У Великій Британії і Франції, подібно до США, у період Першої світової війни спостерігався інтенсивний розвиток статистських тенденцій і послаблення їх у 1919—1929 рр. Як країни-переможниці вони деякою мірою компенсували значні втрати, яких зазнали під час війни, на відміну від переможених країн (насамперед Німеччини). За загального напряму розвитку — під час формування кейнсіанської системи державного регулювання економіки, результати діяльності їх урядів були різними, проте значущість однакова — відкриття держави як активної економічної сили, повноцінного суб'єкта економічних відносин. Розуміння цього спонукало Дж.М. Кейнса шукати вихід із кризи капіталістичної системи шляхом посилення державного втручання, державного регулювання економіки.
Післявоєнна економіка Англії
У післявоєнний період економіка, хоча й позбавилася німецької конкуренції на світовому ринку, проте ще більше відставала від американської. Технічний застій у промисловості, пасивний зовнішньоторговельний баланс, значні втрати торгового флоту і багато інших чинників зумовили тривалий період нестійкого розвитку народного господарства країни аж до початку світової економічної кризи 1929—1933 рр. До того ж позиції англійського капіталу на світовому ринку послабилися внаслідок експансіоністської політики США. Більше того, Англія виявилась їхнім боржником — сума боргу становила 4 млрд дол. США.
У післявоєнний період уряд Ллойда Джорджа (прем'єр-міністра Великобританії в 1916—1922 рр.) здійснював активну політику переведення економіки на мирні рейки: ліквідовували державні контрольні органи, роздержавлювали військовий комплекс країни. Однак це не призвело до скасування державного регулювання економіки. На початок 20-х років XX ст. держава мала в 4 рази більше військових заводів, ніж до війни. З метою регулювання економічних процесів у 1919 р. ухвалили Закон про відмову від золотого стандарту фунтів стерлінгів, унаслідок чого держава перетворилася на єдиного контролера випуску паперових грошей. У 1921 р. уряд вирішив частково відновити контроль над залізницями країни. Розширили також соціальні функції держави: допомога безробітним, житлове будівництво, розвиток системи народної освіти. Загалом до 1924 р. економічний застій подолали.
Особливість економічного розвитку Англії в післявоєнний період полягала в тому, що, втрачаючи лідерство у виробництві товарів широкого вжитку, Англія зосередилася на виробництві товарів розкоші. Завдяки цьому вона могла втримати прибуткову нішу на зовнішньому та внутрішньому ринках.
Посилення протекціоністських тенденцій у світовій торгівлі пришвидшило витіснення товарів масового вжитку Англії із зовнішніх ринків. Проте уряд продовжував дотримуватися принципу фритредерства. Крім того, країна поступово втрачала товарні ринки, що пов'язано з відчутною переорієнтацію англійського уряду на збереження лідерства Англії в банківській сфері. Наприклад, у 1925 р. уряд здійснив ревальвацію англійської валюти шляхом відновлення золотого стандарту фунта стерлінгів. Вартість його прирівнювалася до 4,86 дол. США, тобто відновили довоєнне співвідношення між англійською й американською валютами. Хоча це і сприяло зростанню курсу фунта стерлінгів, проте подорожчання англійських товарів зачепило інтереси промисловці в-експортерів.
Стабілізація (1924—1928) не дала бажаних результатів. Промислове виробництво країни в 1928 р. так і не досягло довоєнного рівня, а за його обсягами Англія посіла третє місце в капіталістичному світі. Водночас за допомогою американських та англійських капіталів Німеччина відновила економічну могутність і зайняла друге місце.
Післявоєнна економіка Франції
Економіка періоду світової кризи
Економічна думка
Концепція мультиплікатора
9.3. Особливості формування етатизму в Німеччині, Італії та Японії
Післявоєнна економіка Німеччини
Реформування економіки Німеччини
Економіка в період кризи 1929—1933 рр
Італія