Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Правобережжя

Дещо інакше розвивалося сільське господарство на Правобережжі. Спустошені війною землі Правобережної України відроджувалися шляхом народної колонізації. Протягом кінця XVII — першої половини XVIII ст. території Центрального і Східного Поділля та південно-східної Київщини зайняли десятки тисяч переселенців із Лівобережної України, Молдавського князівства, білоруських земель і власне польського воєводства. Процес відбудови місцевої економіки тривав багато десятиліть.

Основний земельний фонд Правобережної України належав польським магнатам і шляхті, тут переважало велике поміщицьке землеволодіння. На початку XVIII ст. магнати Київщини володіли 75 % усіх дворів і відповідно такою самою земельною площею, тоді як невелика шляхта — лише 1 %. Така ситуація спостерігалася і в інших правобережних регіонах. Поряд із магнатсько-шляхетським володінням були землі над Дніпром, від Києва до Чигирина, які за умовами Вічного миру мали залишатися незаселеною нейтральною територією. Не зважаючи на заборону, тут заснували козацькі хутори, розвивалося селянське господарство. Частину земельного фонду Правобережної України вважали також здобутком селян і козаків, які освоювали відвойовані у шляхти райони. Селяни вільно продавали й дарували дідичні поля, луки, ліси, сади, ставки та хутори іншим селянам і міщанам.

Після тривалих років козацьких воєн польська шляхта повернулася до своїх маєтків. Унаслідок не тільки відновлення батьківських володінь, а й захоплення королівських і колишніх шляхетських земель на середину XVIII ст. майже 40 родин магнатів контролювали 80 % території Правобережжя. Поміщики змушені були проголошувати так звані слободи, за якими селян, котрі оселилися на панській землі, на певний час звільняли від усіх повинностей. В інструкції війтам Київського староства за 1766 р. зазначалося: "Від усіляких повинностей, як замкових, орендних, так і громадських, звільнити до шести років".

У цей період господарство функціонувало на основі фільварково-панщинної системи, яка в середині XVIII ст. поширилася на всій території Правобережжя. Практично, співіснували різні види ренти (при переважанні якоїсь однієї): грошова рента (чинш) і продуктовий податок; поряд із чиншем запроваджували відробіткову ренту (панщину) або ж переважала панщина. З часом панщина з 3 днів на тиждень дійшла до 5—6; зросли різного роду повинності, які забирали багато праці.

В економічному житті більшості земель Правобережжя, як і раніше, головну роль відігравало землеробство, активно розвивалося тваринництво. Заможні селяни Правобережної України, незважаючи на різні перешкоди, вивозили продукти власного господарства на ринки Лівобережжя. Магнати Потоцькі, Чарторийські, Сангушки, Оссолінські, Жевуські, експортуючи продукти фільваркового виробництва через порти балтійського узбережжя до Західної Європи, мали монопольне право на продаж своїх товарів на внутрішньому ринкові. Крім того, магнати могли обмежувати, а в деяких випадках і забороняти селянську торгівлю, що негативно вплинуло на розвиток товарно-грошових відносин. Такі заборони поступово вели до повторного закріпачення селян, які після закінчення пільгових років у слободах змушені були виконувати грошову та відробіткову ренти.

Проте, незважаючи на неврожаї, стихійні лиха, епідемії тощо, сільське господарство розвивалося. У другій половині XVІІ — першій чверті XVIII ст. зростання попиту на сільськогосподарську продукцію зумовило значне розширення оброблюваних площ, відбулося поглиблення спеціалізації окремих районів. Лівобережжя і Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита, Волинь-пшениці, Полісся — льону та конопель, на землях між Дністром і Прутом культивували тютюн, що переважав і на всеросійському ринку. Розвиток товарно грошових відносин сприяв збільшенню площ для посівів технічних культур, зокрема тютюну, льону, конопель. Сталися позитивні зміни в системі обробітку грунту, хоча сільське господарство поширювалося переважно за екстенсивним методом.

Відбулися не тільки істотні зрушення в аграрному секторі, а й якісні та кількісні зміни в інших секторах економіки — промисловості, торгівлі, фінансах.