Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - 10.1. Всесвітня інтеграція

Світова економіка в післявоєнний період

Мала свої особливості. В ній виокремлюють два етапи розвитку:

1) від закінчення війни до початку 80-х років;

2) від 80-х років до сучасності.

Для першого періоду характерний вихід після відбудови економіки на траєкторію стійкого зростання і розвиток на основі ідей, подібних до теорії Дж.М. Кейнса. У США, Західній Європі в 60-х роках поширилася ідеологія суспільства загального добробуту. Нині вважають, що цей етап потрібний для того, щоб країна в майбутньому могла сприйняти ідеї постіндустріального (інформаційного) суспільства.

Прихильники кейнсіанських концепцій стверджували, що теорія Кейнса дає можливість регулювати економіку не тільки окремих країн, а й усього світового господарства. Американські економісти запропонували програми світового економічного регулювання, зокрема, програми створення "світового картелю" під егідою американського капіталу, здатного, на їх думку, регулювати світову економіку, виробити плани організації всесвітнього альянсу і всесвітнього уряду, які можуть здійснити міжнародну координацію національних економічних систем.

Для післявоєнного періоду властиве формування нових міжнародних інститутів і органів, котрі регулювали різні аспекти розвитку світової системи, поетапне формування регіональних і міжнародних блоків та угруповань. Ця тенденція зберігається і нині.

У1909 р. діяло 37 міждержавних та 176 недержавних міжнародних організацій. Протягом століття відбулися різке збільшення їх кількості й розширення функцій. Наприкінці минулого століття налічували відповідно 260 і 5472 таких організацій.

Перші намагання світового економічного регулювання почалися з кредитно-грошових інститутів. Це відповідало американській концепції державного регулювання і планування, яка надавала вирішального значення інституціональному впливові на економіку через сферу кредиту і грошового обігу. Ще в липні 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції, у роботі якої взяли участь 44 країни, ухвалили рішення про заснування з метою забезпечення дієздатності нової валютної системи Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). Не входив до складу цих організацій Радянський Союз, хоча делегація СРСР брала участь у конференції.

На конференції затвердили систему золотого валютного стандарту, закріпили за доларом роль світової конвертованої валюти, а його золотий вміст визначили в такій пропорції: 1 тройська унція дорівнювала 35 дол. США. Долар був розрахунковою і резервною грошовою одиницею.

Рішення конференції підтвердили зміну світового лідера ним стали США. Основу рішень становив план валютного і фінансового регулювання світового ринку. Американський план розрахований на скасування валютних і митних обмежень експорту товарів із США в інші країни, тоді як англійці намагалися зберегти систему митних бар'єрів для охорони країн Британської імперії від американської конкуренції. Цим пояснюється значно пізніший вступ Англії до міжнародних установ.

12 країн, котрі увійшли в той час до складу МВФ, могли скористатися його послугами для стабілізації національних валют і нормалізації ринку. Проте їхнє становище було неоднаковим. Торговий баланс США був активним, тоді як баланс більшості учасників фонду — пасивним, що потребувало додаткових валютних надходжень. Тому звернення за допомогою до Фонду фактично посилювало залежність від США. Залежність національних валют учасників МВФ виявилася вже в 1949 р. США на засіданні МВФ змусили його членів погодитися на девальвацію своїх валют, що здійснили 26 країн. Офіційно курс англійського фунта стерлінгів знизився з 402,7 американського цента в 1947 р. до 279,9 цента в 1961 р., курс французького франка — відповідно з 0,84 до 0,29, датської крони—з 20,8 до 14,4, голландського гульдена — з 37,7 до 26,3 цента за той самий період.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку створили з метою надання його членам кредитів для придбання сировини та матеріалів, потрібних для післявоєнної відбудови, реконструкції та розвитку економік. При цьому банк або надає кредити з власних резервів, або гарантії під кредит тій чи іншій приватній організації. Його представники з метою з'ясування економічних умов кредитування роз'їжджають по країнах, збираючи найрізноманітніші дані, що цікаві для США.

Слід зазначити, що після "боргової кризи", коли збільшилася значущість комерційних банків у фінансуванні державних боргів країн третього світу, роль МБРР змінилася. Внаслідок утворення регіональних економічних об'єднань (ЄС та ін.) також скоротилося багато функцій МВФ. Обидві міжнародні організації відреагували на ці події пошуком нових політичних підходів і нових сфер, де можна запропонувати допомогу. Про нові підходи свідчив відхід від панування критерію "умовності" в їх угодах з держава ми-клієнта ми до принципу "ефективного керування", сутність якого МБРР визначає як ефективне державне адміністрування. Нові сфери запропонували після 1989 р. перехідні економіки Східної та Центральної Європи і колишнього Радянського Союзу, і МБРР разом із МВФ допомогли країнам, у тому числі й Україні.

Отже, до початку 80-х років багато країн ще могли, не беручи до уваги решту світу, формувати самобутню, незалежну від інших економіку, здійснюючи індустріалізацію імпортозаміщуваного типу. Це й відбулося в соціалістичних країнах і країнах Латинської Америки. У 80-х роках настав період рішучої лібералізації та інтернаціоналізації, що стало характерною особливістю другого етапу розвитку світового господарства.

В економічній теорії, як і в економіці країн, у цей час роблять акцент на лібералізації й підприємництві (монетаризм, теорія раціональних очікувань, економіка пропозиції). Зовсім по-іншому ставилося питання про значення держави в економічному житті країни. З'ясовано, що в умовах глобальної інтернаціоналізації економічного і соціального життя посилена регулювальна роль держави може припинити економічну самобутність, призвести до значного відпливу капіталів з країни. Нові теоретичні здобутки намагалися реалізувати на практиці. Саме тому 80—90-ті роки вважають періодом ліберальних реформ або прагнень здійснити їх у деяких країнах світу, в тому числі й соціалістичних, Латинській Америці, США, Великій Британії та ін.