передати індивідуальним споживачам, то норма накопичення могла б відбивати споживчі переваги. У цьому, за його словами, повинне складатися удосконалення його моделі.

У двох своїх публічних лекціях у Чикаго в 1942 р. Ланге неявно вказав на те, що, можливо, є головною рисою його класичної моделі, а саме на прерогативу центральної влади встановлювати та переглядати ціни з метою досягнення рівноваги.

Однак найбільш значну зміну в його концепції бажаної форми соціалізму можна знайти в його статті про економічні основи демократії у Польщі (1943). Одна назва показує, що забезпечення твердих економічних основ для польського демократичного порядку було точкою відліку при розробці плану майбутніх політичних перетворень. У цій статті Ланге розглядає націоналізацію тільки ключових галузей (в які, за необхідністю, включаються банки й транспорт). Це б поклало край владі "соціально безвідповідального монополістичного капіталізму". При цьому він говорить і про необхідність запобігти виникненню "не менш небезпечної" загрози демократії, яка витікає з націоналізації ключових галузей. Ця загроза полягає у концентрації занадто великої економічної влади в руках державної бюрократії, що тягне за собою і відповідні привілеї.

Однак приватні ферми, ремісничі майстерній дрібні й середні галузі повинні залишатися у сфері приватної ініціативи й приватної власності. Сфера дії приватного підприємництва повинна бути достатньо широкою, щоб, з одного боку, служити основою демократії і, з іншого боку, зберегти "гнучкість, піддатливість і адаптивність, які тільки й можливі при наявності приватної ініціативи". З цієї причини розвиток приватного сектора має бути одним з головних напрямків націоналізованої фінансової політики. Тут приватний сектор, мабуть, став постійним елементом нової моделі Ланге, запропонованої ним для Польщі.

Ця пропозиція мала свого двійника в США у вигляді довгого нарису, написаного ним у 1944 р. разом А. Лернером з приводу демократичної програми досягнення повної зайнятості.

Зміна поглядів Ланге на соціалістичну економіку протягом війни, очевидно, була настільки значною, що на її основі можна сформулювати альтернативну версію ринкового соціалізму, у порівнянні з якою його класична модель може розглядатися як "квазі-централістична". Те, якою мірою змінилися його погляди, можливо, стало причиною того, чому він відмовився від спроб ревізії своєї класичної моделі.

7.4. Економічна модель "витрати - випуск" В. Леонтьєва

Один з видатних економістів, розробник системи міжгалузевих балансів "витрати - випуск", яка використовується у практиці моделювання національних і світових економік, В. Леонтьєв (1906- 1999) народився в Петербурзі, вчився в Петроградському університеті, працював у Китаї, Германії.

Він задався метою "проанатомувати" систему взаємозв'язків в економіці як єдиного цілого. Інструментом міжгалузевого аналізу служить таблиця балансів, яка ділить господарство на декілька десятків галузей. Таблиця представляє собою математичну модель, що дозволяє уяснити, яка кількість ресурсів використовується для виробництва кінцевої продукції.

Взаємозв'язок секторів аналізується крізь систему порівнянь, параметрами яких служать коефіцієнти виробничих витрат. Продукція одного сектору, наприклад промисловості, розбивається на частини, одна з яких йде на виробництво товарів інших секторів (проміжної продукції), друга - на випуск кінцевої продукції (кінцевого споживання). Модель "витрати - випуск" допомагає уявити, як зміни в одному секторі впливають на виробництво продукції в інших секторах.

Теоретична модель "витрати - випуск" стала основою для побудування багатогалузевої моделі економіки США. Розробка динамічних моделей міжгалузевого балансу використовувалась для аналізу наслідків різних варіантів економічної політики.

Таблиці, побудовані згідно з методом "витрати - випуск", використовуються для порівняння структурних властивостей двох економік або зіставлення структури економіки однієї країни у різні періоди часу.

Відмінною особливістю робіт В. Леонтьєва є тісне поєднання теоретичного аналізу із застосуванням фактичних даних [3].