Історія економіки та економічної думки - Шевченко О.О. - 9.3.3. Теорії нееквівалентного обміну

Інша модель зростання для країн, що розвиваються, - теорія "великого стрибка" - була розроблена американськими вченими Р. Нурске, А. Хіршманом та ін. Найперше обґрунтування цієї концепції запропонував П. Розенштейн-Розан. "Великий стрибок" необхідний для того, щоб вирватися з відсталості, розірвати "порочне коло бідності". Суть "порочного кола бідності", яке породжується тим, що зростання виробництва матеріальних благ "з'їдається" приростом населення, можна уявити зі схеми, наведеної на рис. 1.

Рис. 9.1. "Порочне коло бідності"

Негативні моменти "Порочне коло бідності", які перешкоджають зростанню, розташовуються по колу й протидіють використанню факторів зростання. Низький рівень інвестування не дозволяє підняти продуктивність праці й доходи. Швидке зростання населення з'їдає приріст продовольства й споживчих товарів. Утворюється ситуація економічного застою.

Як вийти з цього "порочного кола"? Нурске запропонував "повернути коло в зворотному напрямку", перетворив його в "доброчесне коло"; підірвати застійну рівновагу у слаборозвиненій економіці шляхом державних інвестицій, які викликають потужний поштовх до економічного зростання. Перші вкладення повинні бути значними - не менш 12...15 % від національного доходу. Збільшення інвестицій розширить попит на працю. Підйом за ланцюгом взаємопов'язаних виробництв розширить заощадження та інвестиції. Кошти, що вкладаються, не повинні бути "проїдені". Формування інфраструктури створить умови для активізації факторів виробництва.

"Великий стрибок", що спирається спочатку на тиск і примус держави, поступово викличе до життя ринкові стимули й ринкові регулятори. Це слабке місце теорії "великого стрибка", як показує досвід, ринкові механізми у відсталій, перехідній економіці працюють слабко й неефективно, якщо не підтримуються і недостатньо жорстко регулюються стабільною та авторитетною державною владою.

Для підтримки національного накопичення й розвитку експорту доводиться стримувати зростання споживання. Тільки у цьому випадку вдається знайти й вивільнити ресурси, джерела зростання. Але це зустрічає протидію з боку населення. Трансформація традиційного сектора відстає, посилюються диспропорції.

9.3.3. Теорії нееквівалентного обміну

Аргентинський економіст Р. Пребіш писав, що капіталістичне світове господарство має свої "центри" й свою "периферію", які знаходяться не в рівному положенні; цього не враховують ні неокласична, ні кейнсіанська теорії [25]. Торгуючі партнери, як відмічав англієць Т. Балог, є нерівними у тому розумінні, що вони неоднаково за своїми можливостями розпочати новий розвиток [23].

Одна з найгостріших проблем у тому, що навіть при досягненні відносно високих темпів зростання середньодушових доходів розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, які розвиваються, за період 1970-2012 рр. практично не скоротився. Звідси витікає висновок інституціонального плану: необхідно скласти систему регулювання міжнародних економічних відносин, здійснити пакет програм з перерозподілу доходів.

Передбачалося, щоб промислово розвинені країни щорічно передавали країнам, що розвиваються, частину своїх ресурсів - спочатку 0,7 %, а потім 1 % ВВП. Пропозиція створити систему міжнародних податків не зустріла необхідної підтримки. Міжнародні організації повинні були взяти на себе функції контролю за цінами та торговим обігом, передаючи частину видобутих таким чином доходів найбільш відсталим країнам.

Існують пропозиції щодо стабілізації світових цін за допомогою створення "буферного запасу" товарів, міжнародних картелів типу ОПЕК, щодо обмеження торгівлі сировинними товарами. По суті справи, в перспективі намічалося формувати торговельну політику не на національному або регіональному рівні, а примусово для всіх - на світовому рівні.

Багато з пропозицій, що висувалися в проекті "Перегляд міжнародного порядку" та інших програмах, не були прийняті. Але ці програми сприяли формуванню громадської думки, пошуку прийнятних варіантів.