Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Історичні форми колоніалізму

Історичні форми колоніалізму

До початку Великих географічних відкриттів наприкінці XV — на початку XVI ст. слово "колонія" означало поселення на чужій території. Ще в давнину колонії використовували як джерела продуктів і робочої сили для метрополій (Рим, Фінікія). Тобто це були поселення, які розташовувалися в стороні від первинного центру. Потім європейці називали колоніями форпости метрополій на чужій території. В результаті Великих географічних відкриттів почала формуватися колоніальна система, і слово "колонія" набуло сучасного значення. Це створення на чужій території замкнутих адміністративно-автономних поселень, котрі копіювали метрополію і мали з нею тісні зв'язки. Спочатку колонії організовували там, де розвивалася у вигляді соціально-економічного укладу приватновласницька підприємницька діяльність, тому їх засновниками були майже виключно європейці. З цього часу "капіталізм", який став панівною соціально-економічною системою, і "колоніалізм" — важливий прискорювальний чинник капіталізації виробництва — розвивалися разом. Колоніальні пограбування і торгівля були важливим джерелом первісного нагромадження капіталу і розвитку ринкових умов економіки.

Є кілька варіантів (моделей) колоніалізму:

1) освоєння віддалених або малозаселених земель поселенцями-колоністами з витісненням аборигенів і створенням держав за європейським зразком (Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія);

2) колонізатори, будучи в меншості, не руйнували багатовікову культуру і традиції державності, використовуючи їх ресурси (Індія);

3) змішаний тип (Південна і Центральна Америка). Утворився гібрид феодалізму і католицизму з індіанськими традиційними формами, що не сприяло енергійним темпам розвитку, напрацюванню необхідних трудових навиків. Серед населення переважали негри й індіанці;

4) частіше колонізація охоплювала райони з несприятливими для європейців умовами проживання, численним переважанням місцевого населення і нерозвинутою політичною владою (Африка, Індонезія, Океанія). Створені тут військові форпости і торговельні колонії поступово перетворювалися на політичні держави.

У XVI—XVIII ст. у період первісного нагромадження капіталу і мануфактурного виробництва колоніальна політика європейських купців та феодалів полягала у пограбуваннях місцевих багатств, вивезенні до Європи колоніальних товарів, рослинної і тваринної сировини, а також робочої сили для рабовласницьких господарств Америки (работоргівлю розпочали в середині XV ст. португальці, продовжили англійці, французи, голландці, данці та шведи). Нееквівалентна торгівля з колоніями мала споживацький характер. Наприклад, для іспанців і португальців колонії були насамперед джерелом золота і срібла, що сприяло прискореному розвиткові капіталізму не в цих країнах, а у Нідерландах та Великій Британії. Нідерландська та англійська буржуазія наживались на поставках товарів до Іспанії, Португалії та їхніх колоній в Азії, Африці, Америці, пізніше ці колонії захопили Нідерланди і Англія. Тобто всі колонії становили значну територіальну базу для первинного нагромадження капіталу і переходу до ринкової економіки у країнах Західної цивілізації. Це свідчило про тісний взаємозв'язок між переходом до ринку і колоніалізмом.

У результаті промислової революції останньої третини XVIII — середини XIX ст. в європейських країнах змінилась роль колоній. Вони перетворилися на ринок промислової сировини та збуту товарів для розвинених країн, а також метрополіям не потрібно було конкурувати на своєму колоніальному зовнішньому ринкові. Разом із тим обмін товарами призвів до того, що колоніальні країни були задіяні у світовому товарному обігу, сприяв їх соціально-економічному розвиткові (місцевої промисловості з переробки сировини, транспорту, зв'язку та ін.). У колоніальній економічній політиці індустріальних країн важливе значення мало вивезення капіталу, який значно перевищував вивезення товарів. Проте перемозі ринкової економіки на Сході перешкоджали сильні тенденції традиційного неприйняття приватної власності.

До початку XX ст. на етапі монополістичного капіталізму колоніальні володіння зосереджувалися у трьох європейських державах: Великій Британії — 33,5 млн км кв. із населенням 400 млн осіб, Франції — 10,6 млн і 55 млн і Німеччині — Зі 13,3 млн відповідно. Отже, світ поділився на метрополії, колонії та залежні країни.