Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Загальна характеристика епохи.

Немає нічого важливішого, небезпечнішого, невизначенішого, ніж керуватися введенням нового порядку речей, адже в кожного нововведення є закляті вороги, яким добре жилося по-старому, і мляві прихильники, котрі не впевнені, чи зможуть вони жити по-новому.

Нікколо Макіавеллі

Загальна характеристика епохи.

Епоха Великих географічних відкриттів і первісного нагромадження капіталу — це приблизно 300-річний період від кінця XV (початок епохи Великих відкриттів) до кінця XVIII ст. (промислова революція в Англії). Він охоплює так зване Високе Відродження (1450—1650) і Століття Просвітництва (1650—1785).

Загалом охарактеризувати цю епоху можна словами динаміка і гроші. Усе починає рухатися, змінюватися: люди, ідеї, державні кордони, суспільні інститути. Гроші обслуговують ці зміни.

Після відкриття морських шляхів у Індію, Америку, Південно-Східну Азію грошовий "голод" у Європі змінюється могутнім припливом золота й срібла і починається так звана революція цін — загальне зростання цін майже в чотири рази порівняно з XVI ст.

Використовуючи свою перевагу в озброєнні й організації, європейські держави захоплюють і колоніально освоюють великі регіони в Азії, Африці, обох Америках. Грабіж та експлуатація колоніальних і залежних територій — одне з головних джерел первісного нагромадження капіталу і ресурсів для промислового перевороту, який започаткував індустріальне суспільство.

У XVI ст. відбувся розкол у католицькій церкві - Реформація. Країни, що прийняли нову ідеологію - протестантизм, отримують додатковий імпульс для економічного розвитку. Реформація і революція цін прискорювали процес розмежування європейських держав на економічно розвинуті (Англія, Голландія, Швеція, Швейцарія) і відсталі (Іспанія, Австрія, південнонімецькі землі, Польща, Османська імперія). Лм . ш„ а

Із винаходом техніки друкарства процес накопичення знань став надкумулятивним, а освіта істотно розвинулась. Зростає потреба в нових знаннях і навичках, необхідних для успішної діяльності у світі, що ускладнюється. Це призводить до створення поряд із церковними (початковими і вищими) світських шкіл: муніципальних, торгових, ремісничих — так званих середніх спеціальних навчальних закладів.

Зміна структури харчування — збільшення частки м'яса і молочних продуктів, з одного боку, і зростання потреб у шкірі та вовні, з іншого, зумовлюють зміну структури сільського господарства. Зменшується частка земель, на яких вирощують переважно зернові культури, і збільшується частка територій для пасовищ. В Англії такий процес назвали обгороджування. Методи, якими його здійснювали, вважали жорстокими.

Поліпшення структури харчування, поява нових для європейців продуктів, насамперед картоплі, сприяли стійкій позитивній динаміці населення. Між 1500 і 1800 pp. чисельність населення Європи, як мінімум, подвоїлася і становила 150 млн осіб (без урахування Росії й Туреччини), хоча смертність, особливо дітей, залишалася дуже високою, середня очікувана тривалість життя досягала 35 років. Почалася поступова міграція європейців у колонії.

Зміни відбувалися також в інституті шлюбу. Формувався так званий європейський, чи буржуазний, тип шлюбу, для якого характерні такі особливості:

— більш пізній, порівняно з католицьким, середній вік одруження (28—36 років для чоловіків і 22—28 — для жінок);

— відносно велика частка осіб, котрі взагалі не одружуються (9—15 % для чоловіків ill—18 — для жінок);

— Істотно менша кількість дітей (у середньому 5—7), котрих народили зі значною різницею у ві ці (2—4 роки).

Для епохи властиві також соціальні зрушення. Розглянемо їх детальніше.

По-перше, з 85 до 75— 70 % скоротилася частка селян у загальній чисельності населення. Усередині власне селянства відбувся поділ на заможних (фригольдери, гросбауери та ін., які становили 10—15% селян) і безземельних (батраки, поденники, здольники, котери тощо — 20—25 %).

По-друге, такий процес торкнувся і дворянства, з якого виокремилася служива частина, що стала потім основою адміністративних та управлінських структур, як внутрішньодержавних, так і колоніальних.

По-третє, істотно збільшилася абсолютна й відносна чисельність міського населення. Воно диференціювалося на такі верстви:

1) верхня частина — купці, заможні ремісники, мануфактурники та ін. — основа для формування буржуазії, що домоглася у найрозвинутіших країнах політичної рівноправності з дворянством;

2) середня частина — службовці, юристи, лікарі, вчителі, крамарі та ін., — на якій ґрунтувався міський середній стан;

3) нижня частина — поденники, підмайстри, наймані робітники, слуги, зубожілі ремісники та ін., — котрі стали основою для становлення промислового пролетаріату.

Соціальні зміни супроводжувалися запеклою міжгруповою боротьбою і призвели до значного розшарування за рівнем та умовами життя. Унаслідок цього верхні соціальні верстви домоглися поліпшення якості життя, тоді як для частини нижніх соціальних груп такі умови погіршилися навіть порівняно з середньовіччям. Проте особливо несправедливою була відмінність між рівнями життя верхів і низів.

Усе викладене стосується переважно країн Західної Європи, та й то не всіх. В інших регіонах цивілізованого світу тривала епоха класичного Середньовіччя.