Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Інтеграція

Важливим чинником розвитку економіки в післявоєнний період була інтеграція в різноманітних формах. Країни-сусіди з інтенсивним торговим обміном і приблизно зістав ним рівнем господарського розвитку утворювали зони вільної торгівлі. Наприклад, з 1 січня 1948 р. за рішенням урядів Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, котрі перебували у вигнанні в Лондоні (1944), створили митний союз (відомий під назвою Бенілюкс). У його межах вже у 1949— 1950 рр. ввели обмеження на імпорт промислової продукції, а до середини

50-х років у межах Бенілюксу зняли перешкоди для вільного руху капіталів і міграції робочої сили. За даними ГАТТ/СОТ, у середині 90-х років XX ст. у світі нараховували понад 30 різних інтеграційних угруповань (зони вільної торгівлі, митні союзи "спільні ринки", економічні союзи). До них належали як середньо-розвинуті, так і могутні інтеграційні угруповання (Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН та ін.), у межах яких переміщення фінансових і трудових ресурсів було практично лібералізовано. Отже, у світі в другій половині XX ст. міждержавні зв'язки почали перетворюватися на міжнародну економічну інтеграцію.

Міжнародна економічна інтеграція — процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, взаємодія їх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах. Для неї характерні:

1) планомірна зміна структури окремих країн, координація співпраці держав, узгодження асортименту продукції в країнах співдружності, а також спільне використання науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці;

2) формування й удосконалення міжнародної співпраці, що поглиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

3) активізація ролі внутрішньої економічної політики у створенні умов для поглиблення ефективності господарських зв'язків з іншими країнами.

Прикладом найдосконалішої нині інтеграції може бути поступальний рух розвитку Європейського Союзу, на порядку денному якого потрібно розглянути питання не тільки зняття всіх обмежень на торгівлю, а й формування єдиного парламенту та уряду. Стосовно країн, котрі не входять до складу Союзу, всі його члени здійснюють, як правило, єдину митну політику, внаслідок якої для перших виникають менш сприятливі умови.

Європейський Союз (ЄС)

Його створили як спільний ринок на основі злиття в 1958 р. органів трьох самостійних регіональних організацій: Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) — Франція, ФРН, Італія і країни Бенілюксу (1951); Європейського об'єднання атомної промисловості (Євратом)— у складі попередніх учасників (1957); Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС)— Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу (1958); у 1973 р. до нього ввійшли Велика Британія, Ірландія, Данія, з 1981 р. — Греція, з 1986 р. — Португалія й Іспанія, з 1995 р. — Швеція, Австрія, Фінляндія. Таким чином, ЄС-15 став загальноєвропейською структурою. Створена Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — Велика Британія, Норвегія (у 1973 р. вийшла), Швеція, Данія, Австрія, Швейцарія й Португалія (1960). У 1991 р. ЄС і ЄАВТ уклали угоду про створення Європейського економічного простору (ЄЕП), який об'єднав 18 країн від Арктики до Середземного моря. ЄАВТ — головний торговий партнер усіх країн ЄС (його частка становить 47 % експорту і 35 % імпорту ЄС).

Основним документом, що спрямовував діяльність цих організацій, був Римський договір 1957р. Згідно з ним передбачалося:

1) протягом 12 років ліквідувати митні збори і встановити загальні зовнішні тарифи (виконано у червні 1968 р., що згодом зумовило виникнення низки специфічних європейських інститутів — Європейської Комісії та Ради міністрів у Брюсселі, Суду в Люксембурзі й Європейського парламенту в Страсбурзі);

2) здійснити нову економічну інтеграцію, утворити єдиний ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

3) ввести єдину валюту (в 1993 р. набрала чинності Маастрихтська угода про утворення Європейського політичного, економічного і валютного союзу, Європейського Союзу (ЄС), головне завдання якого полягало у введенні єдиної валюти— євро, європейського громадянства, виробленні загальної зовнішньої політики, єдиної політики у галузі освіти, культури і охорони здоров'я, підвищенні ролі Європейського парламенту, співробітництві в галузі безпеки, імміграції, наданні політичного притулку).

Отже, Маастрихтська угода — це програма єдиного внутрішнього ринку ЄС. У ній сформульовано критерії, яким мають відповідати країни, що збираються утвердити єдину валюту, законодавчо визначено фінансові ресурси у формі так званого Фонду зближення. Крім того, юридично оформлено процес координації макроекономічної політики. З 1 січня 1994 р. діють схвалені Радою ЄС "Основні напрями економічної політики", якими мають керуватися всі країни — члени Союзу. Певною мірою Маастрихт сформував як реальність західноєвропейську конференцію, що стало важливим наслідком економічної та політичної інтеграції.

Промислова продукція ЄС становить 90 % загальноєвропейського виробництва. 31 січня 1999 р. 11 країн ЄС почали використовувати у безготівкових розрахунках єдину валюту — євро, крім Великої Британії, Бельгії, Швеції та Греції. З січня 2002 р. в обіг введені готівкові євро. В ЄС нараховують 11 офіційних мов. Провідну роль у цій організації відіграють Німеччина, Франція, Велика Британія.

Амстердамський договір (1997 р.) підтвердив головні цілі Союзу і вніс додаткові стосовно механізмів здійснення загальної зовнішньої політики і політики безпеки. В окремому розділі документа йшлося про дотримання державами — членами ЄС принципів демократії, прав людини і пріоритету законності, посилення співробітництва держав — членів ЄС у боротьбі з тероризмом, расизмом, контрабандою, злочинністю та ін. Ніццький договір (2000 р.) логічно продовжив усі попередні договори. Розглядали три основні проблеми: 1) продовження внутрішнього реформування ЄС; 2) прийняття в ЄС країн Центральної та Східної Європи; 3) формування загальної зовнішньої й оборонної політики Союзу.

Нині до складу ЄС входить 27 країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція, Данія, Ірландія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія, Швеція, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія, Словенія, Кіпр (окрім південної частини острова), Мальта, Болгарія і Румунія. До головних проголошених цілей Союзу належать: введення єдиного європейського громадянства; забезпечення свободи, безпеки і законності; сприяння соціальному й економічному прогресам; зміцнення ролі Європи у світі.

Вступ до ЄС будь-якої країни, включаючи в перспективі й Україну, дає такі можливості: 1) доступ до одного з найбагатших ринків збуту (378,5 млн споживачів (у 2003 р.)); 2) зменшення витрат компаній під час реалізації спільних фінансових, виробничих та інвестиційних проектів; 3) отримання права працювати на ринку праці ЄС; 4) полегшений доступ до фінансових джерел ЄС, у тому числі до численних фондів, кошти яких спрямовують на реконструкцію, розвиток інфраструктури, освіти, сільського господарства тощо; 5) входження в єдиний інформаційний простір без віз і кордонів.

ЄС — головний торговельний партнер для багатьох країн СНД. Технічна допомога з його боку сприяє подоланню труднощів перехідної економіки. Майже з усіма країнами СНД Європейський Союз підписав і в більшості уже ратифікував Угоду про партнерство і співробітництво, яка визначає загальні принципи двосторонніх відносин, включаючи і програму допомоги.