Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Теорема цінності

Незважаючи на напівколоніальний стан, в Україні сформувалися національні школи економічної думки. Маржиналістські ідеї найліпше представлені у працях М. Тугана-Барановського (1865—1919). Учений не був суворим послідовником ні австрійської, ні будь-якої іншої школи. Проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків до пізніших учень, у своїй першій роботі "Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності" (1890), він зробив висновок про доцільність використання в економічних дослідженнях синтезу теорії корисності та теорії вартості.

Теорема цінності

Обмеженість моністичного пояснення цінності й ціни у світовій економічній думці призвела до того, що М. Туган-Барановський почав розробляти власну теорію цінності. Він увів у науковий обіг нові за змістом поняття — "вартість” і "трудова вартість". Перша, на відміну від поняття "цінність" ("суб'єктивна" з погляду окремої особи й "об'єктивна" з позиції суспільства, або ціна), є господарською витратою, що здійснюється з метою здобування предмета й передбачає витрату засобів виробництва та праці, друга — "трудова вартість" — частина цієї витрати, а саме — витрати праці.

Економіст сформулював закон (теорему цінності), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям в умовах ринкового господарства, коли вільна конкуренція має необмежені масштаби, граничні корисності господарських благ пропорційні їх вартості.

За всієї умовності цієї теореми (що, до речі, визнавав і сам учений, розглядаючи її як певний ідеал, тяжіння до якого є необхідним для реалізації принципу господарського розрахунку) сама ідея про потребу дослідження категорії цінності з погляду об'єктивних і суб'єктивних факторів була надзвичайно плідною, підносила його праці в цій галузі на рівень найновіших на той час здобутків світової економічної думки. Розрізнення суб'єктивних та об'єктивних факторів (точніше говорити про оцінку корисності й оцінку витрат як рівноправних, незалежних сил, що стають об'єктивними за допомогою ринку, перетворюючись на суспільні категорії) було даниною вченого уявленням класичної школи з її пошуками абсолютної субстанції цінності. Саме з ідеєю синтезу досягнень маржиналізму з певними засадами класичної школи, вперше висунутою на Заході А. Маршаллом, пов'язані так звана маршаллівська революція і виникнення неокласичного напряму в економічній теорії.

Однак підходи до такого синтезу в А. Маршалла та М. Тугана-Барановського були різними. А. Маршалл, по суті, знімав проблему джерела цінності як єдиної субстанції ціни і звертав увагу на можливості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу в їх зв'язку з ринковим механізмом. Стосовно М. Тугана-Барановського, то у своїй формулі (теоремі цінності) він залишив співвідношення "гранична корисність — витрати праці" і замість аналізу функціональних залежностей намагався безпосередньо порівняти та поєднати ці несумісні категорії. У результаті теорія граничної корисності у нього — своєрідний крок у розвитку і завершенні теорії трудової вартості Д. Рікардо, а та, у свою чергу, певним чином доповнила моністичне пояснення цінності й ціни представниками австрійської школи на підставі суб'єктивних оцінок.

Теорія ринків та криз

М. Туган-Барановський, критично переглянувши теорії ринків та криз, зробив висновок про суперечність пояснення кризи невідповідністю між виробництвом і споживанням, "недоспоживанням" народних мас, яке нібито перешкоджає розширеному відтворенню. Ця теорія, на думку вченого, жодним чином не пояснює капіталістичного циклу. Натомість економіст високо оцінив раціональні положення теорії реалізації Ж.Б. Сея, згідно з якою продукти завжди обмінюють на продукти, пропозиція зумовлює власний попит тощо, а також висновки щодо можливості зростання капіталістичного виробництва, що випливали з теорії Д. Рікардо.

В основі теорії Сея — Рікардо, вважав М. Туган-Барановський, лежить правильна думка про те, що розвиток виробництва обмежений продуктивними силами суспільства, а не обсягами споживання виробленого продукту. Дотримуючись такого погляду, вважав учений, причини промислових криз слід пояснювати неправильним розподілом національного виробництва, а не тільки порушеннями в галузі виробництва або обміну, або ж у галузі розподілу національного доходу та споживання, як це робили представники різних політекономічних шкіл і напрямів. Розподіл — це соціальний феномен, що передбачає сумісні дії численних соціальних груп.

Прагнучи з'ясувати проблеми відтворення суспільного продукту, економіст усебічно проаналізував умови його реалізації щодо простого і розширеного відтворення і показав упущення наукових попередників, котрі переоцінили особисте споживання в забезпеченні економічного зростання: попит на всі товари, стверджував він, дорівнює пропозиції, цінність виготовлених засобів виробництва — цінності засобів виробництва, яких потребує суспільне виробництво, а цінність предметів споживання робітника — сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів — сумі прибутку. Навіть якщо суспільний продукт удвічі перевищує суму суспільного доходу загалом, то він однак реалізується на ринку повністю, і жодного надлишку пропозиції, порівняно із суспільним попитом, не виникає.

Скориставшись схемами К. Маркса щодо поділу суспільного продукту на виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання, здійснивши відповідні розрахунки, М. Туган-Барановський довів хибність усього вчення класичної школи про процес нагромадження капіталу. Він зробив такий висновок: у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без будь якого порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом.

Таким чином молодий економіст спростував марксистську доктрину, згідно з якою обмеженість споживання робітників, що збільшується унаслідок їх відносного й абсолютного зубожіння, значно ускладнює процес реалізації, що неминуче призведе до краху капіталізму. Вчений показав, що попит на предмети споживання замінюється попитом на засоби виробництва, тому обмеженість індивідуального споживання пролетарів не загрожує функціонуванню ринкової економіки; як він зазначав, капіталіст-підприємець не розрізняв витрати на роботу і витрати на засоби виробництва, хліб, що споживає робітник, і овес, яким годують коня, також не відрізняв один від одного. Попит на засоби виробництва створює такий самий ринок для товарів, як і попит на предмети споживання, завдяки чому жодне скорочення виробництва предметів споживання не спричинить труднощів у реалізації продуктів капіталістичного виробництва.

М. Туган-Барановський зважав на загальновизнану теоретичну концепцію, що в реальній економіці додаткова вартість не існує окремо від вартості товарів та послуг і практично прибуток є надлишком над витратами. Вчений звернув увагу на зростання виробничого споживання, з'ясував можливість поглинання постійним капіталом, що збільшувався, усіх інших його частин, незалежність зростання виробництва від обсягів особистого споживання. Він підсумував, що попит на товари створює саме виробництво і жодних зовнішніх обмежень розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, немає. Якщо запас продуктивних сил досить значний, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу.