Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Концепція мультиплікатора

Збільшення інвестицій і зумовлене цим зростання національного доходу та зайнятості населення розглядаються як бажаний економічний результат, який в економічній літературі називають ефектом мультиплікатора. Його сутність полягає у тому, що збільшення інвестицій приводить до зростання національного доходу суспільства, причому на величину більшу, ніж початковий обсяг інвестицій. У розгадці механізму цього "ефекту" міститься відповідь на запитання, чому в наукових дослідженнях Дж.М. Кейнса багато уваги приділено концепції мультиплікатора. За його словами, цей термін увів в економічну теорію ще в 1931 р. Р.-Ф. Кав (1905—1989). Слово мультиплікатор (англ. multipliez) означає множник, а мультиплікаційний ефект — такий, що збільшує, посилює результат.

Однак, характеризуючи мультиплікатор зайнятості — співвідношення між збільшенням сукупної зайнятості в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями, запропонований власний коефіцієнт Дж. Кейнс назвав мультиплікатором інвестицій. Він, на відміну від мультиплікатора Р.-Ф. Кана, означає залежність між приростом загальної суми інвестицій і збільшенням доходу на суму, яка в п разів перевищує приріст інвестицій. Причина цього, зазначає Кейнс, полягає в основному психологічному законі, згідно з яким у міру того, як реальний дохід збільшується, суспільство бажає споживати постійно зменшувану його частину.

Деяке співвідношення між приростом інвестицій і національного доходу грунтується на тому, що кожна нова витрата на інвестиції, беручи участь у відтворювальному процесі, перетворюється спочатку на первинні доходи, потім —-вторинні, третинні тощо, тобто явище мультиплікатора розвивається за такою схемою:

1) Інвестиційні витрати —> Розширення виробництва засобів виробництва -> -"Підвищення зайнятості у сфері виробництва засобів виробництва -" Зростання сукупної заробітної плати у сфері виробництва (первинні доходи);

2) Зростання реалізації споживчих товарів (предметів споживання) -> Збільшення сукупної заробітної плати у сфері виробництва предметів споживання (вторинні доходи);

3) Зростання реалізації послуг нематеріальної сфери -> Підвищення зайнятості у нематеріальній сфері —> Збільшення заробітної плати у сфері послуг (третинні доходи).

У теорії Кейнса сутність мультиплікатора трактують як коефіцієнт, або множник, котрий показує залежність зміни доходу від зміни інвестицій. Формула мультиплікатора (за Кейнсом) така:

де Я — мультиплікатор, або коефіцієнт пропорційності; Аїи> — приріст доходу; Аіт — приріст інвестицій; и? — рівень заробітної плати.

Чим більша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор і вища зайнятість.

У своїй економічній програмі видатний економіст дотримувався положення, що держава має здійснювати свій скеровувальний вплив на схильність до споживання частково через систему податків, частково — шляхом фіксування норми процента та іншими методами.

Дж.М. Кейнс пропонував регулювати не тільки інвестиції, але й національний дохід. Засобом для цього він вважав податки, вимагаючи їх підвищення з метою вилучення заощаджень для збільшення державних інвестицій.

Через кілька десятиріч, розвиваючи ідеї вченого, Дж.К. Гелбрейт писав: „Ці доходи мають бути інвестовані і, таким чином, витрачені або компенсовані витратами ще когось. В іншому випадку споживча спроможність знижуватиметься. Товари будуть залежуватися на полицях, обсяг замовлень зменшиться, обсяг виробництва спаде, а безробіття зросте. У результаті відбудеться спад виробництва".

Отже, визначимо головні принципи макрос економічної концепції Дж М. Кейнса.

1. Дж.М. Кейнс і його послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціями підприємців і заощадженнями населення, оскільки й ті, й інші керуються різними мотивами. Заощадження не завжди вкладають у банк, тому їх не можуть надавати як позику підприємцям. Коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівня реального виробництва, зайнятості й цін.

2. Кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і неспроможними автоматично регулювати попит і пропозицію, особливо співвідношення між цінами та заробітною платою. Монополії й олігополії, займаючи панівне становище на ринках багатьох товарів, можуть штучно підтримувати високі ціни, незважаючи на те, що попит падає. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітної плати під час укладання трудових угод і колективних договорів з підприємцями. Це призводить до того, що ринкове регулювання стає негнучким, і зниження попиту на продукцію, хоч і зумовлює падіння цін, але навряд чи одночасно спричинить зменшення ставок заробітної плати. У будь-якому випадку не варто розраховувати на те, що працівники добровільно погодяться на зниження заробітної плати, боячись конкуренції з боку безробітних. Ще більш безпідставно сподіватися, що загальне зменшення ставок заробітної плати забезпечить повну зайнятість, як на це сподівались економісти-класики.

3. Оскільки ринок не може бути саморегулятором економіки і забезпечити повну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, що держава має відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручання держави у регулювання економіки має полягати у проведенні такої фіскальної та грошово-кредитної політики, яка б послабила спади і різкі підйоми виробництва, що періодично виникають, їх в економічній літературі називають економічними циклами.

Підсумовуючи аналіз кейнсіанського напряму економічної науки, слід зазначити, що посилення на окремих етапах соціально-економічного розвитку втручання держави як вирішальної умови пристосування ринкових відносин, що розвиваються й ускладнюються, до зростаючого усуспільнення виробництва (навіть без збільшення розмірів державної власності), свідчить про актуальність ідей Дж.М. Кейнса. Проте він не передбачив того, що у результаті втручання держави у формі регулювання сукупного попиту можливі й негативні наслідки, що ставлять об'єктивні межі можливостям і ефективності державного регулювання економіки.

Досвід свідчить, що вибір інструментів державного втручання в сучасних умовах залежить від загальної орієнтації економічної системи тієї чи іншої країни. Майбутнім реформаторам слід враховувати низку чинників, котрі відображають специфіку певних концепцій державного регулювання.

По-перше, у процесі формування певної моделі господарювання особливо важливо враховувати принципові відмінності, які мають місце в обґрунтуванні економічної ролі держави. Так, у післявоєнні 40—50-ті роки XX ст. державу залучали в економіку повсюдно, хоча мета і засоби відрізнялися за країнами і часовими періодами: США — мінімальна участь держави в економічному житті, що пов'язано здебільшого з регулюванням сільськогосподарського сектору з метою забезпечення належного рівня прибутку фермерським господарствам; Західна Європа і Японія — проблеми післявоєнної реконструкції змінюються завданнями стимулювання економічного зростання у 60—70-ті рр. XX ст. Потім пристосування до зовнішніх шоків і криз у 1970—1980 рр., підвищення конкурентоспроможності й якості життя у 1980—1990-х рр., проте державу залучали до регулювання економічних явищ і процесів, які не вирішував ринковий механізм, країни Азії — бізнес і держава на однакових правах розподіляють відповідальність за результати національного економічного розвитку.

По-друге, важливо враховувати рівень економічного розвитку країни, потенціал її конкурентоспроможності та ідеологію економічного зростання. Наприклад, нові індустріальні країни (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань та інші так звані азійські тигри), використовуючи ідеологію економічного націоналізму, забезпечили економічне зростання за активної та різноаспектної політики державного регулювання.

По-третє, життєво важливим для України, як і значної частини країн менш розвинутих і більш залежних від кон'юнктури світового ринку, було і залишається питання про зв'язок державного регулювання з концепцією національної безпеки. У США державне втручання традиційно пов'язане з надто високою військовою орієнтацією економіки, протекціонізмом, забезпеченням політичних умов для постачання сировини з-за кордону і діяльністю на окремих ринках; в Японії — забезпечення безпеки шляхом розв'язання структурних та інституціональних проблем, створення конкурентоспроможних галузей економіки з виробництва товарів широкого споживання.